1. Поняття, загальна характеристика та функції зобов’язального права.

ЗП – підгалузь ЦП, норми якої регулюють переважно відносини майнового обороту (товарообміну), тобто відносини, що виникають при переході матеріальних та інших благ, які мають економічну форму товару, від однієї особи до іншої.

Предмет – майнові відносини, речі, результати роботи, послуг. Зобов’язальне право складається з низки правових інститутів, норми котрих спрямовані на закріплення положень, що стосуються як усіх зобов’язань, так і окремих їх видів. ЗП поділяється на загальну і спеціальну частини. Загальна частина охоплює положення щодо поняття та видів зобов’язань, підстав їх виникнення, способів виконання і відповідальності за порушення зобов’язань та підстав їх припинення. Спеціальна частина – інститути, що охоплюють норми, які стосуються окремих типів зобов’язань (договірне і недоговірне).

2. Зобов’язання (поняття, зміст, підстави виникнення). Види зобов’язань.

Зобов’язання – право відношення, у якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Правова мета – забезпечувати товарообіг і гарантувати майнові та особисті немайнові права та охоронювані законом інтереси фізичних та юридичних осіб.

Зобов’язання – різновид цивільних правовідносин. Елементи: суб’єкти, об’єкт, зміст. Суб’єктами є управомочена сторона (кредитор) і зобов’язана сторона (боржник). Юридичним об’єктом є певна поведінка зобов’язаного суб’єкта, матеріальним об’єктом – певне матеріальне благо, заради якого між суб’єктами виникають юридичні зв’язки. Зміст зобов’язання – права та обов’язки суб’єктів. Суб’єктивне право – право вимоги, суб’єктивний обов’язок – борг.

Підстави виникнення: 1) з договорів та інших правочинів; 2) унаслідок створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) унаслідок заподіяння майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) з актів цивільного законодавства, актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування; 5) з рішення суду, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства; 6) з інших юридичних фактів.

Ознаки: Зобов'язання є відносним правовідношенням – його сторонами завжди є чітко визначенні особи, а саме – боржник (зобов'язана сторона) і кредитор (уповноважена сторона). Змістом зобов'язання є права і обов'язки його учасників. Об'єктами зобов'язань є певні дії з передачі майна, сплати грошей, виконання робіт тощо. Іноді зобов'язання передбачає необхідність утриматися від певної дії (так, у разі оренди орендодавець зобов'язаний утриматися від дій, що перешкоджають орендареві у користуванні майном). Зобов'язання здебільшого опосередковують процеси переміщення майна (купівля-продаж, поставка й ін.), надання послуг (зберігання, комісія, перевезення й ін.), виконання робіт (підряд, будівельний підряд та ін.), тобто являють собою правову форму майнових зв'язків у динаміці.

Класифікація: 1) залежно від підстав виникнення: договірні – засновані на договорі; недоговірні – засновані на заподіянні шкоди іншій особі, збереженні майна за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави тощо. 2) за ступенем самостійності: головні (основні) є самостійними зобов'язаннями й не залежать від інших зобов'язань; додаткові (акцесорні) забезпечують належне виконання основних зобов'язань та залежать від них. 3) за суб'єктом виконання: зобов'язання особистого характеру – виконання може здійснюватися особисто боржником; зобов'язання, що не мають особистого характеру (Таке зобов'язання виконується боржником, а у разі неможливості – іншою особою. Так, зі смертю боржника його зобов'язання за договором позики може перейти до його спадкоємців). 4) за ступенем визначеності обов'язків боржника: із чітко визначеним обов’язком боржника – боржник зобов'язаний зробити чітко визначену в умовах зобов'язання дію; альтернативні – виконання яких можливе шляхом здійснення однієї з перелічених в умовах зобов'язання дій на вибір боржника; факультативні – боржник зобов'язаний зробити певну дію, а у разі неможливості її здійснення – іншу, передбачену зобов'язанням. 5) залежно від розподілу прав і обов'язків між декількома кредиторами й декількома боржниками: часткові – в яких права та обов'язки чітко розподілені у певних частках між усіма боржниками та кожним із кредиторів. Так, певний кредитор може вимагати виконання зобов'язання від відповідного боржника у певному обсязі; солідарні – в яких кожен із співкредиторів може вимагати виконання зобов'язання в цілому чи в певній його частини від кожного з декількох боржників.