7.6.Право спільної сумісної власності на майно жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі

До прийняття нового СК України надзвичайно складним було питання правового положення величезної кількості цивільних шлюбів. Врегулювання СК майнових та інших прав таких сімей, має неабияке правове та соціальне значення. Серед окремих фа­хівців права є і непримиренні противники «законодавчої новели» у сімейному законодавстві, які вбачають у нормах, запровадже­них, посягання на віковічні підвалини подружжя, узаконення полігамії СК (ст. 74 поширює режим рівності часток подружжя на осіб (чоловіка та жінку), які не перебувають у шлюбі, однак про­живають однією сім’єю; а також ст. 91). їх закиди безпідставні. Залишати поза законом фактичні шлюби суперечить суспільній моралі і справедливості. Сім’ї, які з різних причин не змогли за­реєструвати шлюб, мають бути захищені законом. Тим часом нор­ми ст. 74, 91 СК України не посягають на права тих, хто перебуває у «законному шлюбі».

Відповідно до вимог ст. 74, майно, набуте жінкою та чолові­ком за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Застосування цієї норми може мати місце лише за умови наявності таких юридичних критеріїв:

• проживання жінки та чоловіка однією сім’єю;

• набуття ними майна за час спільного проживання;

• відсутність між ними письмового договору, який по-іншому врегульовує підстави і володіння майном.

Варто також підкреслити, що під час поділу (виділу) майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки й чоловіка, які не перебувають у шлюбі, діють норми глави 8 СК, що регулює майнові правовідносини подружжя.

7.7.Підстави й порядок припинення шлюбу

Під припиненням шлюбу розуміється припинення правовід­носин між подружжям, зумовлене настанням певних юридичних фактів. Залежно від цих фактів можна назвати дві підстави при­пинення шлюбу (ст. 104—105 СК):

1.Шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим.

2.Шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Громадянина можуть оголосити померлим у судовому поряд­ку в разі: коли за місцем його постійного проживання немає відо­мостей про місце його перебування впродовж трьох років; якщо він пропав безвісти за обставин, що загрожували смертю (зем­ летрус, повінь, обвал тощо) чи дають підстави припускати його загибель від нещасного випадку (пожежа, авіа-, автомобільна чи залізнична катастрофа) — упродовж шести місяців. В особливу групу закон виділяє осіб, які пропали безвісти у зв’язку з воєн­ними діями. Такі особи можуть бути оголошені померлими не ра­ніше, ніж по закінченні двох років від дня припинення воєнних дій. Згідно зі ст. 264 ЦПК, таке рішення суду є підставою для реє­страції смерті в державних органах РАЦСу і видачі свідоцтва про смерть. Тобто у разі смерті одного з подружжя або оголошення його померлим правовідносини між подружжям припиняються, і другий з подружжя може вступити в інший шлюб, не розриваючи попереднього.

Якщо оголошений померлим з’являється після скасування відповідного рішення суду, шлюб вважається поновленим, якщо інший з подружжя не побрався знову (ст. 118 СК).

Якщо особа, визнана безвісно відсутньою, з’являється і від­повідне рішення суду скасоване, її шлюб може бути поновлений (за заявою) за умови, що ніхто з них не перебуває у повторному шлюбі.

При житті подружжя шлюб припиняється шляхом його ро­зірвання в судовому порядку або через державні органи РАЦСу. Якщо один з подружжя помер до набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу, вважається, що шлюб припинився в результаті його смерті. Якщо в день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу один із подружжя помер, вважається, що шлюб припинився через його розірвання.

Розірвання шлюбу в державних органах реєстрації актів цивільного стану

На підставі ст. 106 СК у державних органах РАЦСу розрива­ють шлюби за спільною заявою подружжя, яке не має дітей, неза­лежно від наявності між ними майнового спору.

Державні органи РАЦСу не мають права приймати заяви про розірвання шлюбу від подружжя, якщо на момент подачі заяви у них є спільні діти, які не досягли 18 років, — як рідні, так і усиновлені ними сумісно. При цьому немає значення, чи записані подружжя-усиновителі як батьки цих дітей. У такому разі розірвання шлюбу проводиться в судовому порядку.

