55. Ліберальна німецька історіографія Якоб Букхардт

До людської особистості звертався ще один німецький історик, Якоб Буркхардт (1818-1897). Він узявся за розробку питань духовної та матеріальної культури, підкреслюючи, що з трьох стабілізуючих чинників людських відносин — держави, релігії і культури — тільки остання демонструє незмінність цінностей і тому є єдиним духовним притулком для людини.Буркхардт зауважив спекулятивний характер більшості інтерпретацій минулого і запропонував покласти у підстави розуміння історії культурно-духовні явища, котрі найбільш повно розкривають людський дух, інтелект. Ідеї — передусім ціннісно-гуманістичного плану — є рушійною силою історії, котра у кінцевому рахунку є історією культури, зміни культурних систем. Буркхардт не зміг з’ясувати— що знаходиться за феноменом культури, постулював дію “вищих і непізнаваних законів життя”.Свою концепцію Буркхардт розвинув у праці “Історія Ренесанса в Італії” (1860), та «Культура відродження в Італії»1860 р. в якій подав яскраву картину культури італійського відродження, яке сталопереломовим моментом розвитку європейської цивілізації. Учений прослідкував побут та нрави епохи, спробував виявити властивий їй тип культури. Застосований ним метод здобув визнання, народивши у ХХ ст. напрям інтелектуальної історії.

56. Історичні погляди Карла Лампрехта

Поєднання позитивістських ідей з культурно-історичними підходами знайшло відбиття у творчості лейпциґського історика Карла Лампрехта (1856-1915), який наприкінці ХІХ ст. виступив з працями,що пояснювали суспільний розвиток з допомогою культурно-психологічних чинників (“Господарське життя Німеччини у середні віки”, 1885-1886, “Історія Німеччини”, 5 томів, 1891-1900). Німецький дослідник відокремив історичний процес від історичного пізнання. Запропонував культурно-психологічний метод історичного пізнання. Цей метод поєднував соціологічний підхід з культурно- історичним, переносячи центр ваги з об’єктивних явищ і процесів на сферу масовоїпсихології, котра, у свою чергу, представлялася результатом взаємодії культурно- духовних традицій з реальностями конкретного суспільства. Свій метод Лампрехт застосував до історії німецького народу. Відповідно до визначеного об’єкту дослідження — соціальної психології — вчений розглянув історію німців, як послідовну зміну культурно-історичних епох, для кожної з яких властива визначена соціальна психологія. Виокремлені епохи, на думку вченого, проходить у своїй еволюції кожна людська спільнота. Лампрехт налічив шість епох:анімізм, з пануванням родової психології і колективної власності, символізм — з племінною психологією і поділом праці, типізм — психологія ранньої державності та індивідуальної власності, конвенціоналізм, який відповідав психології великої феодальної власності, індивідуалізм, що характеризувався звільненням свідомості від засилля церкви і розвитком товарно-грошових відносин, нарешті, суб’єктивізм (ХІХст.) — повне звільнення людського духу від пут станового і корпоративного поділу з метою повної реалізації у господарській діяльності.Історична теорія та метод Лампрехта були спробою синтетичного представлення суспільної еволюції, в якій, на його думку, єдність і взаємозв’язок соціальних відносин найбільш повне відображення знаходили у колективній психології.