7.9.Медико-правові проблеми штучного запліднення

Актуальність застосування методів штучної інсемінації (за­пліднення) пов’язана з категорією проблем, що стосуються ко­мерціалізації та криміналізації народження дітей за допомогою сурогатного виношування. Чинне законодавство України у сфері застосування таких методів запліднення наразі не відрізняється повнотою регулювання, а відсутність певних законодавчих норм дає змогу використовувати методи штучного запліднення з ме­тою, яка не тільки не відповідає морально-етичним нормам, але й створює основу для виникнення кримінальної відповідальності.

Сімейне законодавство встановлює регулювання так званого соціального материнства та батьківства. Традиційним інститутом соціального батьківства є інститут усиновлення. Однак на сьогод­ні з передовим розвитком медицини особливого значення набуває соціальне батьківство, материнство, яке є результатом застосу­вання штучної інсемінації.

Штучна інсемінація — застосування методів штучного заплід­нення та імплантації ембріона (зародка), а також виношування та народження дитини сурогатною матір’ю.

З 19 листопада 1992 р. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» закріплює право кожної жінки на застосування методів штучного запліднення або імплантації за­родка. Так, ст. 48 зазначає: «Застосування штучного запліднення та імплантації ембріона здійснюється згідно з умовами та поряд­ком, встановленими Міністерством охорони здоров’я України, за медичними показаннями повнолітньої жінки, з якою проводиться така дія, за умови наявності письмової згоди подружжя, забезпе­чення анонімності донора та збереження лікарської таємниці».

Новий СК України також приділяє увагу питанням реалізації і’ромадянами своїх прав у сфері репродуктивних технологій. Зокрема, у ст. 123, 139 встановлено порядок визнання батька­ми дитини, яка народилася в результаті штучної інсемінації та можливість оспорювання материнства сурогатною матір’ю. Од­нак варто наголосити, що кодекс залишає поза увагою правово­го регулювання більшість проблемних питань, які виникають у зв’язку із застосуванням методів штучного запліднення.

Штучне запліднення

Такий варіант репродуктивних технологій полягає у штуч­ному введенні донорського матеріалу (сперми або яйцеклітини) у порожнину матки.

Не всі дослідники нині підтримують і вважають оптимальним представлене в Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» формулювання про право кожної дієздат­ної жінки на штучне запліднення та імплантацію ембріона.

Підставами правомірності застосування репродуктивних ме­тодів є:

1.Штучне запліднення здійснюють виключно акредитовані для цього заклади охорони здоров’я за дозволеними МОЗ метода­ми.

2.Реципієнтом може бути повнолітня дієздатна жінка, вік якої не перевищує 40 років.

3.Письмова згода подружжя.

4.Використання як сперми чоловіка, так і донора. Сперму донора використовують тільки кріоконсервовану і не раніше ніж за 3 міс. після взяття і повторного обстеження крові донора на СНІД.

5.Донорами сперми можуть бути здорові чоловіки у віці до 40 років, які відповідають чітко визначеним вимогам, зокрема:

1)пройшли повне обстеження;

2)мають фертильну сперму;

3)не є носіями ВІЛ-інфекції та вірусу гепатиту В (НВУ);

4)не мали урологічних, венеричних, андрологічних і спадкових захворювань.

6.Згода бути донором сперми підтверджується заявою- зобов’язанням.

7.Урахування показань (з боку дружини, чоловіка, подруж­жя) і протипоказань для застосування методів штучного заплід­нення та імплантації ембріона (ембріонів).

Принципами донорства таких репродуктивних клітин, як сперми, яйцеклітин, ембріонів, є:

• збереження медичної таємниці, а саме забезпечується: ано­німність донора; конфіденційність інформації щодо проведення самої процедури запліднення. Слід зауважити, що у наказі перед­бачено процедуру кодування і маркування сперми для забезпе­чення конфіденційності як донора, так і реципієнтів, але зазначе­но, що встановлений код заносять в індивідуальну картку донора та в медичну картку амбулаторного хворого — реципієнта. Тоді постає питання: як забезпечити гарантований законом принцип збереження медичної таємниці, оскільки не складно встановити тотожність кодів у вищезгаданих картках;

• інформованість, тобто подружжя має право на інформацію про зовнішність, національність донора, а також ознайомитися з результатами медико-генетичного обстеження донора тощо (якщо для запліднення використовують сперму донора);

• добровільність донора і реципієнта, тобто: до донорства за­лучаються чоловіки-добровольці; штучне запліднення проводять на прохання жінки; взяття сперми для запліднення: враховується побажання подружжя щодо національності донора, основних рис його зовнішності; враховується сумісність донора з реципієнткою за групою крові, резус-фактором, а також основні риси конститу­ції донора.