Розірвання шлюбу подружжя, яке проживає окремо, відбувається в державних органах РАЦСу за місцем проживання одного з подружжя на підставі спільної заяви, в якій підтверджена

нзаємна згода на розірвання шлюбу й відсутність неповнолітніх дітей.

Якщо один із подружжя, незважаючи на відсутність у нього заперечень проти розлучення, ухиляється від розірвання шлюбу в органах РАЦСу або коли місце проживання одного з подружжя невідоме, питання про розірвання шлюбу розглядає суд.

Державний орган РАЦСу виносить постанову про розірвання шлюбу через один місяць після подання заяви, зазвичай якщо та не була відкликана.

Окрім того, шлюб розривається державним органом РАЦСу за заявою одного з подружжя, якщо інший:

1)визнаний у судовому порядку безвісно відсутнім;

2)визнаний недієздатним внаслідок психічної хвороби або недоумства;

3)засуджений за скоєння злочину до позбавлення волі на строк не менше ніж три роки.

За таких обставин розірвання шлюбу проводять незалежно від наявності між подружжям майнового спору і неповнолітніх.

Згідно зі ст. 108 СК, за заявою зацікавленої особи розірвання шлюбу, здійснене відповідно до положень ст. 106 та п. З части­ни першої ст. 107 СК, може бути визнане судом фіктивним, якщо встановлять, що жінка й чоловік продовжують жити однією сім’єю і не мають наміру припиняти шлюбні відносини.

На підставі рішення суду актовий запис про розірвання шлю­бу та свідоцтво про розірвання шлюбу анулюються державним ор­ганом РАЦСу.

У разі розірвання шлюбу державним органом РАЦСу шлюб припиняється у день винесення ним відповідної постанови.

Розірвання шлюбу в судовому порядку

Подружжя, яке має дітей, разом із заявою про розлучення може подати до суду письмовий договір про те, із ким саме про­живатимуть діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той із батьків, хто житиме окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.

Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього догово­ру аліменти стягуватимуться на підставі виконавчого напису но­таріуса.

Суд ухвалить рішення про розірвання шлюбу в тому разі, якщо буде встановлено, що заява про розлучення шлюбу є волею дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу порушувати­муться їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу після одного мі­сяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина (чоловік) має право відкликати заяву.

Позов про розірвання шлюбу може бути поданий і одним із подружжя. Але, згідно з п. 2 ст. 110 СК, його не можна подати впродовж вагітності дружини і одного року після народження ди­тини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку (яка містить ознаки злочину) щодо іншого з подруж­жя або їхньої дитини. Однак чоловік і дружина мають на це право (подавати позов) впродовж вагітності дружини, якщо:

а) батьківство зачатої дитини визнане іншою особою (таке ви­знання має бути письмовим і нотаріально засвідченим);

б) за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини вилучено із актового запису про народження дитини.

Опікун чи прокурор мають право подавати позов про розі­рвання шлюбу, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто визнаний недієздатним.

Під час розгляду справ про розірвання шлюбу суд зобов’я­заний всебічно з’ясувати взаємини сторін, справжні мотиви ро­зірвання шлюбу, вжити заходів для примирення подружжя як у процесі підготовки справи до судового розгляду, так і в судовому засіданні.

Суди зобов’язані розглядати справи про розірвання шлюбу за участю обох сторін.

Розгляд справи за відсутності одного з подружжя можливий лише у виняткових випадках і за мотивованою постановою суду. За відсутності подружжя на судовому засіданні без поважних при­чин суд відкладає розгляд справи. А в разі неприбуття за повтор­ним викликом суд залишає позов без розгляду, якщо не вважає можливим вирішити справу лише за поданими матеріалами.

Суд з’ясовує фактичні взаємини подружжя, причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітніх дітей, дітей-інвалідів та інші обставини життя подружжя. Він ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде виявлено, що подаль­ше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечать ін­тересам, які мають істотне значення для одного з них або їхніх дітей.

