101. Проаналізуйте зміст вн. та зовн. політики Радянського Союзу за часів правління М. Хрущова та визначте її вплив на Україну.

Хрущо́в Мики́та Сергі́йович — перший секретар КПРС (1953–1964), Голова Ради Міністрів СРСР (1958–1964).

Очоливши по смерті Сталіна КПРС, а згодом й уряд СРСР, сміливістю господарсько-політичних перебудов Хрущов виявив себе як найяскравіша індивідуальність, єдина серед спадкоємців Сталіна. На XX з'їзді КПРС(лютий 1956) він виступив з доповіддю «Про культ особи та його наслідки», розпочавши цим боротьбу проти культу особи Сталіна. М. Хрущов вжив рішучих заходів до забезпечення країни продуктами харчування, розпочавши аграрну реформу : були встановлені підвищені, більш обгрунтовані, ніж раніше, закупівельні ціни на сільгосппродукцію; для вирішення зернової проблеми ініційоване освоєння цілинних земель (від 1954 року); більш ніж 120 000 спеціалістів сільського господарства були переведені із управлінського апарату на роботу до села; була розпочата реорганізація МТС, здійснений продаж техніки колгоспам; були списані борги колгоспів минулих років; був скасований податок на особисте господарство; почалося призначення пенсій колгоспникам; було дозволено видавати паспорти сільським жителям. Була здійснена перебудова управління промисловістю і сільським господарством: утворення раднаргоспів, промислових районів, поділ обкомів КПРС на сільські й міські тощо. Однак, ці його заходи або не мали успіху (наприклад, примусові посіви кукурудзи в районах, де не було сприятливих для цієї культури умов, перебудова партійних організацій за виробничим принципом), або ж вони не були доведені до кінця: ініціювавши розвінчання «культу особи», сам же і повернувся до політики ресталінізації; допустивши деяку свободу думки, з кінця 1962 розпочав переслідування т. зв. «абстракціонізму» й «модернізму» в літературі та мистецтві; початковими заходами десталінізації сприяв деякому поширенню прав національних республік, але згодом їх унедійснив посиленням боротьби проти націоналізму в цих республіках. Особливо важкий своїми наслідками, зокрема в Україні, хрущовський закон «Про зміцнення зв'язку школи з життям» (1958), за яким запроваджено посилену русифікацію не лише освіти, а й усього культурного життя.

Найважливішим напрямком зовнішньої політики СРСР в перші післявоєнні роки було формування міцної системи безпеки країни як у Європі, так і на її далекосхідних рубежах. Внутрішня еволюція СРСР після смерті Сталіна спричинила нову орієнтацію країни й у сфері зовнішньої політики. Радянський уряд намагався розширювати торгові відносини. Це було вигідно не тільки СРСР, але і західним країнам, які отримали можливість виходу на новий, великий ринок своєї продукції, чого вони були позбавлені після другої світової війни. Нові відносини з зовнішнім світом не могли обмежуватися тільки економікою. Уряд СРСР установило прямі контакти і початок обмін делегаціями з парламентами інших країн. Подією, що змінила розстановку сил у повоєнному світі, став запуск 4 жовтня 1957 року першого штучного супутника Землі. З цієї дати почався відлік «космічної ери». Перевага радянської науки бути посилено першими тимчасовими невдачами аналогічних експериментів у США. Кульмінацією став день 12 квітня 1961 року: вперше людина, радянський космонавт Юрій Гагарін, зробив орбітальний політ навколо Землі. Успіхи СРСР в освоєнні космічного простору з'явилися результатом діяльності блискучої групи вчених, очолюваних академіком Корольовим. Ідея обігнати американців у запуску супутника виходила саме від нього.  Вплив на Україну: чи не вперше за часів радянської влади було визнано фіскальний характер ставлення держави до селянства. До сільської місцевісті  почали надходити гроші. За  перші п’ять років перебування при владі М.С.Хрущова і до 1958 року включно, в українському селі використали вдвоє більше коштів, ніж за попередні роки радянської влади разом узяті [1, 10]. Крім цього було вжито багато заходів, що привели до поступового покращення життя колгоспного селянства, зокрема, збільшилися державні заготівельні ціни на зерно і продукцію тваринництва, до того ж з колгоспів списувалася попередня заборгованість. У період „відлиги” поліпшилось соціальне зокрема пенсійне забезпечення колгоспників. Політика, ініційована М.Хрущовим, значно покращила соціальне становище укр. сільського населення, котре чи не найперше в ісорії СРСР почало відчувати переймання держави проблемами села.

