39.Суспільний сектор у забезпеченні екологічної безпеки країни.

Однією з найбільш актуальних глобальних проблем сучасності є охорона навколишнього середовища. Ця проблема набула особливого значення у другій половині XX ст. Науково-технічний прогрес істотно розширив масштаби і можливості людства у сфері природокористування. Були порушені об'єктивні закономірності взаємодії суспільства і природи. Негативні наслідки цього процесу вийшли з-під контролю.

Структура екологічного законодавства є аналогічною структурі екологічного права. Зрозуміло, якщо наша держава ставить за мету інтеграцію в загальносвітовий правовий простір, українське екологічне законодавство потребує подальшої розробки з метою урахування загальноприйнятих світовим співтовариством стандартів і норм в галузі екологічної діяльності та охорони довкілля. На часі систематизація і кодифікація існуючих правових норм, зокрема обговорюється питання про зміну назви закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" на закон "Про основи екологічного законодавства" та прийняття єдиного кодифікованого акту – Екологічного кодексу України.

Система екологічного законодавства України є досить прогресивною, тому що вона створювалася вже в умовах незалежності з використанням досвіду світових лідерів, в галузі екологічного права. Сьогодні ми можемо сміливо констатувати, що той "правовий вакуум" в сфері охорони довкілля і екологічної безпеки, що утворився одразу після проголошення незалежності ліквідовано. За ці роки в Україні прийнято кілька десятків законів та кодексів що регулюють всю гамму екоправових відносин у державі.

Суспільний сектор певним чином впливає на ефективність екологічної ситуації в країні.

40.Масштаби місцевої влади та її ефективність. Теорема децентралізації.

Відповідно до Конституції Україна є унітарною державою, що складається з 25 областей та двох міст обласного значення, які в свою чергу поділяються на 406 районів. Кожне з локальних адміністративних утворень має свій окремий бюджет, який здебільшого витрачається на місцеві потреби. Тим не менше, в порівнянні з іншими країнами Україна в фінансовому відношенні є централізованою: до держбюджету спрямовується __ відсотків консолідованого бюджету, а уряд бере на себе виробництво більшості суспільних благ. Висока фіскальна централізація не завжди виявляється найкращим варіантом політики забезпечення населення суспільними благами. Причин тут декілька: Найважливіша полягає в тому, що централізація здатна породжувати втрати суспільного добробуту. Різні територіальні громади можуть потребувати різну кількість одного й того ж суспільного блага. Якщо центральна влада виділяє однакову кількість блага для кожної локальної одиниці за однаковою ціною, то попит на місцях може в підсумку виявитись ненасиченим або перенасиченим (Рис. ).

Вплив централізації на добробут регіонів. Рис. ілюструє ситуацію з двома територіями А і В, населення яких має відмінні криві попиту D_А і D_В на суспільне благо G. Граничні витрати виробництва G розподіляються рівномірно між всіма територіями через податковий механізм і тому ціна блага Р_G для всіх однакова. Якщо кількість суспільного блага, яка централізовано виділяється кожній території, зафіксована на рівні ḡ, то як жителі А, так і жителі В потерпатимуть від втрат добробуту внаслідок такого раціонування G. В першому випадку населення відчуватиме нестачу блага в розмірі α-β-γ, так як для задоволення своїх потреб хотіло б мати g_A, а отримує лише ḡ. На території В громадяни втрачатимуть α-δ-ε, фінансуючи надлишок g_B-ḡ, якого вони для споживання не потребують. Очевидно, що чим сильніше розходяться смаки людей, які проживають на різних територіях в межах країни, тим більшими будуть сукупні суспільні втрати. Якщо б кожна з адміністративних одиниць мала право самостійно визначати рівень виробництва суспільного блага для своїх локальних потреб, подібних втрат добробуту вдалось би уникнути. Цей висновок відомий як «теорема децентралізації»: місцеві адміністрації спроможні забезпечувати своє населення кількістю суспільного блага, ближчою до Парето-ефективного обсягу, ніж центральний уряд, що розподіляє його рівномірно по всій території країни.