Як уже згадувалося, одночасно із розірванням шлюбу суд може розглядати спори про те, з ким із батьків проживатимуть неповнолітні діти, спори про стягнення аліментів на дітей або чо­ловіка (дружину), про поділ майна, яке є спільною сумісною влас­ністю подружжя. Ці спори розглядаються в шлюбнорозлучному процесі, якщо про це просить один або обидва з подружжя і якщо суд визнає це за необхідне в інтересах захисту неповнолітніх ді­тей чи непрацездатного чоловіка (дружини).

Суд за відмови в позові про розірвання шлюбу не розглядає в тому ж провадженні інші заявлені з цим позовом вимоги подруж­жя. У такому разі сторони мають право знову подати ці вимоги з дотриманням правил про підсудність.

У рішенні суду має вказуватися, в якому розмірі та з кого стягуватиметься державне мито — з одного чи з обох. Під час ви­значення розміру державного мита, яке підлягає стягненню з по­дружжя у разі розірвання шлюбу, суд бере до уваги матеріальне становище кожного, а також інші конкретні обставини, зокрема з ким із батьків залишатимуться жити неповнолітні діти.

У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняє діяти у день набрання чинності такого рішення.

Юридичні наслідки розірвання шлюбу

Особа, яка змінила своє прізвище у зв’язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі йменуватися цим прізвищем або поновити дошлюбне.

Розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути за­реєстроване в державному органі РАЦСу за заявою колишніх дру­жини чи чоловіка. Розірвання шлюбу засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу, зразок якого затверджує Кабінет Міні­стрів України. Після розлучення й одержання Свідоцтва кожен із колишнього подружжя має право на новий шлюб.

Після розірвання шлюбу колишні чоловік і дружина мають право подати до суду заяву про поновлення шлюбу за умови, що жоден із них не перебував після цього в іншому шлюбі. На підставі рішення суду про поновлення шлюбу та анулювання запису акта про розірвання шлюбу державний орган РАЦСу видає нове Свідоцтво про шлюб, в якому день реєстрації шлюбу за бажанням подружжя може бути визначений днем першої його реєстрації або днем набрання чинності рішення суду про поновлення шлюбу.

Режим окремого проживання подружжя

За заявою подружжя або за позовом одного з них суд може ухвалити рішення про встановлення для подружжя режиму окре­мого проживання у разі неможливості чи небажання дружини або чоловіка жити разом.

Таке небажання може зумовлюватися обставинами медично­го, побутового, матеріального чи іншого характеру.

Режим окремого проживання припиняється у разі поновлен­ня звичайних сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя.

Рішення про окреме проживання не припиняє прав та обов’язків подружжя, що визначені СК України і які дружина й чоловік мали до цього режиму, а також прав та обов’язків, що ви­никли за шлюбним договором. Правові наслідки режиму окремо­го проживання такі:

1) майно, набуте дружиною чи чоловіком в майбутньому, не вважається набутим у шлюбі, тобто є роздільною власністю по­дружжя;

2) дитина, народжена дружиною після 10 міс., не вважається такою, що походить від її чоловіка;

3) дружина (чоловік) може усиновити дитину без згоди друго­го з подружжя.

СК не обмежує час, упродовж якого триватиме режим окре­мого проживання.

Підстави і порядок визнання шлюбу недійсним

Зареєстрований у встановленому порядку шлюб вважається укладеним законно і обумовлює настання передбачених законо­давством правових наслідків до винесення судом рішення про ви­знання шлюбу недійсним. До такого рішення особи, які уклали шлюб, вважаються законним подружжям із відповідними права­ми й обов’язками.