 102. Дайте оцінку політичній діяльності таких керівників радянської України як П.Шелест та В.Щербицький, поясніть, який вплив вона мала для подальшого розвитку українського суспільства.

Висновки з перебування при владі Шелеста та Щербицького Шелест прагнув трактувати Україну як автономну державу в складі реальної радянської федерації. Значна підтримка Шелеста на Україні, також і серед партапарату, виявила глибоку вкоріненість на Україні націонал-комунізму,або, принаймі якогось територіального чи республіканського патріотизму. З іншого боку означало що такі погляди неприйнятні для Москви. Щербицький - «західний менеджер». Сприймав СРСР на зразок величезної корпорації галузевих заводів, і якщо ними успішно(тобто задовольняючи бажання в Кремлі) управляти, то можна знестися на верхівку структури правління корпорації. Намагався співпрацювати з Кремлем виконуючи всі його вказівки, демонструючи свою здатність «масштабно мислити». Проблема пов’язана з такою ментальністю менеджера корпорації, яку можна вважати модерною формою колишнього «малоросійства», полягає в тому, що її носії часто забувають про те, що вони мають справу не лише з адміністративними та соціально-економічними величинами, а й з народами.

Шелест Петро Юхимович - український радянський партійний діяч. Роль П. Шелеста в українській історії суперечлива. Під час перебування на посту першого секретаря ЦК КПУ придушував прояви дисидентського руху в Україні. З іншого боку, час його перебування на посту першого секретаря ЦК КПУ (1963-1972 рр.) став періодом найвищого піднесення автономного курсу українського керівництва. Прийшовши до влади на хвилі повоєнної "українізації" партійного та державного апарату в УРСР і підвищення ролі української партійної еліти у керівництві СРСР, П. Шелест намагався обстоювати економічні інтереси України перед московським центром, виступав за надання Україні більших прав у внутрішній та зовнішній економічній політиці. На тлі загальної політики русифікації вагомими були його виступи на захист прав української мови в шкільній освіті, друкуванні газет, журналів і книжок, він захистив від звинувачення в націоналізмі деяких українських діячів культури. Негативні заходи пол-ки: участь в усуненні М. Хрущова від влади; засудження політики дестаналізації; участь у боротьбі з дисидентським рухом; активна підтримка збройної інтервенції військ Варшавського Договору в Чехословаччину (серпень 1968 р.) ;авторитарний стиль керівництва.

У травні 1972 року першим секретарем ЦК КПУ обирають В. Щербицького, який понад сімнадцять років перебував на цій високій посаді. Щоб зміцнити своє становище, В. Щербицький замість прибічників П. Шелеста на звільнені посади призначав своїх людей. Окрім радикальних кадрових змін у вищих ешелонах влади, відбулися істотні зміни й на нижчих рівнях республіканської партійної організації. Під час обміну партійних документів у першій половині 70-х pp. з партії виключено З тис. осіб. За часів керівництва В. Щербицького в республіці стала відчуватися чергова хвиля русифікації. З ініціативи Л. Брежнєва в цей час активно пропагується теза про злиття в недалекому майбутньому націй і народностей СРСР у єдину «радянську націю» під егідою російського народу. Величезна армія суспільствознавців, преса, радіо, телебачення напружено працювали на обґрунтування й пропаганду цієї ідеї. Російська мова, як засіб міжнаціонального спілкування, витісняла українську з освіти, науки, культури. Викладачі російської мови та літератури в середніх школах мали більшу платню, ніж викладачі української. У містах переважна більшість шкіл були російські або лише російські. Діловодство на республіканському рівні велося російською мовою.У період перебування В. Щербицького на чолі Компартії України у квітні 1978 року була прийнята нова Конституція УРСР. Вона була майже копією Конституції СРСР 1977 року. Обидва Основні закони ще більше обмежили права України. Оцінюючи політичну діяльність В. Щербицького, треба об'єктивно визнати, що він був, без сумніву, видатною історичною особою. Людина свого часу, неординарний і суперечливий продукт системи, яка відійшла в минуле. Феномен В. Щербицького ще буде довго предметом гострих дискусій науковців і політиків.

