28.Творчість Бодуена

Історичний підхід до вивчення римського права був розроблений у

французьких університетах і розпочався з відновлення “справжніх” текстів

римського законодавства. Пізніше в університетах міст Бурж і Тулуза було

запропоновано історичний метод вивчення римського права (У.Цазіус, А.Альчіато,

Ж.Куяс та ін.), який став підставою одного з найплідніших напрямів гуманістичної

історичної думки.

1561 р. Франсуа Бодуен (1520-1573) опублікував трактат “Про

обгрунтування всесвітньої історії та її поєднання з юриспруденцією”, спрямований

на утвердження історії як наукового методу правознавства. Історіографія в його

розумінні виступала як дисципліна, котра повинна не лише описувати події, але й

вказувати на їх причини та наслідки. З цього випливало, що історія є гуманітарною

наукою прикладного значення і служить здобуттю політичної мудрості.

Бодуен вважав, що закони є продуктом історії, і тому їх слід вивчати через

історичну ретроспективу. Він наполягав на необхідності солідної правової

підготовки істориків. Свій метод вчений вплітав у концепцію всесвітньої історії, яку

бачив у вигляді універсальної картини розвитку держави і церкви у хронологічному і

географічному відношеннях. Вищою метою історії, на його думку, є відновлення

ідейної єдності церкви.Ставши прихильником Реформації,ьув осуджений офіційною церквою,присуджений до вигнання та конфіскації майна.в 1556 відправився в Гейдельбергський університет ,де почав проповідувати релігійну свободу .Вернувшись до Франції в 1561році,мета-примирити гугенотів і католиків.

29.Французька протестантська історіографія Агриппа д’Обіньє

З плеяди історіографів того часу можна виокремити постать одного з

ідеологів і публіцистів гугенотського табору Агриппи Д’Обіньє (1552-1630) —

вояка, поета, історика, товариша майбутнього короля Генриха ІV. Його поеми

періоду громадянської війни, які описували історичні події і осіб, належать до

вершин світового поетичного мистецтва завдяки високому гуманістичному змісту.

(“Трагічні поеми” — 7 книг з 63 тис. віршів, що описують жахи інквізиції, знущань,

Варфоломіївської ночі, війн тощо)

Оригінальними були історичні праці Д’Обіньє і, зокрема, найбільша —

“Загальна історія”, дві перших книги якої за рішенням Паризького парламенту у 1620

р. були публічно спалені, як такі, що “сповнені вигадок і наклепів на знатних осіб”.

Цей факт дав автору нагоду говорити:”Вогонь, на якому спалювали мої книжки,

освятив їх”. Свій твір він призначав нащадкам, прагнучи утвердити в їхній пам’яті

“безумства і слабощі людей”.

“Історія” була описом подій 1553-1602 рр. у Франції, але до кожного розділу

були додані відомості про синхронні події в інших країнах Європи і Азії. Залучаючи

праці сучасників та зібрані документи, історик піддав їх критичному осмисленню з

метою зберегти об’єктивність. Проте у підсумку вийшов твір, що підтверджував

політичні програми гугенотів. Відзначався він різнобічною освіченістю: добре знав античність і володів латинською, грецькою, староєврейською, італійською, іспанською мовами, був обізнаний з природничими науками, математикою, астрономією, багато часу й уваги приділяв літературній праці. Найвидатніший твір Агріппи д'Обіньє - сповнені величезної пристрасті «Трагічні поеми». Це цикл, до якого входить сім книг-поем: «Злигодні», «Монархи», «Золота палата», «Вогні», «Гострі леза», «Помщання», «Суд»