6.2.Загальна характеристика кримінального кодексу україни

Кримінальне законодавство — галузь права, яка визначає основи і принципи кримінальної відповідальності, встановлює, які суспільно небезпечні дії є злочином і яке покарання може бути застосоване до особи, яка його вчинила.

Кримінальний кодекс України — правовий акт, де систематизо­вано визначені суспільно небезпечні діяння, що визнаються злочи­нами, і встановлюються конкретні міри покарання за їх вчинення. КК України прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 р., а вступив у дію з і вересня 2001 р.

Кримінальний кодекс складається з двох частин — Загальної і Особливої.

Загальна частина охоплює 15 розділів (усього 108 статей).

Тут представлені найпринциповіші норми загального зна­чення, що визначають основи кримінальної відповідальності, по­дається поняття злочину, називаються види покарань за злочини та інше.

В Особливій частині розкриваються характерні ознаки всіх видів злочинів, які також згруповані в окремі розділи (усього 20 розділів, 329 статей).

Загальна і Особлива частини КК України — дві взаємопов’яза­ні, взаємообумовлені і взаємодіючі підсистеми. Статті Загальної частини є нормативними приписами, що визначають загальні по­ложення та категорії кримінального злочину. Кримінальний за­кон діє щодо певних осіб, у певних просторових і часових межах.

Основними завданнями КК України є правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громад­ського порядку і громадської безпеки, правове забезпечення охо­рони довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобі­гання злочинам. Для здійснення цих завдань кодекс визначає, які суспільне небезпечні діяння є злочинами та які покарання за­стосовуються до осіб, які їх вчинили.

КК України ґрунтується на Конституції України та загально­визнаних принципах і нормах міжнародного права.

Застосування КК України за аналогією заборонено. Його нор­ми повинні відповідати положенням міжнародних договорів, які ратифіковані (схвалені) Верховною Радою України (ст. З КК України).

Так, ст. 4 і 5 кодексу регулюють відповідно питання чинності та зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі. У ст. 6—8 закріплені положення чинності закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених:

а)на території України;

б)громадянами України або особами без громадянства за меж­ами України;

в)іноземцями або особами без громадянства за межами України.

Ст. 9 розглядає правові наслідки засудження особи за межами України. Ст. 10 регулює положення видачі особи, яка звинувачу­ється у вчиненні злочину, та особи, яка засуджена за вчинення злочину.

6.3.Злочини: поняття, ознаки, класифікація

Злочином визнається передбачене кримінальним законом (відпо­відно до частини першої ст. 11 КК України) суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, по­літичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а та­кож інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.

Ознаками злочину є:

•суспільна небезпека дії чи бездіяльності;

•здатність певних діянь завдати шкоди чи створити реальну загрозу її вчинення об’єктам, які охороняються кримінальним законом.

Рівень суспільної небезпеки діяння визначають за допомогою таких чинників:

—цінність блага, яке є приводом злочину;

—шкідливість наслідків скоєного злочину;

—спосіб скоєння злочинного діяння;

—мотиви злочинного діяння, форма вини за нього.

Однак варто зазначити, що, згідно з КК України, не вва­жаються за злочинні діяння, які формально мають ознаки злочи­ну, але не є суспільно небезпечними:

а)кримінальна протиправність діяння — злочином може бути визнане тільки те діяння, яке прямо передбачене кримінальним законом як злочин;

б)винність — злочином може бути визнано лише те діяння, яке скоєне свідомо чи з необережності. Відсутність вини унемож­ливлює визнання діяння за злочин навіть за наявності у ньому суспільної небезпеки;

в)карність — за кожний злочин законом передбачено певний вид і міру покарання.

Конкретне діяння може бути визнано злочином лише за умови наявності у ньому складу злочину, тобто передбачених КК Украї­ни об’єктивних і суб’єктивних ознак, які визначають суспільно небезпечне діяння як злочин.

Розрізняють такі елементи складу злочину:

•об’єкт злочину — суспільні відносини, які перебувають під охороною КК (суспільний і державний лад України, права грома­дян та ін.);

•об’єктивна сторона злочину — зовнішня сторона прояву зло­чину, яка охоплює діяння злочинця і пов’язані з ними суспільно небезпечні наслідки;

•суб’єкт злочину — фізична особа, яка досягла віку, за яким, згідно з чинним законодавством, на неї накладається криміналь­на відповідальність (зазвичай — з 16 років, однак за тяжкі зло­чини, наприклад, убивство, згвалтування, розбій та ін., — з 14 років);

•суб’єктивна сторона злочину — внутрішнє психічне став­лення особи до скоєного злочину та його результатів, яке знахо­дить свій прояв у вині, мотиві та меті злочину.

Закон розрізняє певні стадії вчинення злочину, тобто етапи його підготовки і безпосереднього здійснення, які різняться між собою ступенем реалізації злочинного наміру, а саме:

—підготовка до злочину — умисне створення умов для скоєн­ня злочину пошуки або пристосування засобів чи знарядь для зло­чину (наприклад купівля зброї);

—замах на злочин — умисні дії, безпосередньо спрямовані на скоєння злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, які не залежали від злочинця (наприклад куля не влучає у ціль);

—закінчений злочин — діяння, яке містить всі ознаки того злочину, на здійснення якого було спрямовано дії злочинця.

Кожен з етапів скоєння злочину тягне за собою кримінальну відповідальність.

Слід зазначити, що на етапі підготовки до злочину і незакін- ченого замаху можлива добровільна відмова від доведення злочи­ну до кінця, що вважається добровільним і остаточним припинен­ням попередньої злочинної діяльності за ймовірності продовжен­ня цієї діяльності.

Добровільна відмова означає припинення злочинної діяль­ності за власним бажанням.

Остаточна відмова — твердий намір не вдаватись у майбут­ньому до спроб повторити незавершену спробу.

Варто мати на увазі, що добровільна відмова звільняє від кри­мінальної відповідальності лише у тому разі, якщо у фактично здійсненому діянні відсутній склад іншого злочину.

Співучасть у скоєнні злочину — це умисна спільна участь двох або більше осіб у скоєнні злочину.

Розрізняють просту співучасть, за якою всі співучасники є виконавцями злочину (наприклад пограбування двома особами магазину), і складну співучасть, коли співучасники виконують різні ролі, які у сукупності приводять до скоєння злочину. Тоді співучасниками злочину є:

•виконавець — особа, яка безпосередньо скоїла злочин;

•організатор — особа, яка організувала злочин, або керувала його здійсненням;

•підбурювач — особа, яка схилила інших співучасників до злочину;

•пособник — особа, яка сприяла здійсненню злочину або за­вчасно обіцяла приховувати злочин, знаряддя злочину, сліди зло­чину чи предмети, отримані злочинним шляхом.

Під час винесення вироку і визначення міри покарання кож­ному зі співучасників суд враховує характер участі кожного у скоєнні злочину.

За злочин невеликої тяжкості передбачають покарання у ви­гляді позбавлення волі на строк не більше ніж два роки або інше, м’якіше покарання. За злочин середньої тяжкості — на строк не більший ніж п’ять років. За тяжкий злочин — на строк не більше ніж десять років. А за особливо тяжкий — позбавляють волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі.