Проблема метода декарта

Кравцов Д.В., студент 22 гр. ЕК

Дударева М. А., к.ф.н. доцент кафедри філософії і соціології

У статті розглядається проблематика метода Декарта як важливий інструмент у вивченні наук.

Постановка проблеми: проблематика «Міркування про метод, щоб вірно спрямовувати свій розум і відшукати істину в науках» полягає в сучасній актуальності цієї роботи для кожного фахівця в його галузі.

Мета статті: Розкрити зміст роботи для її кращого розуміння.

Матеріали дослідження. Матеріалом дослідження стала робота видатного французького математика, філософа Р. Декарта, яка має назву: «Міркування про метод, щоб вірно спрямовувати свій розум і відшукати істину в науках». На мій погляд її основні ідеї не втратили актуальності і сьогодні, а виразний літературний стиль підкреслює багатий духовній світ її автора. Сам Декарт не претендував, аби його метод став предметом для навчання, він лише хотів поділитися своїми спостереженнями, які на його погляд мали право на існування. Філософ вважав, що основні спостереження повинні ґрунтувалися на пошуку істинних знань: «Я ж завжди мав найбільше бажання навчитися розрізняти істинне від хибного, щоб краще розбиратися у своїх діях і впевнено рухатися в цьому житті» [1]. Саме через цю однозначність Декарт обрав для себе за основу математику – науку, яка не має в собі протиріччя, адже істинний метод пізнання повинен поєднувати в собі переваги логіки, геометрії та алгебри.

Філософ був упевнений в тому, що замість великої кількості правил достатньо всього чотирьох, але лише за умови, що він буде дотримуватися їх постійно, без єдиного відступу. Отже, правила методу такі:

1) Перше правило - правило очевидності - сформульовано таким чином: «Ніколи не приймати нічого на віру, в чому з очевидністю не впевнений, тобто ретельно уникати поспішності та упередження і включати у свої судження тільки те, що представляється моєму розумові настільки ясно і чітко, що жодним чином не може дати привід до сумніву »[1]. Це не просто правило, а фундаментальний нормативний принцип, саме тому, що все має зводитися до ясності і виразності, в цьому і полягає очевидність. Інтуїція - це не віра в хиткі свідоцтва людських почуттів і не оманливе судження безладної уяви, а міцне поняття ясного і уважного розуму, породжене природним світлом розуму і завдяки своїй простоті більш достовірне, ніж навіть сама дедукція. Таким чином, у цьому правилі йдеться про виразну ідеєю, присутню в розумі, і про розум, відкритий цій ідеї; про дію, що служить основою, і підтвердженням, тому що вона спирається саме на взаємну прозорість інтуїтивної дії, досягти яку - мета інших трьох правил.

2) Друге правило - «ділити кожну з розглядуваних мною труднощів на стільки частин, скільки буде потрібно, щоб краще їх розв'язати» [1]. Це уособлення аналітичного методу, який тільки і може привести до необхідної очевидності. Простота, досяжна шляхом поділу складного на елементарні частини до меж можливого, необхідна для інтуїції. Однак цього правила було б недостатньо, оскільки воно дає суму роздільних елементів, а не міцний зв'язок, що створює з них загальне ціле. Тому за аналізом повинен слідувати синтез, відбитий в наступному правилі.

3) Третє правило - правило впорядкованості: «розташовувати свої думки у певному порядку, починаючи з предметів найпростіших, і сходити мало-помалу, до пізнання найбільш складних, допускаючи існування порядку навіть серед тих, які в природному ході речей не передують один одному» [1]. Ця теза говорить про те, що слід знову поєднати елементи, в яких живе одна складна реальність. Тут мається на увазі синтез, який повинен відштовхуватися від елементів абсолютних, незалежних від інших, просуваючись до елементів відносних і залежних, висвітлюючи складні зв'язки. Мається на увазі також відновлення порядку шляхом побудови ланцюжка міркувань від простого до складного, не без зв'язку з дійсністю. Може здатися, що в результаті цього правила виходить той же предмет, який був на самому початку, однак насправді це вже реконструйований комплекс, що став зрозумілим і прозорим під впливом світлого розуму.

4) Нарешті, четверте правило - «робити скрізь переліки настільки повні й огляди настільки всеохоплюючі, щоб бути впевненим, що нічого не пропущено» [1]. В останньому правилі методу Декарт підкреслює, як важливо контролювати всі етапи роботи. Перелік контролює повноту аналізу, а огляд - коректність синтезу. Тільки наявність постійних перевірок виконаних дій і проміжних висновків забезпечать у результаті визначення непорушної істини.

Вищевикладені правила підкреслюють необхідність повного усвідомлення етапів, на яке розпадається будь суворе дослідження. Вони є моделлю знання саме тому, що ясність і виразність захищають від можливих помилок або поспішних узагальнень. З цією метою - як при вирішенні складних проблем, так і при з'ясуванні незрозумілих явищ - слід виділити прості елементи, далі неподільні, щоб потім повністю висвітити їх променем розуму. Таким чином, щоб просуватися вперед, не роблячи помилок, слід, на думку Декарта, повторювати в будь-якому дослідженні процес спрощення і суворого зчеплення частин - операції, типових для геометрії. Така модель дає в загальній формі відмову від приблизних або недосконалих, фантастичних або тільки схожих на правду понять.

Необхідно починати з найпростішого і рухатися до більш складного, запозичити все найкраще з алгебри та геометричного аналізу та виправляти недоліки одного за допомогою іншого.

Висновки. Таким чином, розглянуті мною правила лежать в основі методу, що дозволяє поступово збільшувати знання і довести їх до максимально високого ступеня, і використання цього методу забезпечило б більш ефективну роботу фахівця зі зв'язків з громадськістю, його велику компетентність і професіоналізм.

Список використаних джерел.

1. Декарт Р. Сочинения : в 2 т. Т. 1 : пер с лат. и фр. / сост., ред. и примеч. В.В. Соколова. - М.: Мысль, 1994. – 633 с.

УДК 316.442.44:14