Альона Крупина

6. Ідентифікація похованого рельєфу.

Формування похованого рельєфу проходило під час переривів осадо накопичування, коли більш ранні відклади піддавалися більш чи менш значній денудації.

Похованому рельєфу слід протиставляти денний або видимий рельєф(експонований), який часто неправильно називають сучасним. Видимий рельєф складається з елементів самого різного віку й не лише сучасного. В ньому знаходять відображення навіть доволі давні етапи розвитку земної поверхні, включаючи такі, котрі були розділені епохами насування льодовиків, виливу лави та морських трансгресій.

При геоморфологічних дослідженнях приходиться вияснювати: будову сучасного похованого рельєфу; характер та ступінь перетворення раніш існувавшого денного рельєфу під час і до його захоронення; походження, вік похованого рельєфу та його вплив на формування існуючого видимого рельєфу. Це рельєф, перекритий товщею пізніших осадових або вулканогенних відкладів. Якщо форма рельєфу складена твердими г а покривні відклади пухкі, то цей рельєф може бути препарований денудацією з утворенням нового “відкопаного” рельєфу. Син. – викопний рельєф

6. Типи експонованого рельєфу за співвідношенням з похованими поверхнями.

експонований рельєф (видимий) - рельєф з поверхні. Він включає: фрагменти сучасного рельєфу; фрагмети давнього рельєфу, який ніколи не був похований; фрагменти від припарованого давнього рельєфу. похований (викопний) рельєф - перекритий товщею геологічно молодих відкладів

6. Вік рельєфу. Фази прогресивного та регресивного розвитку.

Вік рельєфу може бути абсолютним або відносним. Абсолютний вік вказує час формування рельєфу в абсолютному вираховуванні часу. Відносний вік характеризує час формування одних форм і елементів рельєфу по відношенню до інших.

Фаза прогресивного розвитку час панування умов морфогенезу сприятливих для виникнення і формування досліджуваного рельєфу. Регресивний розвиток – час панування умов морфогенезу, не сприятливих для розвитку ж напрямку.

6. Морфологічні ознаки рельєфу при визначенні його відносного віку.

Денудаційна або акумулятивна поверхня долини за денудаційними схилами або уступи направлені до низу, ця поверхня також є зовнішньою ніж ерозійні форми, що її розчленовують. З двох різновекторних денудаційної або акумулятивної поверхонь розділених уступами, форми також будуть малопотужними за віком.

З двох угрупувань рельєфу, що виник у результаті переробки первісного однотипного рельєфу, наступними ерозійними формами молодшими є те, що перероблені слабше.

6. Метод сингенетичних відкладів. Призначався для визначення акумулятивних форм рельєфу. Вік акумулятивної форми рівний віку наймолодшого шару відкладів

7. Метод вікових рубежів. Денудаційна поверхня молодше тих відкладів, що нею зрізаються, але давніша за породи, що залягають на ній, або прилягають до неї.

Альона Олійник

6. Цей метод заснований на з'ясуванні одновіковим відкладень і форм рельєфу. Корелятні відклади – це одночасові (синхронні) відклади. Вони утворюються у передгірських і міжгірських прогинах унаслідок акумуляції продуктів руйнування гірської країни.. Протягом палеогену зденудовані породи гірської системи відкладались у прогині, заповнюючи його. У неогені і четвертинному періоді ці процеси продовжувались, утворюючи наступні шари відкладів, які перекривали більш давні. З'ясування віку цієї гірської системи полягає у визначенні найдавніших відкладів у передгірському прогині. Це буде часом початку формування рельєфу. Якщо це неможливо, то визначають наймолодші відклади у гірській країні. Вік наступного (молодшого) підрозділу геохронологічної шкали буде відповідати початку утворення рельєфу. Закінчення формування рельєфу відповідає наймолодшим відкладам у прогині.

При утворенні якої або виробленої форми рельєфу, наприклад яру, в його гирлі накопичуються продукти руйнування порід, в які врізається даний яр у вигляді акумулятивної форми рельєфу - конуса виносу. Визначення геологічними методами віку опадів, що складають конус виносу, дає можливість визначити вік виробленої форми - яру.

Визначають вік гір, використовуючи метод коррелят них відкладів. Застосування цього методу передбачає виявлення на побудованому профілі корелятних відкладів та з’ясування їхнього геологічного віку. Перевіряючи правильність визначення віку гір (він повинен відповідати віку корелятних відкладів), зважають на те, що формування гірського рельєфу розпочинається після нагромадження наймолодших осадових порід, розташованих у межах гір. Зазвичай, початок формування гірського рельєфу відповідає наступному стосовно наймолодших відкладів у горах підрозділу геохронологічної шкали (періоду чи епосі), а закінчення – наймолодшим відкладам у передгірському прогині. Вік гір записують, використовуючи геологічні індекси геохронологічної шкали, у вигляді одного чи двох символів, наприклад N, K2–Q

6. Визначення часу «фіксації» денудаційного рельєфу. У ряді випадків денудаційної поверхні бувають перекриті (фіксовані) корою вивітрювання. Визначення палеонтологічними, палеоботанічні або іншими методами віку кори вивітрювання дає тим самим відповідь на питання про вік денудаційна поверхні.

Акумулятивний та денудаційний рельєф давніший за кору вивітрювання,що сформувалась на породах,які цей рельєф складають.

.

6. Поділяються на -Експедиційні(картографування та дистаційні методи)-Стаціонарні методи.Експедиційні методи ті які спираються на маршрутні обстеження території і поєднуються з геоморфологічним картографуванням.При експедиційних дослідження використовують:1.метод безпосередньго спостереження за динамікою рельєфу;2метод косвеного ипромінювання:а)морфологічний;б)гологічний;в)грунтовий;г)геоботанічний;д)метод вивчення співвідношень між формами рельєфа та об*єктами господарської діяльності.3Картографічний метод;4.Опитувальний метод.Стаціонарні , що передбачають тривалі спостереження за динамікою рельєфу на спеціально визначених стаціонарах, які організовують у межах характерних для даної території (ключових) ділянок.

Геоморфологічним картографуванням називають комплекс заходів зі створення геоморфологічних карт. Геоморфологічна картографія є підрозділом тематичної картографії, який належить до картографії за методом, а до геоморфології – за предметом досліджень. Геоморфологічна картографія вивчає історію розвитку принципів і прийомів побудови геоморфологічних карт; класифікацію об'єктів геоморфологічного картографування згідно з вимогами картографії; способи зображення на картах різних геоморфологічних об'єктів; класифікацію геоморфологічних карт; зміст, принципи побудови і способи оформлення різних типів геоморфологічних карт; принципи генералізації геоморфологічних карт; способи створення геоморфологічних карт (польові і камеральні); застосування геоморфологічних карт у різних галузях господарства. На геоморфологічних картах позначають елементи рельєфу (поверхні – сх.или, плакори, площадки, і лінійні елементи – тальвеги, гребені, бровки тощо); форми рельєфу (нерівності у вигляді об'ємних тіл різного розміру; угруповання елементів і форм рельєфу – природні морфологічні комплекси, типи рельєфу тощо). Ці об'єкти картографування потрібно систематизувати, однак, на думку O.K. Леонтьева, необхідно розрізняти класифікацію рельєфу і легенду геоморфологічної карти, бо головна риса легенди - повна відповідність вимогам картографічного зображення.