1. Міфологічні історичні знання у давньому світі

Відомо, що писемність виникла як результат цивілізаційної еволюції первісних людських спільнот, які утворили перші держави на Близькому Сході і в Єгипті. Як вважається, перші організовані суспільства виникли у Месопотамії —держави Шумеру і Аккаду, Давньовавілонська держава та ряд інших, які з’явилися у ІV-ІІІ тисячолітті до н.е. Державна організація вимагала провадження відповідної документації. Від того часу до нас дійшло чимало документів, що складалися спеціальними царськими рахівниками про виконані робіт, повинностей, майнових справ тощо. Збереглося також ряд написів правителів (царів) різних міст-держав, які повинні були увічнювати їхні перемоги у битвах, дари храмам, мудреправління. Ці записи засвідчують прагнення панівної верхівки залишити певний слід у пам’яті нащадків, сформувати сприятливий образ, який би тривалий час зберігався у пам’яті нащадків. Такий образ міфологізував особу правителя, прирівнював його за доконаними “героїчними” вчинками до бога. Нащадки правителя за аналогією вважалися “діючими” богами або, принаймні, божественими посланцями на землі.Від того часу діяльність богів і правителів стає єдиним змістом міфологізованої свідомості давніх суспільств, які постійно дбають про їхнє увічнення з прагматичних міркувань — отримати покровительство у повсякденномужитті. Найдавніший відомий сьогодні запис діянь правителів Месопотамії —“Стела коршунів”, що датується серединою ІІІ тис. до н.е.

Після утворення об’єднаної шумеро-аккадської держави на замовлення котрогось з царівневідомим автором було складено “Списки царів” з поданням коротких відомостей про їхнє правління, переважно про війни і здобич.

Династичні потреби покликали до життя й ще один тип ранньоісторичної

літератури — аннали . “Династичні аннали”,“Аннали ранніх царів”, “Аннали Вайднера” відомі лише у пізніших ассирійських і вавілонських копіях. У центрі міфологічної ієрархії Вавилону опинився “молодий” бог-покровитель Вавілону Мардук. Героїчно-епічний цикл вавілонського періоду був присвячений опису життя і

подвигів правителя міста Урук Гільгамешу (“Епос про Гільгамеша”). Його подвиги,

спілкуванння і навіть боротьба з окремими богами засвідчували зростання

впевненості людини у боротьб із природним оточенням Цінну історичну інформацію містять також єгипетські царські літописи, особливо "Палермський камінь", "Аннали Тутмоса III", "Стела Піанхі" ("Поема про Кадетську битву") тощо. 

Слід зауважити, що у численних писемних джерелах, які дійшли до сучасності (“Тексти пірамід”, “Тексти саркофагів”, папіруси тощо), ставлення до минулого не виходить за рамки міфологізації, неподільності історичного часу і простору, уявлень про циклічність і незмінність людського життя. Оригінальністю культури відрізнялася Хеттська держава і хетська цивілізація (ХVІІІ-ХІІ ст. до н.е.).Збережені тексти засвідчують синкретичну міфологічну свідомість, в якій значне місце посідав численний пантеон місцевих й іншоетнічних богів. Головним

богом вважався бог Грози Серед хеттських міфів можна виділити міф про Уллікуммі, який розповідає про суперництво між старшим і молодшим поколіннями богів, міф про вбивство дракона Серед документів були й перші аннали (“річники”) окремих царювань:“Аннали Хаттусилі І”, “Аннали Мурсилі ІІ” Ассирійці продовжували провадити шумеро-вавілонські “Списки царів”,доповнюючи їх власними правителями. Давні іранці створили власну релігійну систему, викладену у найбільшому літературно-міфологічному творі — збірці текстів під загальною назвою “Авеста”.