- •2.Основні теореми суспільного добробуту
- •3.Парето-ефективність та Парето-оптимальність
- •4.Приватний і колективний вибір. Індивідуальна та суспільна корисність.
- •5.Ринковий механізм координації та умови його неефективності
- •6.Негативні екстерналії та шляхи їх усунення
- •7.Моральний ризик та хибний вибір в умовах інформаційної асиметрії
- •8.Парето-неефективність в умовах монополії
- •9. Суб’єкти і структура суспільного сектору.
- •10.Попит на суспільні блага. Правило Самуельсона.
- •11.Проблема безбілетника та способи подолання недобросовісної поведінки агентів
- •12. Локальні і клубні блага та виявлення суспільних переваг.
- •13.Процедура голосування: теореми та парадокси.
- •14.Правило більшості та його альтернативи.
- •16.Податки: види, сфера дії та еластичність.
- •17.Вплив оподаткування товарів на поведінку споживача. Правила оподаткування.
- •18.Оподаткування доходів і рівновага на ринку праці. Змішане оподаткування.
- •19.Податковий тягар та його переміщення. Модель Харбергера.
- •20.Вплив надлишкового податкового тягаря на економічну рівновагу.
- •21.Форми та напрями ухилення від сплати податків.
- •22.Тіньовий сектор економіки: особливості вимірювання.
- •23.Оптимальне оподаткування. Правило Рамсея.
- •24.Вимірювання доходів і крива Лоренца. Умови неповного ранжування.
- •25.Функція суспільного добробуту Джині.
- •26.Вимірювання бідності за Аткінсоном та Сеном.
- •27.Вплив податків на вертикальну та горизонтальну справедливість.
- •28.Втрати від перерозподілу доходів та принцип «другого кращого».
- •29.Державний борг і суспільний сектор.
- •30.Податковий тягар в умовах монополії. Оподаткування монополій.
- •31.Природні монополії: сутність, умови існування, цінова політика, оподаткування.
- •32.Державна власність у суспільному секторі. Інституційні пастки державної власності.
- •33.Соціальний захист: форми та напрямки.
- •34.Соціальне страхування і пенсійне забезпечення.
- •35.Соціальне страхування і економіка охорони здоров’я.
- •36.Дилема «доброго самаритянина», асиметрія інформації та ефективність сектору охорони здоров’я.
- •37.Сфера освіти: індикатори діяльності, способи забезпечення, екстерналії, ефективність.
- •38.Фундаментальна та прикладна наука: індикатори діяльності, способи забезпечення, екстерналії, ефективність.
- •39.Суспільний сектор у забезпеченні екологічної безпеки країни.
- •40.Масштаби місцевої влади та її ефективність. Теорема децентралізації.
- •41.Провали суспільного сектору: умови та форми.
- •42.Теорія ігор у описі рентоорієнтованої поведінки.
- •43.Ризики та створення ренти. Теореми розсіювання.
- •44.Політична рента, лобізм та бюрократія.
- •45.Підходи Нісканена, Таллока та б’юкенена до моделювання поведінки бюрократії.
- •46.Способи боротьби з рентоорієнтованою поведінкою: їх переваги та недоліки.
- •47.Частка суспільного сектору в економіці. Закон Вагнера.
- •48.Частка суспільного сектору в економіці. Закон Баумоля. Ефект храповика.
- •49.Політичний діловий цикл та частка суспільного сектору в економіці.
- •50.Межі суспільного сектору. Фінансування державного управління. Капіталізація суспільного сектору.
- •51.Суспільний добробут і суспільний оптимум відповідно до ринкового підходу.
- •52.Суспільний добробут і суспільний оптимум за утилітаристським підходом.
- •53.Суспільна рівновага в умовах роулсіанського оптимуму.
- •54.Суспільна рівновага в умовах егалітарного оптимуму.
- •55.Суспільний сектор в умовах глобалізації
25.Функція суспільного добробуту Джині.
Функція суспільного добробуту - відображає в інтегральній формі загальний рівень добробуту всіх членів даного суспільства, результат узгодження інтересів всіх соціальних груп між собою. Конкретизації суспільного добробуту функції досить різноманітні й залежать від цілей і постановки задачі, для якої ця функція вводиться. Проблема формального вираження суспільного добробуту функції має два аспекти: дескриптивний і прескриптивний (нормативний).
