21. Історичні погляди Леонардо Бруні.

італійський гуманіст, письменник та історик, один з найвідоміших учених, які прикрасили собою століття італійського Відродження

Заслуги Бруні з розповсюдження та заохочення вивчення грецької літератури складаються, головним чином, у його перекладах Аристотеля, Демосфена, Плутарха та ін.

Видатний італійський гуманіст Леонардо Бруні визначав гуманізм як «пізнання тих речей, які стосуються життя і звичаїв, які вдосконалюють та прикрашають людину». Головною є здатність людини робити вибір між добром і злом і слідувати добру [2, с. 127].. Його праці зміцнили позиції гуманізму, внесли нові важливі ідеї. Бруні обґрунтував нову концепцію людини та її роль у суспільстві, яка полягала у діяльності на благо держави. Він розробив основи науки “моральної філософії”, котра повинна була стати підставою виховання нових поколінь громадян — патріотів і гуманістів. У

праці “Вступ до науки про мораль” вчений виклав власне розуміння вищого блага та

інших категорій моральної філософії. Він вказав на мету людського життя, котра

відбиває природне прагнення до досконалості й доброчинності, підкреслив, що

досягнення життєвої мети спирається не тільки на моральне самовиховання, але й на

інтелектуальні чинники, які повинні бути засвоєні освіченою особою — досвід,

знання, розуміння, мудрість, мистецтво [131, 64-67]. Поважне значення мали

історичні праці вченого, про що йтиметься далі.

Серед багатьох італійських гуманістів, що розвинули світоглядні ідеї

Головні його праці “Коментар до подій

мого часу” та “Історія флорентійського народу у 12-ти книгах”. Над останньою

працею вчений працював близько тридцяти останніх років життя, так і не

завершивши. Праця стала “програмною” для розвитку гуманістичної історіографії.

Бруні описав діяння людей у рамках державних утворень, а їх наслідки пояснив моральними якостями видатних осіб.

Автор високо оцінив давній Рим і його республіканський устрій. Причину падіння

Риму він побачив у деспотичних зазіханнях імператорів, які знищили свободу і

високі моральні цінності, котрі у свою чергу спричинили занепад культури й освіти.

Наслідком цього було настання “віку варварства”. Відродження ідеї громадянської

свободи повинно призвести до відновлення культури і величі Риму. Опис історії

Флоренції виключав дива і легенди, спирався на конкретні політичні події. З джерел

— хронік і документів — автор намагався відбирати найбільш достовірний матеріал,

порівнюючи факти різних хронік.

22. Ерудитська історіографія: Флавіо Бьондо.

напрям, який уґрунтував підстави наукової критики джерел

наз. “ерудитською критичною школою”. Його

з повагою ставились до джерел і фактів,

Засновником напряму був Флавіо Бьондо

(1392-1463) — політичний вигнанець з рідного міста Форлі, який понад 30 років

прослужив апостольським секретарем папської курії.

Бьондо тривалий час збирав і вивчав джерела з минулого Риму й Італії,

підготував декілька обширних праць, в яких подав описи політики, права, освіти,

армії, культури давнього Риму. Найважливішою його книгою слід вважати “Декади

історії від часу падіння Риму”, котра охоплювала опис подій від 412 р. до 1440 р.

Загальна оцінка всього періоду була запозичена Бьондо з теологічної доктрини —

“покарання” за гріхи людські. “Середні віки” він розглядав як період “поховання”

античної культури й думки, закликав збирати та зберігати історичні пам’ятки.

Найбільше уваги Бьондо приділив відбору й критичному аналізові хронік та

інших історичних творів, з яких намагався виокремити достовірну інформацію.

Подав загальні принципи критики джерел, котрі з сучасного погляду

представляються дуже простими й примітивними. Зокрема, підкреслювавнеобхідність правдоподібності і реальності вміщених у джерелах подій, віддавав

перевагу тим джерелам. котрі були найбільш близькими до описуваних подій, а

значить й більш “правдивими” і т. д. Але вже сама постановка таких питань була

свідченням уваги до методики історичного пізнання.