Підставами визнання шлюбу недійсним чинне законодавство вважає:

а)недосягнення особою, що уклала шлюб, шлюбного віку (ст. 22 СК);

б)відсутність добровільної згоди чоловіка чи жінки, які уклали шлюб (ст. 24 СК);

в)укладення шлюбу з особою, яка в судовому порядку визна­на недієздатною (ст. 24 СК);

г)реєстрація шлюбу з особою, яка на той час не усвідомлюва­ла значення своїх дій або не могла керувати ними (ст. 24 СК);

ґ) перебування особи (осіб), що уклали шлюб, в іншому шлю­бі (ст. 25 СК);

д)укладання шлюбу між близькими родичами (ст. 26 СК);

е)укладання шлюбу між усиновителем і усиновленою ним дитиною (ст. 26 СК);

є) приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для іншого подружжя чи їхніх нащадків (ст. ЗО СК);

ж)укладання фіктивного шлюбу.

Для визнання шлюбу недійсним достатньо довести в суді наявність однієї зі згаданих обставин.

У ст. 39—41 СК побудовано три правові моделі визнання шлю­бу недійсним.

/. Шлюб, який є недійсним. Тобто при укладанні шлюбу сто­рони допустили такі порушення умов його укладення, що він вважається недійсним і без рішення суду, уже на самій підставі цих порушень.

Отже, недійсним є:

а) шлюб, зареєстрований з особою, яка одночасно перебу­ває в іншому зареєстрованому шлюбі. Це може мати місце тоді, коли з’ясовується, що на момент укладення шлюбу один із по­дружжя вже перебував в іншому шлюбі; після укладання шлюбу з’являється той із подружжя, кого раніше в установленому по­рядку оголосили померлим;

б) шлюб, зареєстрований між родичами по прямій лінії спо­рідненості, а також між рідними братом і сестрою. Підставами ви­знання шлюбу недійсним є укладання шлюбу з близькими роди­чами — родичами по прямій висхідній чи низхідній лініях, а та­кож між рідними братами й сестрами (тобто між повнорідними — тими, що походять від спільних батьків, і неповнорідними одно­кровними чи одноутробними, тобто такими, в яких спільними є або батько, або мати і спільна кров чи спільна утроба).

в) шлюб, зареєстрований з особою, яка є недієздатною. Осо­ба, яку судом визнано недієздатною, не може свідомо висловити свою волю щодо укладання шлюбу, оскільки внаслідок душевної хвороби чи недоумства не спроможний розуміти значення своїх дій та оцінювати їх. Тому шлюб, укладений із такою особою, вва­жається укладеним без її згоди і не може вважатися дійсним.

Наведені порушення умов укладання шлюбу обумовлюють його абсолютну недійсність і дають підстави органу РАЦСу за за­явою зацікавленої особи анулювати актовий запис про шлюб.

2. Шлюб, який визнається недійсним за рішенням суду. Для визнання шлюбу недійсним має бути рішення суду, що ґрунтується на доведених у судовому засіданні фактах, які свідчать про порушення умов укладення шлюбу.

Отже, недійсним за рішенням суду є:

а) шлюб, зареєстрований без вільної згоди чоловіка та жінки. Відсутність згоди на реєстрацію шлюбу може бути обумовлена:

• насильством, погрозою застосувати фізичне чи психічне насильство до особи, яка укладає шлюб, чи до її рідних та близь­ких;

• неправильним розумінням особи, з якою укладають шлюб, вчинюваних дій (особа не розуміє значення своїх дій внаслідок тимчасового розладу здоров’я, тимчасового хворобливого стану, стану алкогольного чи наркотичного сп’яніння тощо). У цьо­му разі суд може призначити судово-психіатричну або судово- психологічну експертизу, що має дати відповідь: чи розуміла особа, яка укладала шлюб, значення своїх дій і чи могла ними свідомо керувати? Тобто згодом, як така особа вилікується, вона має право порушити питання про визнання шлюбу недійсним, оскільки вона, по суті, свідомо не бажала укладати шлюб. Однак якщо вона все ж таки бажає зберегти такий шлюб, нема потреби визнавати його недійсним, а потім реєструвати новий на загаль­них підставах;

б) фіктивний шлюб. Коли подружжя (чи хоча б один із по­дружжя) укладає шлюб без наміру дійсно створити сім’ю, а лише задля досягнення якихось пільг та привілеїв, що випливають із реєстрації (право на житло, право на майно чоловіка/дружини у випадку його/її смерті, право на пенсію, на страхову суму, мож­ливість ухилення від сплати податку тощо). Зовнішня згода таких осіб на укладення шлюбу не відповідає їхній внутрішній волі.

