7.2.Загальна характеристика сімейного кодексу україни

Основний нормативно-правовий акт у сімейному законодавст­ві — це Сімейний кодекс України (СК; від 10 січня 2002 р.; набув сили з 1 січня 2004 р.) — складається із 7 розділів, 292 статей.

Розділ І — «Загальні положення» — визначає поняття сім’ї, відносини, регульованих СК, здійснення сімейних прав і вико­нання сімейних обов’язків, захист сімейних прав та інтересів.

Розділ II — «Шлюб. Права й обов’язки подружжя» — визначає умови і порядок укладання шлюбу, особисті немайнові права і обов’язки подружжя, право власності подружжя, права й обов’язки подружжя зі взаємного утримання, шлюбний договір, порядок припинення шлюбу.

Розділ III — «Права і обов’язки матері, батька і дитини» — передбачає підстави виникнення прав і обов’язків батьків та дітей, особисті немайнові права батьків і дітей, права батьків і дітей на майно, обов’язки батьків і дітей із взаємного утримання (аліментні обов’язки).

Розділ IV — «Влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування» — визначає порядок усиновлення, порядок вста­новлення опіки і піклування, права й обов’язки опікунів і піклувальників, патронат над дітьми.

РозділУ — «Права й обов’язки інших членів сім’ї» —визначає особисті немайнові права й обов’язки інших членів сім’ї й родичів, обов’язки щодо утримання інших членів сім’ї та родичів.

Розділ VI — «Застосування Сімейного кодексу України до іноземців і осіб без громадянства. Застосування законів іноземних держав і міжнародних договорів в Україні» — визначає порядок укладання/розірвання шлюбів громадян України з іноземцями та іноземців в Україні, порядок міжнародного всиновлення.

Розділ VII — «Заключні положення» — визначає порядок на­буття чинності СК України.

СК України регулює сімейні відносини:

а)зміцнення сім’ї як соціального інституту і як союзу кон­кретних осіб;

б)утвердження почуття обов’язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім’ї;

в)будування сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтрим­ки;

г)забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, мож­ливістю духовного та фізичного розвитку.

Крім СК, до найважливіших актів законодавства у цій сфері належать:

•Закони України: «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» (1992 р.); «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» (1993 р.); «Про соціальну роботу з дітьми та мо­лоддю (2001 р.) тощо;

•Указ Президента України «Про Національний фонд соціаль­ного захисту матерів і дітей “Україна — дітям”» (1996 р.) тощо;

•Постанови Кабінету Міністрів України: «Про затвердження Порядку передачі дітей, які є громадянами України, на усинов­лення громадянам України та іноземним громадянам і здійснен­ня контролю за умовами їх проживання у сім’ях усиновителів» (1996 р.); «Питання центру по усиновленню дітей при Міністер­стві освіти України» (1996 р.) тощо.

7.3.Шлюб: поняття, порядок і умови укладення шлюбу

Шлюб — це сімейний союз жінки й чоловіка, зареєстрований у держав­ному органі реєстрації актів цивільного стану (ст. 21 СКУ'країни).

Шлюб, як зазначалося, не можна вважати за договір, оскіль­ки він має специфічні ознаки, непритаманні договорові:

1)добровільність, тобто наявність добровільної згоди по­дружжя (ст. 24 СК України);

2)досягнення шлюбного віку жінкою та чоловіком, що бе­руть шлюб (ст. 22 СК України);

3)реєстрація шлюбу у встановленому законом порядку орга­ном, визначеним СК України;

4)спрямованість на утворення особистого сімейного союзу чо­ловіка й жінки.

Інша справа — шлюбний договір, яким особи, що беруть шлюб, чи вже подружжя регулюють відповідні майнові відноси­ни на час шлюбу. У цьому разі шлюбному договорові притаманні майже всі ознаки цивільно-правового договору.

Новий СК, як і КпШС України, не визнає церковний шлюб, а також шлюб, що не зареєстрований в органах реєстрації актів цивільного стану (РАЦС). Однак ст. 21 СК зазначає, що релігій­ний обряд шлюбу є підставою для виникнення у жінки й чоловіка прав та обов’язків подружжя у тому разі, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану (нині це іноді має значення у справах про спадщину).

