25-26. Планування і управління самостійними заняттями фізичною культурою. Зміст і форми самостійних занять фізичною культурою.

Не так давно фахівці визначили, скільки часу потрібно відводити фізичним вправам, щоб досягти захисного ефекту. Ці вимоги були вироблені в результаті багаторічної дослідницької роботи. Виявляється, потрібно не так вже й багато. Ось три головні принципи, які легко запам'ятати:

1. Тренуйтеся через день або хоча б три рази на тиждень

2. Тренуйтеся безперервно протягом 20 хвилин.

3. Тренуйтеся енергійно, але стежте за своїм диханням.

МОЗ визначило мінімальну норму тижневого обсягу рухової активності студента - Десять годин. Треба пам'ятати; заняття фізичною культурою - не разовий захід, не недільник і не місячник, це цілеспрямоване, вольове, регулярне фізичне самовиховання впродовж всього життя.

Існують три форми самостійних занять:

1. Щоденна ранкова гімнастика.

2. Щоденні фізкультпаузи.

3. Самостійні заняття фізкультурою і спортом (не рідше, ніж 2-3 рази на тиждень).

Важливу роль відіграє також щоденне застосування різних процедур, що загартовують (обтирання, обливання, купання).

Управління самостійними тренувальними заняттями залежить від визначення стану здоров'я, рівня фізичної, спортивної підготовленості тих, хто займається кожному відрізку часу занять і згідно з результатами цього визначення коригування різних сторін занять із метою досягнення їхньої найбільшої ефективності.

Для управління процесом самостійної тренування необхідно провести ряд заходів зміцнення мети занять. Метою може бути: оздоровлення, загартовування організму, поліпшення загального самопочуття, підвищення рівня фізичної підготовленості та інші.

Визначення індивідуальних особливостей тих, хто займається - стану здоров'я, фізичної і спортивної підготовленості, спортивних інтересів, умов харчування, навчання і побуту, вольових і психічних якостей тощо. Відповідно до індивідуальних особливостей визначається чи є реально досяжною мета заняття. Наприклад, якщо студент має відхилення стану здоров'я і його визначено до спеціальної медичної групи, то метою його самостійних занять буде оздоровлення і загартовування організму. Для студентів практично здорових, але які не займалися раніше спортом, метою занять буде підвищення рівня фізичної підготовленості.

Обов'язкові заняття з фізичного виховання в навчальних закладах не завжди спроможні доповнити дефіцит рухової активності студентів, забезпечити відновлення їх розумової працездатності, запобігти захворюванням, що роз­виваються на фоні хронічної втоми. Вирішенню цього завдання сприяють самостійні заняття студентів фізичними вправами протягом тижня. Самостійні заняття фізичною культурою та спортом допомагають ліквідувати недоліки їх рухової діяльності, сприяють більш активному засвоєнню навчальної програми та здачі контрольних нормативів. Ці заняття надають можливість оволодіти цілим рядом нових рухових умінь та навичок, які непередбачені програмою з фізичного виховання, розширити діапазон рухових дій, підвищити спортивну майстерність.

Організація самостійних занять студентів передбачає: підвищення рівня теоретичних знань щодо фізичної культури і спорту; підготовку до виконання нормативів з програми фізичного виховання, професійну підготовленість, удосконалення ру хових умінь та навичок, що були засвоєні на обов'язкових за­няттях. Під час проведення самостійних занять підвищується не тільки рівень фізичної підготовленості студентів, але й розвиваються такі моральні якості, як працьовитість та самодисциплінованість тощо.

Планування самостійних занять спрямовано на досягнен ня єдиної мети, що стоїть перед студентами всіх медичних груп, – здоров'я: збереження міцного здоров'я, підтримування високо го рівня як розумової, так і фізичної працездатності. Успіх у цьому напрямку в багатьох випадках залежить від правильної організації і планування занять. Перш за все, передбачається визначення умов для проведення занять, засобів і методів, які використовуються для вирішення поставлених завдань.

27. Самостійні заняття гімнастичними вправами ( ранкова гімнастика, ритмічна гімнастика, шейпінг, атлетична гімнастика та інші вправи).

Гімнастика (від грец. «гімназо» — навчаю, треную) — система тілесних (фізичних) вправ, яка склалася у Давній Греції за багато віків до нашої ери. Метою гімнастики були загальний всебічний фізичний розвиток та самовдосконалення. Іншою версією походження слова гімнастика є від грецького «gumnos» — оголений (як відомо, древні греки займались тілесними вправами оголеними).