Від фіктивних шлюбів треба відрізняти так звані шлюби із розрахунку, які укладають хоча і з певних корисливих мотивів, але, безперечно, з метою створення сім’ї. Щоправда, такий шлюб традиційно викликає осуд у суспільстві, однак він не може бути визнаний недійсним.

3. Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду. Правові наслідки, що можуть настати у зв’язку з порушен­ням умов укладання шлюбу, цілком залежать від суддівського бачення: суд може визнати шлюб дійсним, незважаючи на пору­шення, зважаючи на них, визнати недійсним.

Тобто таким може бути:

а) шлюб між усиновителем та усиновленою дитиною без отри­мання у встановленому порядку дозволу суду на такий шлюб. За загальним правилом шлюби між усиновителем та усиновленою дитиною заборонені з моральних причин. Ця заборона традицій­но набула характеру етичної норми, оскільки взаємини між уси­новителем і усиновленою дитиною прирівнюються до стосунків кровних батьків і дітей. Водночас між усиновителем і усиновле­ною дитиною не завжди можуть складатися стосунки, подібні до стосунків між батьками й дітьми, особливо, коли дитина від само­го початку знала, що усиновителі не є її батьками. У цьому разі перешкоди морального характеру не є такими дієвими, і суд може надати таким особам дозвіл на укладення шлюбу. Однак якщо ці особи вчасно не потурбувалися про отримання такого дозволу, суд має право визнати такий шлюб недійсним;

б) шлюб між двоюрідним братом та сестрою, тіткою та племін­ником, дядьком і племінницею.

У більшості країн (Велика Британія, Німеччина, Франція, США, Швейцарія) шлюби між родичами, які перебувають у тре­тьому ступені спорідненості, заборонені. Орієнтація на сучасну модель європейського законодавства обумовлює і наявність жор­сткіших вимог щодо обставин для укладання шлюбу між родича­ми. Однак у вітчизняному законодавстві такі положення ще на­лежним чином не апробовані, тому суд з урахуванням конкретних фактів (тривалості спільного проживання, характеру взаємин) може визнати такий шлюб дійсним;

в) шлюб з особою, яка приховала тяжку хворобу. Серед під­став визнання шлюбу недійсним законодавець називає і прихову­вання тяжкої недуги, а також хвороби, небезпечної для іншого з подружжя чи їхніх нащадків.

Якщо ж особа не приховувала її наявність, то відповідно від­сутні й підстави визнання шлюбу недійсним.

Поняття «тяжка хвороба» є оціночним. У кожному конкрет­ному випадку з урахуванням віку того з подружжя, який є хво­рим, його соціального стану, професії суд може визнати ту чи іншу хворобу «тяжкою»;

г) шлюб з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб.

Це порушення може бути допущене як працівниками РАЦСу, так і зумовлюватися поданням неправдивих документів особами, які укладають шлюб (підроблені паспорт та рішення суду про до­звіл на шлюб). Визнання шлюбу недійсним у такому разі вимага­ють інтереси неповнолітньої особи, яка уклала шлюб. Водночас суд може, враховуючи інтереси неповнолітньої, відмовити в по­ зові про визнання шлюбу недійсним (наприклад, коли дружина вагітна чи народила дитину).

Жодні інші обставини, що не передбачені ст. 22, 24—26 СК, не є підставами визнання шлюбу недійсним. Тобто відповідно до п. З ст. 40 СК, шлюб не можуть визнати недійсним, якщо на момент розгляду справи судом зникли обставини, які засвідчували від­сутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім’ю.

На позови про визнання шлюбу недійсним позовна давність не поширюється.

