Внутрішні та зовнішні фінансові відносини суб’єктів господарювання, їх характеристика.
Фінанси, як і будь-яка економічна категорія, виражають певні економічні відносини.Порівняно з іншими економічними відносинами фінансові відносини мають певні особливості:
* є грошовими відносинами;
* є розподільчими відносинами;
* пов'язані з формуванням і використанням фондів грошових коштів держави та господарюючих суб'єктів.
Фінансові відносини формуються в межах окремих господарюючих суб'єктів та залежать від форм власності та організаційно-правової форми функціонування підприємства, його галузевої належності, складу майна та капіталу, структури фінансових ресурсів тощо.
Фінансові відносини суб'єкта господарювання поділяють на внутрішні і зовнішні.
Внутрішні відносини суб'єкта господарювання:
* між окремими структурними підрозділами підприємств (з приводу внутрішньофірмових розрахунків, виплати премії тощо);
* із засновниками підприємств (з приводу розподілу чистого прибутку на виплату дивідендів, додаткового залучення коштів для збільшення власного капіталу та інше);
* із персоналом (з приводу виплат зарплати, премій, допомоги, компенсацій, допомоги, матеріальної допомоги, застосування штрафних санкцій).
Зовнішні відносини суб'єкта господарювання:
* із державою (з приводу: виплати податків, зборів й інших обов'язкових платежів і в позабюджетні фонди всіх рівнів; фінансових вкладень підприємств у державні цінні папери; використання інвестиційного податкового кредиту, бюджетного фінансування на поворотній і безповоротній основі);
* з установами фінансової інфраструктури (з приводу: одержання і погашення кредиту; надання різних банківських послуг; функціонування рахунків підприємств; надання депозитарних, лізингових факторингових послуг; надання послуг з обслуговування біржового і позабіржового оборотів цінних паперів, що вільно обертаються; із страхування комерційних і фінансових ризиків);
* з органами виробничої інфраструктури (з приводу надання транспортних послуг, послуг зв'язку);
* з іншими господарюючими суб'єктами (продавцями й покупцями).
Усі перелічені види фінансових відносин виражені у грошовій формі і є сукупністю виплат та надходжень грошових коштів підприємства.
Отже, загальним елементом фінансових відносин є те, що вони виникають як результат певних господарських операцій, що ініційовані самим підприємством або іншим учасником економічного процесу. Тому стан фінансів підприємства визначається насамперед станом факторів виробництва.
Методи та принципи організації фінансової діяльності суб’єктів господарювання.
Фінансова діяльність – це система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємств і досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів
Фінансова діяльність підприємств може бути організована трьома методами, а саме:
— комерційний розрахунок;
— неприбуткова діяльність;
— кошторисне фінансування.
Відмінність між окремими методами полягає у схемі організації фінансової діяльності, тобто у встановленні взаємозалежності між фінансовими ресурсами і джерелами їх формування, доходами, витратами і фінансовими результатами.
Основний метод фінансової діяльності — комерційний розрахунок. При ньому фінансова діяльність будується за такою схемою:
Визначальну роль у формуванні фінансових ресурсів при цьому методі відіграють власні кошти, котрі покривають значну частину витрат, а також є забезпеченням отриманих кредитів. Бюджетні асигнування і надходження з цільових та централізованих фондів виконують допоміжну роль, а збалансування потреб у фінансових ресурсах здійснюється за допомогою кредиту. Метою діяльності є отримання прибутку.
Комерційний розрахунок є раціональним і високоефективним методом фінансової діяльності. Він спонукає підприємство до пошуку достатніх і дешевих фінансових ресурсів, раціонального їх розміщення, мінімізації витрат і максимізації доходів та прибутку. Комерційний розрахунок притаманний ринковій економіці. Саме він, а не ринкові відносини самі по собі, сприяє високоефективному господарюванню.
Комерційний розрахунок ґрунтується на таких принципах:
— повна господарська і юридична відокремленість;
— самоокупність;
— прибутковість;
— самофінансування;
— фінансова відповідальність.
Неприбуткова діяльність у цілому організована на такій самій основі, як і комерційний розрахунок, але за дещо обмеженою схемою:
Неприбуткова діяльність ґрунтується на таких принципах:
— господарська і юридична відособленість;
— самоокупність;
— фінансова відповідальніст
Кошторисне фінансування полягає у забезпеченні витрат за рахунок зовнішнього фінансування. Воно здійснюється за такою схемою:
Кошторисне фінансування може здійснюватися за двома напрямами: з бюджету і з централізованих фондів корпоративних об’єднань чи фондів підприємств. Установи, які фінансуються з бюджету на основі кошторису, називаються бюджетними. На внутрішньому кошторисному фінансуванні перебувають відособлені підрозділи підприємств і організацій, як правило, соціального призначення.
Кошторисне фінансування здійснюється за такими принципами:
— плановість;
— цільовий характер виділених коштів;
— виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи;
— підзвітність.