32.Державна власність у суспільному секторі. Інституційні пастки державної власності.

Структура власності може бути розглянута з точки зору різноманітних критеріїв. Зокрема, її можна розкрити через форми виявлення — приватна, суспільна. Кожна із зазначених форм власності реалізується через відповідний інтерес — приватний, суспільний. Інтерес, як уже зазначалось, — це внутрішня рушійна сила виробництва, що є формою виявлення потреби.

У країнах з ринковою економікою існують два основних типи власності: приватна та державна. Усі інші різновиди — це похідні від них і можуть існувати у змішаних формах. Приватна власність виступає як індивідуальна, сімейна і своєрідна колективна. Колективна власність може існувати як групова власність господарських об’єднань громадян (наприклад, кооперативна, акціонерна), власність громадських організацій та об’єднань (власність профспілок, політичних партій, інших громадських об’єднань). Суспільна (державна) власність здебільшого існує в таких формах: загальнодержавна (республіканська) і комунальна (власність адміністративно-територіальної одиниці).

Базою застосування державної форми власності є ті сфери економіки, в яких об’єктивно велика потреба в прямому централізованому управлінні, здійсненні державних інвестицій, а орієнтація на прибутковість не є критерієм, достатнім для функціонування у суспільних інтересах. Сюди належать види діяльності, що виникли в процесі розвитку суспільних продуктивних сил і можуть функціонувати тільки як загальні (єдине ціле), завдяки чому об’єктивно створюється (формується) державна форма управління ними та їх матеріальна основа (засоби інформації, соціальна і виробнича структури, екологічний захист, фундаментальна наука і наукомістке виробництво, наприклад високих технологій для авіакосмічної техніки, і т. д.). Державна форма власності виникає і у разі необхідності державної допомоги для санації недержавних підприємств, що зазнають банкрутство. Відбувається це на основі націоналізації фактично збиткових підприємств, їх санації за допомогою державних коштів і наступної реприватизації.

В науковий

оборот поняття «інституціональні пастки» ввів російський вчений В. Полтерович для

опису непередбачуваних, але стійких негативних наслідків тих макроекономічних

рішень, які були прийняті в Росії в 90-х роках минулого століття. Головною проблемою

економічних реформ в пострадянських країнах, особливо в перші роки після розпаду

колишнього Союзу, було попадання у глибокі «інституціональні пастки», такі як бартер,

неплатежі (невиплата заробітної плати і нерозрахунки з постачальниками), ухилення

від податків, корупція, позалегальна економіка

такими пастками у державній влланості є її неефективне використання інститутами влади. Наприклад підприємство, що знаодилося у державній власності давало значно менше прибутку ніж тоді, коли його приватизували. Через це в Україні поширюються процеси приватизації.

33.Соціальний захист: форми та напрямки.

Соціальний захист – це заходи, що вживаються для захисту населення від соціальних ризиків. До соціальних ризиків можна віднести наступні: - втрата роботи;

• хвороба;

• старість;

• інвалідність;

• втрата годувальника.

• Для зменшення негативних наслідків, які можуть нести соціальні ризики для населення, здійснюються різні види соціального забезпечення. Соціальне забезпечення – це система грошових виплат у разі настання соціальних ризиків. Існують такі види соціального забезпечення: - пенсії(трудові і соціальні);

• допомоги;

• соціальне обслуговування;

• пільги (житлово-комунальні, соціально-трудові, професійно-трудові).

Витрати на соціальний захист населення залежать від можливостей економіки. У країнах з ринковою економікою склалася троїста система фінансування соціальних програм, об'єктами якої виступають держава, роботодавці та одержувачі соціальних виплат. Сучасна система соціального захисту населення включає такі основні елементи: сукупність державних соціальних гарантій; традиційну форму державної, соціальної допомоги та соціальне страхування. Система соціальних гарантій передбачає надання соціально значущих благ та послуг усім громадянам без врахування їхнього трудового внеску і визначення потреби (безкоштовні освіта, лікування тощо). Мінімальний рівень цих гарантій є рухомим залежно від конкретно-історичних умов, а також можливостей суспільства. Ця форма соціального захисту громадян базується на принципах загального оподаткування і бюджетного фінансування соціальних витрат. До системи соціальних гарантій входять також соціальні пільги. Ця форма соціального захисту також характеризується універсальністю надання соціальних благ і послуг у межах визначеної соціально-демографічної групи населення (ветерани війни, інваліди та ін.) та забезпеченням за рахунок податково-бюджетної системи держави. Під соціальною допомогою як формою соціального захисту населення розуміють надання соціальних благ та послуг соціально уразливим групам населення на основі визначення їх потреб. Об'єктом соціальної допомоги є малозабезпечені верстви населення, доходи яких нижчі від прожиткового мінімуму чи межі бідності. Державна соціальна допомога здійснюється двома шляхами: програми допомоги в грошовій формі та допомога в натуральній формі, тобто у вигляді продовольчих талонів, шкільних сніданків та обідів, продовольчих товарів людям похилого віку, медичного обслуговування, житлової допомоги, позичок тощо. Соціальне страхування є найбільш поширеною формою соціального захисту населення від різних ризиків, пов'язаних з втратою працездатності та доходів. Особливістю соціального страхування є його фінансування зі спеціальних позабюджетних фондів, які формуються за рахунок цільових внесків роботодавців і працівників за підтримки держави.