60. Пошуки «нової історії». У фр. Історіографії поч. ХХст. Анрі Бер, Єміль Дюркгейм.

Соціологічний вимір суспільства найповніший вираз знайшов у соціології французького вченого Еміля Дюркгейма (1858-1917) та його школи (М.Гране, С.Бугле, Ф.Сіміан, М.Мосс та ін.), яка згуртувалася навколо періодичного збірника “Соціологічний щорічник” (1896). Він накреслив теоретичні підстави соціології, як науки про суспільство і закони його функціонування. Тісно пов’язував соціологію з історією- “соціологія у своїй більшій частині є різновидом просторової історії” . Його теорія спричинила народження нового способу бачення і дослідження іст. явищ, що знаменував перехід від т.зв. традиційної історіографії до нової “модерністської”, підставою якої було вивчення масових процесів, що пов’язують з французькою “Школою “Анналів”. під впливом культурно-історичного напрямку, засновником якого був Анрі Берр (1863-1954) сформувалась ідеологія першої Школи. Він поставив завдання створити теорію історичного синтезу, яка б дозволила всебічно дослідити історію людини і людства. З цією метою 1900 р. він заснував “Часопис історичного синтезу”, у 1924 р. Берр ініціював створення Міжнародного центру синтезу, який об’єднав відомих вчених і політичних діячів. Результат діяльності центру - видання великої 100-томної серії монографій під загальною назвою “Еволюція людства. Колективний синтез». Берр розрізняв “соціальне” і “людське”, вважав, що закони діють лише у першому, де виявляється колективна свідомість, в той час як у “людському” панує свобода волі і вчинки конкретної особистості можна пояснювати лише з часткою ймовірності.