З кривою Лоренца пов’язаний вимірювач нерівності доходів – коефіцієнт Джіні, який дорівнює відношенню площі фігури, між ідеальним розподілом доходів і фактичною кривою Лоренца, до площі трикутника (0АВ), що утворюється ідеальною лінією абсолютної рівності (0А) та віссю координат.
Цей коефіцієнт коливається в діапазоні між 0 (у випадку абсолютної рівності чисельник = 0) та 1 (у випадку абсолютної нерівності, коли всі доходи суспільства зосереджені у одного індивіда, чисельник = знаменнику).
При рівномірному розподілі доходів, показник становить від 0,20 до 0,35.
Якщо розподіл нерівномірний, відхилення - до 0,50 – 0,70.
Рис.
Коефіцієнт Джині.
Коефіцієнт Джині = Sj
/ (Sj
+ S2)
= 8λ
/
S.
Чим більший коефіцієнт Джині,
тим більша нерівність.
Недолік: не фіксує
фактичні обсяги доходів, що підлягають
розподілу.
26.Вимірювання бідності за Аткінсоном та Сеном.
Перш ніж розглядати заходи щодо полегшення становища бідних і боротьби з цим загрозливим явищем, слід вивчити питання щодо визначення бідності та методів виміру й кількісної оцінки цього явища. Сучасна наука визначає бідність як неможливість через нестачу коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу. Ідеться про те, що внаслідок матеріальних нестатків бідні верстви населення не можуть харчуватися відповідно до місцевих стандартів, не можуть оплачувати житло та комунальні послуги виходячи зі своїх потреб, не можуть лікуватися та відпочивати, забезпечуючи відновлення втраченого через хворобу або перенавантаження здоров'я, нарешті, не можуть забезпечити оплату освіти собі та своїм дітям. Отже, маючи економічне походження, бідність є набагато ширшим явищем, що стосується різноманітних аспектів життя населення.
Дещо інше визначення бідності — неможливість підтримувати мінімальний рівень споживання, що визначається на основі фізіологічних, соціальних і культурно зумовлених нормативів. Відмінність у цих визначеннях, по суті, полягає в тому, що за першим бідними вважаються всі, хто живе нижче за певний фактичний середній стандарт суспільства, а за другим — лише ті, хто живе нижче за визначений суспільством мінімальний рівень.
Інструментом для визначення поширеності бідності та ступеня зубожіння населення є межа бідності. Люди вважаються бідними, якщо їхні доходи або споживання нижчі за певний рівень, що його визначають як межу бідності. Теоретично згідно з трактуванням бідності є два основних способи визначення межі бідності — нормативний та відносний (статистичний).
Нормативний спосіб, за визначенням, передбачає орієнтацію на певний соціальний норматив. Для визначення межі бідності ним є прожитковий мінімум (іноді його називають мінімальним споживчим бюджетом або мінімальним споживчим кошиком). До його складу входять вартість споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і платних послуг, достатніх для підтримання особою, сім'єю всіх соціальних зв'язків, притаманних цьому соціальному прошарку. Зрозуміло, що прожитковий мінімум — це динамічна соціально-економічна категорія, що змінюється разом із суспільним розвитком і не лише під впливом зростання цін та інфляції. Його рівень залежить від комплексу споживчих благ (споживчого кошика), що визначається суспільством за певних соціально-економічних умов як мінімум матеріальної забезпеченості й розраховується в цінах реальних купівель. Природно, що споживчий кошик буде неоднаковий для людей, які різняться віком, станом здоров'я, сімейним станом, місцем проживання тощо. Питання оцінки прожиткового мінімуму є предметом постійної уваги всіх країн. Так, у Люксембурзі працює спеціальна робоча група експертів, які вдосконалюють методологію розрахунків і визначення межі бідності. Аналогічну роботу виконує Бюро цензів США. Люди, чий середньодушовий сімейний дохід нижчий за прожитковий мінімум, вважаються бідними.
Спосіб визначення межі бідності за відносним критерієм набагато простіший. Згідно з ним вважається, що бідними є особи, чий дохід не перевищує певного відсотка від середньодушового доходу у країні. Межа бідності у світовій практиці визначається на рівні 35-50 % медіанного доходу.
Крім зазначених критеріїв визначення межі бідності є кілька інших критеріїв віднесення населення до бідних, які так само застосовуються в дослідженні бідності та розробці конкретних заходів щодо допомоги бідним і запобігання цьому явищу. Зокрема, це структурно-витратний, ресурсний, системний та суб'єктивний критерії.