Щодо шлюбу, який не зареєстрований в органах РАЦСу, то но­вий СК визнає можливість поширення на майно (набуте особами, що перебувають у незареєстрованому шлюбі, за час спільного про­живання) режиму права спільної сумісної власності у разі, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними (ст. 74).

Відповідно до нового СК умовами для взяття шлюбу є:

1)взаємна вільна згода жінки та чоловіка на шлюб, тобто шлюб має бути добровільним;

2)досягнення особами, що бажають взяти шлюб, на час реє­страції шлюбу шлюбного віку.

Для жінки шлюбний вік настає у 17 років, для чоловіка — у 18 років. При цьому СК надає змогу одружуватися особі, що дося­гла 14 років; для цього їй слід отримати рішення суду про надан­ня права на шлюб, якщо судом буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

Перешкодами для укладення шлюбу є:

1)перебування в іншому шлюбі. Українське сімейне законо­давство не допускає багатошлюбності;

2)наявність між особами, що бажають одружитися, прямої лінії споріднення. Відповідно до ст. 26 СК, не можуть перебувати у шлюбі між собою рідні брати, сестри — як повнорідні, так і не- повнорідні, двоюрідні брати та сестри, а також рідні тітка, дядько чи племінник, племінниця;

3)наявність між особами, що бажають побратися, відносин усиновлення. Хоча п.5 ст. 26 СК зауважує, що такий шлюб мож­ливий лише у разі скасування факту усиновлення. А шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, та­кож між дітьми, які були усиновлені ним — у разі надання такого права судом;

4)недієздатність осіб (або особи), які бажають укласти шлюб. У разі укладення шлюбу з особою, яка визнана у встановленому законом порядку недієздатною, такий шлюб визнають недійсним (п. З ст. 39 СК). Це обумовлено тим, що, по-перше, недієздатна особа не може повністю усвідомити значення своїх дій, а тому не може надати усвідомленої згоди на шлюб; по-друге, найчастіше захворювання, що є підставами для визнання особи недієздатною, передаються спадково, тобто становлять загрозу для нащадків.

Порядок укладення шлюбу

Порядок укладення шлюбу можна звести до таких етапів.

1.Звернення до державного органу РАЦСу жінки та чоловіка, що бажають укласти шлюб.

Новий СК передбачає можливість подання відповідної заяви як особисто, так і через представників. Заява у разі подання її представниками осіб, що бажають зареєструвати шлюб, а також довіреність, що засвідчує право представників на подання такої заяви, засвідчують нотаріально. Приводом для подання заяви че­рез представників може бути: неможливість жінки і (або) чоловіка подати заяву особисто з поважних причин. СК не дає перелік таких причин, але серед них можуть бути хвороба або відрядження.

Заява про реєстрацію шлюбу є чинною впродовж 3-х місяців від дати її подання.

2.Ознайомлення осіб, які бажають зареєструвати шлюб, із правами та обов’язками.

Органи РАЦСу зобов’язані ознайомити осіб, які подали за­яву про реєстрацію шлюбу, з їхніми правами та обов’язками як майбутнього подружжя і батьків, а також попередити про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу.

До цього етапу можна зарахувати етап взаємного ознайом­лення майбутнього подружжя зі станом здоров’я одне одного, що передбачено ст. ЗО СК (для сторонніх сімейне законодавство встановлює таємницю результатів медичного обстеження).

3.Прийняття державними органами РАЦСу заяви за наяв­ності всіх потрібних документів.

Жінка та чоловік, які бажають зареєструвати шлюб, зобов’язані подати паспорти чи інші документи, що засвідчують особу, а також документи про попередні шлюби (якщо вони були). Такими документами, відповідно до п. 4.1 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні, є свідоцтво про розірвання шлю­бу, свідоцтво про смерть одного з подружжя, судове рішення про визнання шлюбу недійсним. При цьому у заяві про реєстрацію шлюбу відмічають документ, що підтверджує припинення попе­реднього шлюбу.

У разі подання заяви про реєстрацію шлюбу особами, що не досягли шлюбного віку, надаються свідоцтва про народження, довідка з місця проживання (п. 4.2 Правил реєстрації актів гро­мадянського стану).

4.Заручини.

З моменту подання заяви про реєстрацію шлюбу до органів РАЦСу особи вважаються зарученими (ст. 31 СК). При цьому СК підкреслює формальне значення заручин, тобто як такого стану, що не зобов’язує осіб побратися. Інакше кажучи, заручини не є підставою для виникнення сімейних прав та обов’язків.

