Тема 7 основи сімейного права. Медико-правові проблеми штучного запліднення

План викладу і засвоєння матеріалу

7.1.Сімейне право: поняття, предмет, система та принципи.

7.2.Загальна характеристика Сімейного кодексу України.

7.3.Шлюб: поняття, порядок і умови укладення шлюбу.

7.4.Шлюбний договір: поняття та алгоритм складання шлюбного договору.

7.5.Права та обов’язки подружжя, батьків і дітей.

7.6.Право спільної сумісної власності на майно жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі.

7.7.Підстави й порядок припинення шлюбу.

7.8.Роль медичних працівників у правовому та медичному регулюванні сі­мейних відносин.

7.9.Медико-правові проблеми штучного запліднення.

7.10.Шляхи правового захисту сім’ї державою.

Важливі терміни та поняття

>сімейне право >опікун

>сімейне законодавство >піклування

>шлюб >батьківство

>шлюбний договір >материнство

>сім’я >планування сім’ї

>розлучення >центр планування сім’ї

>усиновлення >репродуктивне здоров’я

>опіка >медико-генетичні центри, кабі­

нети

7.1.Сімейне право: поняття, предмет, система та принципи

Сімейне право — сукупність правових норм, які регулюють сімейні (особисті) і пов’язані з ними майнові відносини громадян, що вини­кають зі шлюбу, кровного споріднення, прийняття дітей, належ­ності до сім’ї.

Питання про предмет сімейного права ще не вирішено оста­точно. Це дискусійне питання. Деякі юристи вважають, що сі­

мейне право є складовою цивільного права, як наприклад, спад­кове право, житлове право тощо.

Та на думку більшості (серед них такі спеціалісти із сімейного права, як професори Г.К. Матвеев, В.А. Рясенцев, Г.М. Свердлов, В.І. Вошко), сімейне право — самостійна галузь, що принципово відрізняється від інших галузей права.

Пояснюється це так: хоч об’єктом сімейного права і є регулю­вання майнових та особистих немайнових відносин, проте це не зовсім звичайні майнові та особисті відносини, вони відрізняються за своїм характером та мають деякі особливості:

1.Сімейно-правові відносини характерні своїми джерелами. Якщо цивільні правовідносини виникають зазвичай із догово­рів, то шлюбно-сімейні — із родства, шлюбу, усиновлення і всі майнові відносини випливають з особистих. Ці правовідносини пов’язують не сторонніх, а близьких осіб — родичів, подружжя.

2.Насамперед сімейні правовідносини — це особисті немай- нові і лише потім вони є майновими. Майнові правовідносини ви­пливають із особистих. Є родство, є шлюб, то є і майнові відноси­ни.

3.Сімейні права та сімейні обов’язки не можна відчужувати, передавати, купувати, продавати чи дарувати. Причому не тільки особисті, а й майнові. Не можна, наприклад, передати право на одержання аліментів або ж на виховання дітей.

4.Варто пам’ятати, що сімейні правовідносини регулюються окремим кодексом, Кодексом про шлюб та сім’ю України.

5.Процес розгляду сімейних справ відрізняється від цивіль­них справ, та й виконання рішень також суттєво відмінне. У спра­вах про передачу дитини на виховання іншому з подружжя не можна так легко виконати рішення, як рішення про відібрання мобільного телефону.

6.Сімейно-шлюбні відносини в Україні найчастіше регулю­ються нормами моралі, а не лише правовими нормами, і це харак­терно тільки для сімейного права.

Усе вищезазначене дає підстави розглядати цю галузь права як специфічну, самостійну, що має за об’єкт особисті й майнові відносини, які виникають на ґрунті шлюбу, родства та усинов­лення.

Визначивши предмет сімейного права, можна зробити висно­вок, що сімейно-шлюбні відносини не можуть перебувати поза сферою регулювання права.

Система сімейного права

Сімейне право регулює визначене коло суспільних відносин і обумовлюється базисом суспільства.

Створюючи єдину і чітку систему, сімейне право є складовою або існує як самостійна галузь загальної системи права.

Сімейне право містить кілька інститутів, що органічно пов’язані між собою загальними принципами.

Система сімейного законодавства виражена головним чином у системі Сімейного кодексу і відображує об’єктивно існуючу си­стему сімейного права.

Наукове пізнання системи права містить пізнання закономір­ностей, формування і взаємозв’язок окремих його структурних частин. Система сімейного права формується з двох частин: за­гальної і особливої.

Загальна частина містить загальні норми, які поширюють­ся на всі сімейно-правові відносини. До них належать: норми про предмет, законодавство, мету і завдання, принципи, суб’єкти сі­мейних правовідносин та ін.

Особлива частина — сукупність інститутів, кожен із яких регулює визначений різновид сімейних відносин.

Система сімейного права є специфічною, тому що складається з інститутів, яких немає в інших галузях права. Ось основні із них: шлюб (порядок його реєстрації і припинення), правовідносини (правовідносини подружжя, правовідносини батьків і дітей, право­відносини інших членів сім’ї), усиновлення, опіка і піклування, реєстрація актів громадянського стану.

Система сучасного сімейного права — це структура, елементами якої є сімейно-правові норми та інститути, розміщені у певній по­слідовності.

Принципи сімейного права — це основні засади, керівні ідеї, від­повідно з якими здійснюється сімейно-правове регулювання суспіль­них відносин.

Одним із принципів сімейного права є одношлюбність (моно­гамія), тобто громадяни можуть одночасно перебувати тільки в одному шлюбі. Це закріплюється в ст. 17 Кодексу про шлюб та сім’ю України (КпШС).

Принцип свободи і добровільності при укладанні шлюбу ви­значає ст. 51 Конституції України і ст. 15 КпШС України. Цей принцип означає, що вибір дружини, чоловіка (громадянами України) здійснюється за власним бажанням осіб. Водночас суть цього принципу полягає і в тому, що держава стане на захист ін­тересів особи, право якої на вільний вибір дружини/чоловіка буде порушено.

Принцип свободи при укладанні шлюбу нерозривно пов’язаний з іншою основною засадою сімейного права — зі сво­бодою розірвання шлюбу. Але ця свобода перебуває під контролем держави (ст. 38 КпШС).

Перший декрет свободи розірвання шлюбу насамперед нада- нав жінкам, що зареєстрували шлюб у дореволюційний період, можливість розірвати ті кайдани, які їх оплутали, і вийти з-під жорстокої влади чоловіка. Проте зловживання правом на розлу­чення не було б сумісне з інтересами держави зі зміцнення сім’ї, покращення справи виховання дітей. Тому цей процес контролює держава. І хоча як при судовому, так і при спрощеному адміні­стративному, через органи ЗАГСу, розірванні шлюбу свобода на розлучення зберігається, все ж запобігається самовільність у га­лузі громадських відносин, що завдає великої шкоди подружжю, а особливо дітям.

Принцип повної рівності чоловіка і жінки в особистих і май­нових правах закріплено ст. 21, 24, 51 Конституції України і ст. З КпШС України.

Принцип моральності і матеріальної підтримки нужден­них членів сім’ї здійснюють шляхом аліментних зобов’язань (п. 2 ст. 51 Конституції України, ст. 32 КпШС). Наприклад, бать­ки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття, а повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Подружжя повинно матеріально підтримувати одне одного, а в разі відмови той з подружжя, що потребує матеріальної допо­моги, згідно із судовим рішенням, має право бути на утриманні другого з подружжя, якщо останній спроможний його надати. Це право зберігається і після розірвання шлюбу.