103. Дайте оцінку сталінській політиці радянізації на теренах Західної України у повоєнний час.

У Західній Україні продовжувалася політика “радянізації”, перервана війною. Основними напрямками перетворень були:насадження тоталітарного режиму монополізація влади Комуністичною партією. Чисельність комуністів зростала в основному за рахунок вихідців із Росії та Східної України (західні українці не виявляли особливого інтересу до вступу в Комуністичну партію, радянська влада не довіряла місцевому населенню). Не тільки партійні органи, а і всі галузі народного господарства освіта, наука, радянські, комсомольські правоохоронні органи були насичені спеціалістами із Східної України та інших республік СРСР. Внаслідок цього в Західній Україні складалось враження, що території знаходиться під чужоземним пануванням. утвердження комуністичної ідеології, боротьба проти, так званого, українського буржуазного націоналізму, приватновласницької психології. Проти жителів Західної України розгорталися масові репресії, "ворожі еле­менти" депортувалися в східні райони СРСР. здійснення форсованої і насильницької колективізації. 1950 рік став роком суцільної колективізації. Оскільки в Західній Україні переважало селянство, опір радянській владі набув всенародного характеру. Позитивне значення мали такі перетворення:- індустріалізація краю і модернізації економіки. До 1951 р. промислове виробництво в Західній Україні зросло на 230 від рівня 1945р. і складало 10% промислового виробництва республіки;-заходи в галузі освіти: забезпечене обов'язкову початкову освіту, відкрито нові вузи. Але при цьому здійснювалася політика русифікації, викладання у вузах російською мовою.Таким чином, за декілька років Західна Україна пройшла шлях Східної, повторивши всі соціалістичні реформи. Мабуть, найсерйознішим «головним болем» для сталінського режиму в Західній Україні залишалася Українська повстанська армія. Головним джерелом поповнення її рядів була ОУН. Після закінчення Великої Вітчизняної війни сталінське керівництво одержало можливість перекинути в Західну Україну додаткові загони військ НКВС і підсилити тиск на ОУН'УПА. У 1945—1946 рр. радянські війська за підтримкою міліцейських формувань і добровольців з числа місцевих жителів  організували блокаду і прочісування лісових районів Волині, Галичини й Прикарпаття. Усіх, хто підозрювався у зв’язках з партизанами, заарештовували та депортували до Сибіру. З 1946 р. по 1949 р. до Сибіру й на крайню Північ було депортовано близько 500 тис. жителів Західної України. Зі свого боку, Служба безпеки (СБ) ОУН і партизани з УПА нещадно розправлялися з прихильниками радянського режиму.За офіційними радянськими даними, українські націоналісти здійснили 14,5 тис. диверсій і терористичних актів, в яких загинуло майже 30 тис. військовослужбовців, працівників державних і правоохоронних органів, лікарів, учителів й інших. Таким чином, цивільне населення стало заручником сформованої ситуації; люди боялися терору і з боку військ НКВС, і з боку повстанців. УПА діяла як на території УРСР, так і в сусідніх країнах. На території Польщі нараховувалося до 2 тис. партизанів і 3 тис. членів підпілля ОУН. У березні 1947 р. повстанці вбили відомого польського генерала, заступника міністра оборони К. Сверчевського. Ця акція була використана польським урядом для проведення великомасштабної операції під кодовою назвою «Вісла». У квітні того ж року польські війська чисельністю до 30 тис. чоловік, підтримані численними чехословацькими й радянськими армійськими підрозділами, оточили та знищили велику частину загонів УПА.