Варто нагадати, що відповідно до ст. 155 СК України, здій­снення батьками своїх прав та виконання обов’язків мають ґрун­туватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. А у ст. 123 зазначено, що у разі штучного запліднення дружини, проведеного за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини. Якщо зародок, зачатий законним чоловіком та іншою жінкою, імплантовано в організм дружини, дитина вва­жається дитиною подружжя. Оспорювання материнства у такому разі не допускається.

Сутність сурогатного материнства

Нормами чинного законодавства України не визначено по­няття та не передбачено розкриття сутності сурогатного материн­ства. Тому ці питання розкрито з медичної точки зору.

Сурогатне материнство передбачає перенесення ембріона, отриманого заплідненням яйцеклітини біологічної матері— дружини спермою біологічного батька—чоловіка, та виношу­вання дитини, яка є біологічно «чужою» для жінки. У медичній термінології таку процедуру називають екстракорпоральне за­пліднення; її можуть здійснювати лише висококваліфіковані спе­ціалісти спеціалізованих медичних закладів.

Теоретично техніка застосування процедури екстракорпо- рального запліднення проста: з одного чи безлічі фолікулів ви­лучають яйцеклітину дружини й поміщають у пробірку, куди додають необхідну кількість сперматозоїдів чоловіка. Якщо за­пліднення відбулося, то ембріони переносять у порожнину мат­ки сурогатної матері, де має відбутися їх подальший розвиток та імплантація.

Через два тижні після перенесення ембріонів за рівнем хоріо- нічного монадотропіну в крові визначають, чи настала вагітність, а за три вже можна побачити плідне яйце при ультразвуковому дослідженні.

Згідно зі статистичними даними, у 1978—1979 рр. вірогід­ність завагітніти після екстракорпорального запліднення та пере­несення ембріонів дорівнювала одному відсотку. На сьогоднішній день показник успішних спроб становить 20—25 % та залежить від віку жінки, біологічних факторів, кількості перенесених емб­ріонів та їх якості. Судячи вже з народжених дітей після пере­несення ембріонів, екстракорпоральне запліднення не збільшує кількості випадків уроджених захворювань чи викиднів. Однак основним ускладненням цього методу є ймовірність багатоплід­них вагітностей.

Викладене вище чітко визначає поняття сурогатного мате­ринства як соціального явища та розкриває сутність сурогатного материнства з медичної точки зору. Юридична сутність правового забезпечення сурогатного материнства полягає в правовому вре­гулюванні відносин біологічних батьків із сурогатною матір’ю.

Регулювання відносин сурогатного материнства нормами чинного законодавства України

Передусім варто зазначити, що сурогатне материнство ціл­ком законне на території України. Так, правове регулювання відносин сурогатного материнства здійснюється положеннями СК України, Наказу Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 р. № 52/5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 р. за № 719/4940, «Про затвердження Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні» та Наказу Мі­ністерства охорони здоров’я України № 24 від 4 лютого 1997 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 3 березня 1997 р.

за № 58/1862, «Про затвердження умов та порядку застосування штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів) та ме­тодів їх проведення».

Для визначення законних батька та матері дитини, народже­ної сурогатною матір’ю в результаті застосування екстракорпо- рального запліднення, слід керуватися положеннями СК Украї­ни. Так, відповідно до положень частини другої ст. 123, «у разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям в результаті застосування допоміжних репродук­тивних технологій, батьками дитини є подружжя». При цьому, згідно з частиною другою ст. 139, оспорювання материнства не допускається у разі перенесення в організм іншої жінки ембріо­на, зачатого подружжям у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій.

Наведені положення чинного законодавства України спрямовані на забезпечення захисту прав дитини й прав под­ружжя, що є біологічними батьками дитини. Тобто, дитині, що зачата в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, гарантовано право на родину, наявність матері та батька, що є її біологічними батьками.

Положення Розділу III СК України визначають права та обов’язки матері, батька і дитини. Наприклад, ст. 139 передбачає можливість оспорювання материнства жінкою, яка записа­на матір’ю дитини, або жінкою, яка вважає себе за таку, але не записана нею. Проте не допускає оспорювання материнства біологічної матері сурогатною матір’ю: вважають, що це положен­ня регламентовано законодавчо, виходячи з моральних позицій. Тобто можливість виникнення у сурогатної матері материнських почуттів до дитини, що є для неї біологічно чужою, передбачена, однак права біологічної матері, а також права та інтереси дитини, враховуючи її генетичну та біологічну спорідненість з матір’ю, захищені законом.

Під час оформлення документів при народженні дитини суро­гатною матір’ю слід керуватися положеннями Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні. Так, згідно з п. 2.2. Пра­вил, у разі народження дитини сурогатною матір’ю реєструють народження за заявою подружжя, яке дало згоду на імплантацію. Тоді одночасно з документом, що підтверджує факт народження дитини цією жінкою, подають засвідчену нотаріусом її письмову згоду на запис подружжя батьками дитини. При цьому у графі «Для відміток» записують, що матір’ю дитини згідно з медич­ ним свідоцтвом про народження форми № 103/о-95 є громадянка (прізвище, ім’я, по батькові).