Ранкова гімнастика – це комплекс фізичних вправ, спрямованих на пробудження організму від сну та його налаштування до активної працездатності напротязі дня.

Ритмічна гімнастика – це система музично-ритмічного фізичного виховання, створена Далькрозом. Метод полягає в розвитку почуття ритму - відчуття часу, тобто розвитку координації між нервовою та м'язовою діяльністю людини, що допомагає досягти автоматизму в самих складних рухах. Система сприяє розвитку уваги і пам'яті.

Шейпінг – вид ритмічної гімнастики, направлений на зміну форм і контурів тіла, його фізичної удосконаленості. Заняття класичним шейпінгом проводяться двічі на тиждень, тривалість заняття близько однієї години, вправи виконуються у спокійному ритмі, з великою амплітудою, без сильних навантажень і з великою кількістю повторів. Шейпінг розрахований на жінок віком 30-50 років.

Атлетична гімнастика – це система різнобічних силових вправ, спрямованих на розвиток сили, формування пропорційної фігури і зміцнення здоров*я. Атлетична гімнастика покращує здоров*я, позбавляє багатьох фізичних недуг (сутулість, запалі груди, неправильна постава, слаборозвинуті м*язи). Режим вправ в поєднанні з раціональним харчуванням дозволяє позбутися від зайвих жирових відкладень або набрати вагу в тих випадках, коли це необхідно. 

Гімнастичні вправи – це хороший спосіб покращити своє загальне самопочуття, відкоректувати своє тіло та урізноманітнити вільний час.

28. Туризм як оздоровчий напрям.

Туриз походить від французького "tourisme" - прогулянка, подорож - подорожі у вільний час пов'язані з відїздом за межі постійного проживання і один з видів активного відпочинку, який поєднує відновлення продуктивних сил людини з оздоровчими, пізнавальними, спортивними та культурними розважальними цілями.

Під туризмом слід розуміти теорію і практику різного роду походів, сзодження на гори і подорожування з цілю спортивного змагання, активного відпочинку, науки та виховання.

Оздоровча цінність. Туристична діяльність пов'язана з зміною місця перебування, організовується за любої погоди і вимагає від людини самі різноманітні вимоги. Одночасно діють три важливих фактори:

- чергування оточуючого середовища;

- кліматичні умови;

- види діяльності.

Регулярна туристична діяльність і участь в туристичних змаганнях являється ефективним замінником фізичної праці, пробуджують в людини радість до життя, служать загартуванню і підвищують життєдіяльність організму.

Лікувально-оздоровчий туризм — один з найперспективніших видів туризму України. Він розвивається за рахунок значних ресурсів: морського узбережжя, гарячих, теплих і холодних мінеральних джерел, лікувальних лиманових родовищ грязі, лісів тощо, якими багата країна. Інтерес до лікувально-оздоров-чого туризму в Європі постійно зростає, що в значній мірі обумовлено демографічними тенденціями.

Аналіз становлення і оцінка сучасного стану санаторно-курортного комплексу на території України свідчить про те, що курортна рекреація повинна стати пріоритетною сферою перспективного розвитку туризму в державі, оскільки вже тепер вона може забезпечити значні валютні надходження, сприяти зміцненню національної грошової системи і створити у цій сфері додаткові робочі місця.

Центрами лікувально-оздоровчого туризму є санаторно-курортні заклади різного медичного профілю, де забезпечується високий рівень обслуговування, задіяний медичний персонал і обслуговують переважно осіб середнього і старшого віку чи людей з послабленим здоров’ям. Особливістю турпродукту в лікувально-оздоровчому туризмі є його сезонний характер, переважання внутрішньорегіональних поїздок і специфічний віковий склад споживачів.

На нашу думку, Україна завдяки унікальному природно-рекреаційному потенціалу, зростанню потреби населення в послугах санаторно-курортних закладів, збільшенню зацікавлення цією сферою іноземних туристів володіє усіма передумовами для відновлення і розвитку лікувально-оздоровчого туризму. Головною перешкодою для цього є відсутність державної і регіональної стратегії розвитку санаторно-курортного господарства області, яка б передбачала активний вплив на його інвестиційну привабливість.

Актуальними є конструктивні наукові розвідки, що спрямовані на аналіз сучасного стану і можливостей вдосконалення просторової організації галузі, допомагають обґрунтувати перспективні напрями інтенсивного розвитку найбільш соціального сегменту туристичної індустрії, яким сьогодні, безсумнівно, є лікувально-оздоровчий туризм.