5. Виявіть засоби мовного втілення настроїв людини через образи природи у збірці «Сонячні кларнети» п.Тичини. Прочитайте вірш напамять «Ви знаєте, як липа шелестить…»

Перша поетична книжка Павла Тичини, що вийшла друком 1918 р,, отримала назву «Сонячні кларнети». Образ-символ сонячних кларнетів якнайкраще втілює сутність індивідуального стилю молодого Тичини. Ним поет підкреслював сонячно-музикальний характер своєї творчості, вказував на синтез у ній животворного сонячного тепла і світла з музичними ритмами,Всесвіту, що єднають людину з природою в найуніверсальнішомуїі значенні. «-Душа моя сонця намріяла»,— освідчується Тичина, і цей образ як наскрізний у поезіях збірки є ключем для розуміння самобутності його стилю.

Під впливом вірша Миколи Вороного «Блакитна панна» з'явилася поезія «Арфами, арфами ...», і все ж є багато відмінного між цими творами. У Миколи Вороного наявний зовнішнії"! опис Весни, яка лине вся в прозорих шатах, у серпанках і блаватах; вона нагадує «Блакитну панну». Тичина ж пройняв твір весняною, урочистою, сонячною мелодією, знайшов вишуканий ■ ритмічний малюнок. За тонким спостереженням літературознавця, «Арфами, арфами» — ніби рука музиканта двічі плавно торкнулась струн, і вони обізвались далеким, тремтливим, ледь чутним звучанням. А потім вже у швидкому темпі: Золотими, голосними обізвалися гаї Самодзвонними...

Усі чотири строфи цієї поетичної перлини наснажені світлим оптимістичним пафосом радості зустрічі з весною. Емоційність настрою забезпечується самобутнім ритмічним ладом, вишуканістю строфічної побудови, яскравою метафоричністю, «дзвоном» асонансів й алітерацій.

Стану я, гляну я —

Скрізь поточки, як, дзвіночки, жайворон як золотий

З переливами:

Йде весна

Запашна.

Квітами-перлами

Закосичена.

Світла, ніжна гармонія барв і звуків, настрій трепетної мрійливості, бентежне очікування нового, невідомого характеризують й інші поезії книжки — «Закучерявилися хмари», «Гаї шумлять», «Десь надходила весна», «Цвіт в моєму серці», «Не дивися так привітно». Вони запам'ятовуються не тільки музичністю, а й живописністю, причому мелодійність органічно єднається з колористикою. А головне: такі образи розкривають порухи душ( людини:

Десь надходила весна... — Я сказав iQ- щи весна!

Сизокрилими голубками

У куточках на вустах

їй спурхнуло щось усмішками —

Й потонуло у душі...

( «Десь надходила весна,..») Пейзажно-інтимна лірика книжки напрочуд національна: в ній повнокровно буяє саме українська природа — жита, луки, гаї, змальовані здебільшого у весняну квітучу пору, особливо коли йдеться про зародження чи розквіт найсвітліших людських почуттів. З небагатьох мікрообразів вимальовується виразна живописна картина: Квітчастий луг і дощик золотий, а в далині, мов акварелі, — примружились гаї, замислились оселі...(«Квітчастий луг»).

Так написати може тільки поет, обізнаний з таємницями малярства: Тичина виявив себе і на цій ниві мистецтва. Його поетичні образи позначені метафоричністю й асоціативністю саме в дусі українського художнього мислення. У Тичини горять світи, біжать світа музичною рікою; Д^він гуде — іздалеку. Думки пряде над нивами. Над нивам й приливами, купаючи мене, мов ластівку; Гасне день, облітає, мов мак; Гей, над дорогою стоїть верба, дзвінкі дощові струни ловить; День біжить, дзвенить-сміється, перегукується. Як митець, новатор, поет творчо використовує досвід європейської поезії, сам шукає нові виражальні й зображальні засоби. Тоді у створенні художньої картини важливу функцію відіграє символічно імпресіоністична образність. Так, образ дощу окреслюється такими асоціаціями, як Л на воді в чиїйсь руці гадюки пнуться; Війнув, дихнув, сипнув пшона] і заскакали горобці; Спустила хмарка на луги мережані подолки (<• Дощ»). А чарівна картина згасання дня передається образом Коливалося флейтами там, де сонце зайшло (ж Пастелі»).

Ви знаєте, як липа шелестить...

Ви знаєте, як липа шелестить

Ви знаєте, як сплять старі гаї? -

У місячні весняні ночі? —

Вони все бачать крізь тумани.

Кохана спить, кохана спить,

Ось місяць, зорі, солов'ї —

піди збуди: цілуй їй очі,

«Я твій», —десь чують дідугани.

Кохана спить...

А солов'ї!

Ви чули ж бо: так липа шелестить.

Та ви вже. знаєте, як сплять гаї!