26.Французька гуманістична історіографія –головні постаті та здобуnrb

Іншими шляхами адаптувався гуманізм у Франції. Його поширенню у цій

країні сприяли завойовницькі війни французького короля Карла VІІІ у Італії

наприкінці ХV — першій половині ХVІ ст., коли французьке дворянство зіткнулося з

культурними досягненнями італійців. Від того часу італійці стали постійними

гостями французького королівського двору. Під їхнім впливом пожвавилася

французька література, мистецтво і науки.

Проте зіткнення гуманізму з ідеями Реформації і Контрреформації на терені

Франції позначилося виникненням оригінальної історичної думки, в якій

переплітались гуманістичні і теологічно-догматичні елементи. Історія залишалась в

орбіті зацікавлень небагатьох вибраних верств. Але вже релігійні війни другої

половини ХVІ ст. стимулювали рішуче зростання впливів і практичної значущості

історії.

Провісником французького гуманізму був аристократ, політик і письменник

Філіпп де Коммін (1447-1511), що залишив широко відомий твір “Мемуари”. У

ньому він подав докладний опис свого мінливого політичного життя на службі у

французьких королів, головних подій європейської політики другої половини ХV ст.,

проявивши раціоналізм і праґматизм у оцінці причин та наслідків політичних подій,

котрі вбачав у особистих прагненнях видатних осіб. Коммін відкидав можливість

ірраціональних див, але визнавав дію провидіння, яке виявляється виключно через

людський розум. У його поглядах поєднувалися провіденціалізм і елементи

гуманізму, зокрема стосовно природи політичного життя, яка була виявом людських

намірів, а не божественої волі. Ще у ХІХ ст. французькі дослідники відзначали, що

“політична історія у Франції починається від Комміна” [74, 436-437].

Свідомим представником французького Відродження був Гійом Бюде (1467-

1540), котрого пізніше назвали “батьком філології у Франції”. З-під його пера

вийшли трактати про грецьку мову, переклади античних авторів, твір “Виховання

монарха” та інші. Бюде розвивав ідеї виховання “короля-філософа”, спроможного

керувати державою в дусі гуманістичних засад. У період переслідувань протестантів

він написав трактат “Про перехід від еллінства до християнства”, в якому засудив

християнську церкву за переслідування іншодумців, насадження обскурантизму і

схоластики.

Після того, як королівська влада під тиском аристократії і духовенства

відмовилась від підтримки реформаторів, Бюде змушений був приховати свої

погляди. Однак йому вдалося поставити питання про роль римського права у

Після того, як королівська влада під тиском аристократії і духовенства

відмовилась від підтримки реформаторів, Бюде змушений був приховати свої

погляди. Однак йому вдалося поставити питання про роль римського права у

державному житті і спрямувати наступників на стежку т.зв. “правового” гуманізму,

який отримав поширення у Франції ХVІ ст.

27.Ерудит Йосип Юст Скалігер

Релігійні війни у Франції зродили масу полемічної літератури, в якій

обґрунтовувалися позиції протилежних сторін. Політична заанґажованість авторів не

викликала сумнівів. Не були виключенням й представники т.зв. школи “ерудитів”,

котрі намагались зберегти об’єктивність і зайняти позиції примирення сторін.

Найвідомішим представником школи був талановитий вчений Йосиф Юст Скаліґер

(1540-1609), який походив з Італії, вчився у Франції і залишився тут, зосередившись

на перекладі й коментуванні творів античних авторів. Виняткові філологічні

здібності дозволили йому досягти видатних успіхів.

Не менш вагомим був його внесок у розвиток історичної думки, зокрема

стосовно хронології й метрології. Праця Скаліґера “Виправлення хронології” (1583)

була відповіддю на запровадження 1582 р. папою Григорієм ХІІІ нового календаря,

запропонованого відомим математиком й астрономом Алоїзем Лілієм. У цьому акті

протестанти й Скаліґер побачили претензію церкви керувати світом й виступили із

запереченнями. Скаліґер намагався науково заперечити висновки Лілія. Його

твердження були помилковими, але сама дискусія спричинила зростання інтересу до

хронології і метрології в цілому й ініціювала появу низки нових праць.

Будучи професором Лейденського університету у Голландії, Скаліґер

виступав із сміливими гіпотезами, не звертаючи уваги на залякування єзуїтів.

Наприкінці життя він опублікував велику працю “Скарбниця часу” (1606), в якій

зібрав і порівняв різні системи числення й показав їхнє значення в написанні історії.

Вперше звів до єдиної системи хроноголічне обчислення подій.Важливий вклад вніс у розвиток лінгвістики.У праці «Думки стосовно походження мов» європейців,сформував вперше поняття мовні групи;розділивши всі відомі мови на 11 промовних груп.