20. Гуманістична історіографія італійського відродження: головні етапи та постаті.

Італійське Відродження у своєму розвитку пройшло кілька етапів. Ранній

гуманізм, коли нові віяння стали надбанням невеликої групи осіб — поетів і

письменників, охоплює другу половину ХІV ст. У ХV ст. гуманізм

перетворився у могутню культурну течію, захопивши своїми впливами більшість

європейських країн. ХVІ ст. позначене охопленням

гуманістичним світоглядом усіх сфер суспільної свідомості, зародженням

раціоналістично-наукових засад пізнання .

Ранній гуманізм ХІV ст. висунув програму побудови нової культури,

зверненої до людини й проблем її земного життя, застосувавши переважно

літературно-поетичні і мовно-лінґвістичні засоби з метою “очищення” від

схоластичних нашарувань і спотворень античної традиції, а також переведення

погляду з об’єктивно-божественого світу до світу внутрішньо-особистісного,

людського, емоційно-почуттєвого. Гуманісти всіляко підносили поезію, гармонію

слова і думки, протиставляючи їх теологічно-схоластичній культурі. Зразками для

них були античні мислителі, котрі сприймали світ через власні емоційно-моральні

переживання. Власне розробка принципів нової філології, пов’язаної з критичним

вивченням текстів античних рукописів, насамперед римської літератури і

публіцистики — Горація, Овідія, Вергілія, Ціцерона та інших — послужила

підставою для Гуманізму.

Відродження відкрило античність як би наново. Пошук й прочитання

рукописів античних авторів захопили гуманістів.

На початку ХV ст. гуманізм перетворився у потужний культурний рух, який

здобув переваги у Флоренції, Мілані, Неаполі, Венеції та інших італійських

державах. У Італії, а потім у інших країнах Європи гуманісти об’єднувалися у вільні

товариства, які за античною традицією називалися академіями: Римська академія

Лета, Платонівська академія Фічіно у Флоренції, Академія Альда у Венеції тощо.

Поступово рух перемістився до університетів, для яких гуманісти розробили

комллекс гуманітарних дисциплін — т.зв. моральних наук, серед яких на першому

місці були граматика, риторика, філологія, історія, педагогіка, філософія.

Найважливішим внеском гуманістів в історіографію була секуляризація історичної

думки. У їхніх працях історія відривалась від теології і перетворювалась у світську

галузь знання.

Честь відкриття історичної ретроспективи в європейській культурі належить

Франческо Петрарці. Він першим усвідомив свій час як щось нове відносно

недавнього минулого й античності. Це призвело до відкинення періодизації

всесвітньої історії за шістьма віками чи чотирма монархіями і запровадження нового

поділу — на “давню” (античність), “середню” (середні віки) і “нову” (“відродження”

античних традицій)

Першим істориком-гуманістом вважається Леонардо Бруні

з Ареццо. Головні його праці “Коментар до подій

мого часу” та “Історія флорентійського народу у 12-ти книгах”. Бруні описав діяння людей у рамках

державних утворень, а їх наслідки пояснив моральними якостями видатних осіб

До гуманістів також відноситься Флавіо Бьондо найважливішою його книгою слід вважати “Декади

історії від часу падіння Риму

Лоренцо Валла високо підніс принципи наукової критики, насамперед філологічної, будучи

блискучим знавцем латини. трактат “Роздуми про підложність так званої Дарчої

грамоти Константина”. З допомогою переконливих суджень і філологічної критики

вчений зумів довести фальсифікат т.зв. грамоти Константина

Нікколо Макіавеллі

піддав аналізу минулий і сучасний йому досвід

політичної діяльності, зробив висновки про її властивості. Історія служила йому тим

тлом і матеріалом, з якого виростали узагальнені міркування про політику в цілому.

Як праґматик у історії він високо цінував минулий досвід і пропагував його роль у

підготовці державних мужів. Виступав за сильну абсолютистську владу, котра, на його думку, могла

втілити в життя гуманістичні ідеали справедливого правління.

У Макіавеллі хід історії залежить від видатних особистостей — політиків.