Саме такий порядок оформлення народження дитини має за­стосовуватися при народженні дитини через програму сурогат­ного материнства. Однак на практиці зазвичай виникає чимало питань, кого ж саме слід записувати матір’ю дитини у свідоцтві про народження. І не рідко — не лише в пересічних громадян, а й у посадових осіб органів РАГСу. Тому потрібно удосконалюва­ти не лише законодавство, але і підвищувати професійний рівень спеціалістів органів РАГСу щодо особливостей реєстрації дітей, народжених у результаті застосування екстракорпорального запліднення. Насамперед подібні заходи запобігатимуть пору­шенню прав такої дитини.

Тепер щодо правового регулювання медичних аспектів за­стосування програми сурогатного материнства. Тут слід звернути увагу на положення про «Умови та порядок застосування штуч­ного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів) та методів їх проведення», який регламентує умови та порядок штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів), метод інсеміна- ції жінок спермою чоловіка (донора) та метод екстракорпорального запліднення і перенесення ембріонів у порожнину матки.

Останній метод, затверджений наказом Міністерства охо­рони здоров’я України № 24 від 4 лютого 1997 р. (див. вище), регламентує: медичні показання і протипоказання для засто­сування методу, порядок проведення стимуляції інтенсивної овуляції, особливості контролю дозрівання фолікулів, процедуру пункції та аспірації вмісту фолікулів, отримання яйцеклітини з аспірованої фолікулярної рідини, етапи підготовки сперми до інсемінації та особливості інсемінації процедуру культивування й перенесення ембріонів у порожнину матки. Крім того, передба­чає ускладнення, що можуть виникнути під час застосування ме­тоду екстракорпорального запліднення і перенесення ембріона у порожнину матки. Можливо, наведене вище перенасичене медич­ною термінологією як для аналізу юридичного питання, однак це потрібно, щоб довести цілковиту законність сурогатного материн­ства в Україні.

Враховуючи усе зазначене, можна зробити висновок, що за­конодавство України регламентує лише деякі аспекти сурогат­ного материнства: визначає батьківство та материнство дитини, народженої сурогатною матір’ю, встановлює правила оформ­лення документів при народженні дитини сурогатною матір’ю, врегульовує медичну процедуру застосування програми сурогат­ного материнства.

Удосконалення правового регулювання сурогатного материнства в Україні

На сьогодні в Україні ще не відбулася в повному обсязі пра­вова адаптація суспільства до розвитку медицини в галузі репро­дуктивних технологій, тому в законодавчому регулюванні суро­гатного материнства виявлено такі недоліки:

• відсутність спеціального нормативно-правового акта, що детально регламентує всі аспекти відносин сурогатного материн­ства;

• неврегульованість суттєвих умов договору, що укладається між сурогатною матір’ю та біологічними батьками (подружжям).

Відсутність належного правового регулювання таких відно­син може призвести до порушень прав як біологічних батьків, так і сурогатної матері. Тобто на практиці можуть виникнути не­бажані життєві ситуації, пов’язані з відмовою сурогатної матері віддавати дитину біологічним батькам, шантажем переривання вагітності, вимогами додаткових грошей, погрозами розголошен­ня інформації про народження дитини, про те, хто її виношував, або ж відмовою біологічних батьків виплатити сурогатній матері обіцяну грошову компенсацію, незабезпечення сурогатної матері належними умовами під час вагітності та пологів.

Для запобігання зазначеним наслідкам вважають за необхід­не захистити майнові та немайнові права й законні інтереси осіб, які беруть участь у програмі сурогатного материнства, за допо­могою застосування таких індивідуальних юридичних засобів та механізмів:

• підготовка договору між сурогатною матір’ю та біологічни­ми батьками про виношування дитини;

• оформлення письмової згоди біологічних батьків на вино­шування сурогатною матір’ю ембріона, отриманого в результаті екстракорпорального запліднення;

• оформлення письмової згоди сурогатної матері на виношу­вання ембріона біологічних батьків, а також згоди чоловіка суро­гатної матері (за наявності);

• підготовка заяви сурогатної матері про відсутність претен­зій до біологічних батьків після закінчення програми сурогатного материнства;

• оформлення згоди сурогатної матері на запис біологічних батьків як батьків дитини в органах РАГСу;

• інші юридичні засоби та механізми.

Окремої уваги заслуговує договір між сурогатною матір’ю та біологічними батьками про виношування дитини. Адже це голо­вний документ, що визначає їхні відносини і має складатися від­повідно до положень чинного законодавства України, враховую­чи індивідуальні вимоги, побажання та можливості подружжя й сурогатної матері.