Визнання судом шлюбу, укладеного з порушенням встановле­них законом вимог, дійсним у юридичній літературі називається санацією (оздоровленням) шлюбу. Тобто йдеться про такі ситуа­ції, коли:

а) особа, з якою уклали шлюб без її згоди, надалі таку згоду дає;

б) коли особи, які уклали фіктивний шлюб, вирішили по- справжньому створити сім’ю.

Сапованим вважається шлюб, який було укладено між уси­новителем і усиновленою дитиною, між двоюрідним братом та се­строю, між тіткою, дядьком та племінником або племінницею, з особою, яка не досягла шлюбного віку, у разі:

а) вагітності дружини;

б) народження дитини (ст. 41 СК).

Проте санація шлюбу неможлива, якщо шлюб укладено між близькими родичами, із недієздатною особою.

Правові наслідки визнання шлюбу недійсним

Правові наслідки визнання шлюбу недійсним (ст. 45 СК Ук­раїни) полягають в ануляції всіх прав та обов’язків між особами, що уклали недійсний шлюб. При цьому анулюються не на май­бутнє, а від дня укладення такого шлюбу, крім того, поновлюєть­ся те становище, яке існувало до укладення шлюбу.

По-перше, до майна, набутого такими особами в шлюбі, за­стосовуються не норми сімейного права (щодо спільної власнос­ті подружжя), а норми цивільного законодавства (щодо спільної часткової власності), тобто розмір часток на майно визначається відповідно до участі таких осіб (своєю працею і коштами) у при­дбанні майна. Частка кожного з подружжя щодо такого майна може бути визначена угодою або рішенням суду. Користування й розпорядження майном, яке належить особам на праві спіль­ної часткової власності, здійснюється на підставі домовленості, а якщо її не досягнуто, — у порядку, визначеному судом.

По-друге, чоловік (дружина), який(а) обрав(ла) прізвище дру­жини (чоловіка) або спільне прізвище, вважається таким(ою), що ііменується цим прізвищем без достатньої правової підстави, тому він зобов’язаний(а) надалі користуватися власним прізвищем (до­шлюбним).

По-третє, непрацездатного чоловіка (дружину) позбавляють права на отримання аліментів від дружини (чоловіка), а сума вже одержаних аліментів вважається такою, що одержана без достат­ньої правової підстави і підлягає поверненню відповідно до ЦК, але не більше ніж за останні три роки.

По-четверте, особа, яка вселилася у житлове приміщення іншої особи у зв’язку з укладанням з нею фіктивного шлюбу, не отримує права проживати у ньому і може бути виселена.

Існують й інші правові наслідки. Так, після визнання шлюбу недійсним колишній з подружжя позбавляється права на спад­щину по закону після смерті іншого з подружжя. У недійсному шлюбі у разі втрати годувальника другий з подружжя не має пра­ва на пенсію, на отримання страхової суми як член сім’ї застрахо­ваного тощо.

Недійсність шлюбу обумовлює і недійсність укладеного шлюб­ного договору з моменту його укладання.

Визнання шлюбу недійсним не впливає на права дітей, які на­родилися в такому шлюбі, або впродовж 10 міс. після визнання його недійсним. Щодо них зберігається презумпція батьківства чоловіка. Водночас якщо сторони уклали фіктивний шлюб, діяли без наміру створити сім’ю і у фактичні шлюбні стосунки не всту­пали, то особа, записана батьком дитини, має право оспорювати батьківство на загальних підставах.

Того з подружжя, який не знав і не міг знати про існування перешкод до укладання шлюбу, в юридичній літературі назива­ють добросовісним, тому СК захищає його права. Наприклад, у ст. 46 передбачено, що добросовісний з подружжя має право на:

1)рівний поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спіль­ної сумісної власності подружжя;

2)проживання у житловому приміщенні, в яке він вселився після реєстрації шлюбу;

3)стягнення аліментів, якщо він (вона) є непрацездатним (ва­гітною або доглядає за дитиною), потребує допомоги, а інший з подружжя може таку допомогу надати;

4)прізвище, що було обрано при укладенні шлюбу.

Окрім цього, добросовісний з подружжя має право вимага­ти відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої у зв’язку з визнанням шлюбу недійсним.