16. Психологічна готовність та особистісна схильність до адиктивної поведінки.

Н. Максимова та С. Толстоухова визначають такі новоутворення, як психологічна готовність та особистісна схильність до вживання психоактивних речовин. Параметрами актуалізації психологічної готовності до вживання психоактивних речовин можна назвати:

нездатність людини до продуктивного виходу із ситуації ускладненості задоволення актуальних життєво важливих соціальних потреб, яка виникла в результаті неправильного виховання та обумовлена певним сполученням особистісних властивостей;

несформованість або неефективність засобів психологічного захисту особистості; наявність психотравмуючої ситуації, яка стимулює проявлення цієї психологічної готовності. Існує визначення поняття ситуації, яка містить наявність сильної вмотивованості в досягненні мети (задоволенні потреб) і перешкод, що заважають цьому досягненню, – це ситуація фрустрації (за Ф. Василюком). Ця ситуація має подвійне значення: або стимулює розвиток особистості, що згодом дає змогу задовольнити потребу (це продуктивний вихід), або, якщо психологічна напруга занадто велика, виникає своєрідний вибух, що веде до дезінтеграції усіх функцій.

Особистісна схильність до адиктивної поведінки – це новоутворення, що детермінує готовність до вживання психоактивних речовин. Вона складається з таких компонентів:

відсутність мотивації досягнення, аж до відмови вважати себе суб’єктом діяльності; несформованість функцій прогнозу поведінки;

низький рівень розвитку самоусвідомлення і відсутність навичок рефлексії;

низький рівень самоповаги аж до неприйняття образу «Я»; самозахисний тип реакції на фрустрацію, що виявляється у відмові від діяльності при зіткненні з найменшими труднощами;

суперечність самооцінки та рівня домагань; тенденція до втечі від реальності в ситуації фрустрації.

Соціальними факторами адиктивної поведінки неповнолітніх є: рівень напруженості у суспільстві; питні традиції суспільства; тиск реклами тютюнових і алкогольних виробів; негативна молодіжна субкультура; перехід до нової соціальної ролі; неможливість задоволення потреби у персоналізації; «подвійна мораль». Біологічними факторами – вплив екології та харчування; критичний стан здоров’я неповнолітінх; психологічними факторами – особливості вікової психології; стрес та навчально-інформаційне перевантаження; потреба у зміні стану свідомості; потреба виходу з буденності. Соціальними умовами виникнення адиктивної поведінки є вплив сім’ї та сімейного виховання, ситуації неблагополучних, конфліктних, неповних сімей, типи неправильного виховання; негативний соціальний статус у колективі. Біологічними умовами – алкогольний або наркотичний синдром плоду; біологічна схильність; спадкова схильність. Індивідуально-психологічними умовами – акцентуації та психопатії; психологічна готовність до вживання психоактивних речовин; особистісна схильність до вживання психоактивних речовин.

17. Причини тютюнопаління.

Аналіз досліджень шкідливого впливу психоактивних речовин показав, що найменша кількість їх стосується проблем тютюнопаління. Разом із тим, результати опитувань довели, що саме тютюн є найбільш уживаною психоактивною речовиною. Щоб дати пояснення цьому парадоксу, розглянемо сутність, зміст і особливості цього явища.

Тютюнопаління справедливо називають «неприпинною епідемією» людства. Дослідники багатьох країн відмічають тенденцію до «омолодження» тютюнопаління, зростання кількості молодих людей у загальній популяції тих, хто отруює себе нікотином, збільшення росту вживання тютюну, при цьому темпи росту у жінок та дівчат набагато швидші, ніж у чоловіків.

У розповсюдженні тютюнопаління важливу роль відіграють соціально-психологічні фактори. Сприйняття та поступове засвоєння навичок тютюнопаління починається задовго до того, як у молодої людини виникне потреба в нікотині. Суб’єктивні відчуття після перших проб тютюну в багатьох випадках не приносять задоволення, у більшості молодих людей виникає короткочасне погіршення самопочуття. Формування мотивів тютюнопаління, на думку ряда вітчизняних і зарубіжних авторів, спочатку має психологічні причини, а фізіологічна залежність розвивається пізніше, найчастіше після одного – двох років паління. Але ще задовго до першої цигарки формується уявлення про тютюнопаління як про символ мужності і самостійності у хлопців, емансипації та сучасності у дівчат. Більшість починає палити, наслідуючи дорослим, бажаючи самоствердитись у колі однолітків. Тютюнопаління нерідко сприймається молоддю як спосіб збільшення комунікабельності, надання сміливості у спілкуванні, полегшення знайомства, укріплення статусу в новому навчальному колективі. Паління батьків, старших сестер та братів, друзів відіграє стимулюючу роль у розвитку звички до тютюнопаління. Окрім того, молода людина, так само, як і доросла, часто потрапляє в стресові ситуації, їй необхідно знаходити вирішення складних для неї життєвих проблем. Механізми психологічного захисту, які дозволяють подолати подібні ситуації і оволодіти собою, у неповнолітніх ще недостатньо сформовані або зовсім відсутні. Тому підліток часто використовує зовнішній засіб для того, щоб відволіктися та заспокоїтись – тютюнопаління. Унаслідок цього формується звичка реагувати на складні життєві ситуації палінням тютюну. Це унеможливлює формування навичок саморегуляції та вмінь самостійно знаходити вихід із фруструючих ситуацій. Поступово виникає потреба заспокоїтися за допомогою інших психоактивних речовин, які в більшій мірі можуть змінити стан свідомості, і внаслідок цього маємо справу з алкоголізмом, наркоманією, токсикоманією.