Однак СК встановив правові наслідки відмови заручених осіб від шлюбу. Відповідно до ст. 31 СК, якщо особа зазнала збитків під час вирішення організаційних питань з приводу реєстрації шлюбу та весілля, то у разі відмови однієї зі сторін, така сторо­на зобов’язана відшкодувати другій стороні ці витрати у повному обсязі.

Підставами для звільнення від відшкодування зазнаних ви­трат є:

• протиправна, аморальна поведінка нареченої (нареченого);

• приховання нею (ним) обставин, що мають для особи, яка відмовилася від шлюбу, істотне значення.

Причому зазначені обставини є такими підставами лише у тому разі, якщо вони спричинили відмову від шлюбу однієї зі сто­рін, тобто має бути причинний зв’язок між обставинами та від­мовою від шлюбу.

Важливим є питання повернення речей, подарованих майбут­ньому подружжю на весілля, у разі відмови від укладання шлю­бу. Новий СК так визначає долю подарунків. Відповідно до п. 4 ст. 31, у разі відмови особи, яка одержала весільний подарунок, від шлюбу розірвання договору дарування здійснюється у судово­му порядку. У разі задоволення судом вимог щодо розірвання до­говору дарування суд застосовує односторонню реституцію, тобто повернення обдарованою особою дарувальникові речі в натурі, а якщо річ не збереглася, — відшкодування її вартості.

5.Реєстрація шлюбу.

Час реєстрації шлюбу. Відповідно до ст. 32 СК, реєстрація шлюбу здійснюється після місяця від дня подання заяви. Раніше цього терміну зареєструвати шлюб можуть за наявності поваж­них причин і з дозволу керівника державного органу РАЦСу. Та­кими причинами можуть бути: переїзд на постійне проживання до іншої місцевості, довгострокове відрядження, перебування на стаціонарному лікуванні у зв’язку з тяжкою хворобою чи прове­деною операцією тощо.

Шлюб може бути зареєстрований у день подання відповідної заяви за таких обставин:

• вагітність нареченої;

• народження нею дитини;

• безпосередня загроза для життя нареченого чи нареченої (п. 2 ст. 32).

Відкладення реєстрації шлюбу можливе як за спільною за­явою заручених (при цьому термін відкладання обмежується три­місячним строком від дня подання такої заяви — ст. 28), так і за

рішенням керівника державного органу РАЦСу в разі наявності відомостей про перешкоди до реєстрації шлюбу, причому строк иідкладення теж не може перевищувати 3 міс. Порядок відкла­дення реєстрації шлюбу за рішенням керівника органу РАЦСу регламентується п. 4.8 Правил реєстрації актів громадянсько­го стану в Україні. Місцем реєстрації шлюбу є державний орган І’АЦСу. Однак новий СК встановлює можливість реєстрації шлю­бу в інших місцях за заявою наречених. Наприклад, відповідно до м. 2 ст. 33 СК, реєстрація шлюбу може відбутися:

• за місцем їхнього проживання;

• за місцем надання стаціонарної медичної допомоги;

• в іншому місці, якщо вони не можуть прибути до органу РАЦСу з поважних причин.

Новий СК встановлює принцип недопустимості реєстрації шлюбу через представника (представників), тобто реєстрація шлюбу здійснюється лише за особистої присутності наречених.

Під час реєстрації шлюбу нареченим надається право на вибір прізвища:

• обрати прізвище одного з наречених як спільне прізвище або залишити свої дошлюбні прізвища;

• приєднати до прізвища нареченого (нареченої) прізвище на­реченої (нареченого) і спільно визначити порядок їх приєднання. При цьому складання більше двох прізвищ неможливе, за винят­ком, коли таке складання дозволяється за звичаями національної меншини, до якої належить наречена (наречений);

• змінити одну з частин подвійного прізвища на прізвище на­реченого (нареченої).

Із моментом реєстрації шлюбу сімейне законодавство пов’язує момент виникнення прав та обов’язків подружжя. При цьому СК закріплює принцип неможливості надання одному з подружжя пільг чи переваг, обмеження прав і свобод, які гарантовані Кон­ституцією та законами України.

Документом, що підтверджує реєстрацію шлюбу, є свідоцтво про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.