1.6. Культура суспільства та її захисна функція

У словосполученні «культура безпечної життєдіяльності» закрі-

плено три ознаки явища: родовий (частина культури), діяльнісний

(в першу чергу робота людської свідомості) і видовий (має відно-

шення до безпеки людини і суспільства). Культура безпечної жит-

тєдіяльності, як категорія, крім того, містить низку додаткових

компонентів, серед яких і мотивація, і досвід самовдосконалення

особистості, і готовність її до безпечної життєдіяльності. Носієм

культури безпеки є людина, творча, розумова діяльність якої пере-

творюється на цінності, норми, знання, поведінку, ставлення до

інших людей та середовища існування. Вона відбивається у вико-

ристанні методів, способів і прийомів побутової і професійної по-

ведінки, яка мінімізує певні ризики та загрози. Безпека людини —

43

РОЗДІЛ 1.

це стан її повного фізичного, соціального та духовного добробуту, який визначається внутрішніми (спадковість, фізичне та психіч-

не здоров’я) і зовнішніми (навколишнє природне, антропогенне,

техногенне, соціальне середовище) чинниками. Знання та досвід

досягнення особистої безпеки, проходячи через розум і психіку

людей, сприяють прищепленню їм необхідних для цього регулято-

рів поведінки, які є гарантом безпеки соціуму. Одним з найбільш

ефективних, якщо не єдино можливим шляхом реалізації зазна-

ченого є формування у людей відповідної культури. Остання і ха-

рактеризує особливості поведінки, свідомості та діяльності людей

у всіх сферах суспільного життя. Основні функції культури подано

на рис. 1.7.

Гносеологічна

Трансляції соціального досвіду

(пізнавальна)

(інформаційна, комунікативна)

Ціннісна

Функції

Регулятивна

(аксіологічна)

культури

(нормативна)

Гуманістична

Семіотична

Релаксаційна

(сигніфікативна)

Рис. 1.7. Структура функцій культури

Поняття «суспільство» і «культура» діалектично нерозривно

пов’язані. Суспільство в широкому значенні — це сукупність іс-

торично сформованих форм спільної діяльності людей; у вузькому

сенсі — історично конкретний тип соціальної системи, певна фор-

ма соціальних відносин та інститутів як способів і засобів впливу

на людину. Культуру і суспільство можна розглядати як синоніми

у випадку, якщо розуміти під культурою сукупність норм, ціннос-

тей, традицій, вироблених людиною в результаті діяльності. Якщо

розглядати культуру з точки зору змісту, то вона розпадається на

різні області та сфери: вдачу і звичаї, мову і писемність, характер

44

Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності

одягу, поселень, роботи, постановку виховання, економіку, харак-

тер армії, суспільно-політичний устрій, судочинство, науку, техні-

ку, мистецтво , релігію — всі форми прояву духу відповідного на-

роду. Рівень і стан культури можна зрозуміти, тільки виходячи з

розвитку її історії. В цьому сенсі йдеться про примітивну та високу

культури. Виродження культури створює або безкультур’я, або «ра-

фіновану культуру».

Взагалі поняття «культура» використовується у різних іпостасях

— це і культура рослин, і виробництва, археологічні культури тощо.

Що стосується культури суспільства, то під нею звичайно розуміють

сукупність досягнень людства в духовній сфері. У гуманітарних до-

слідженнях термін «культура» частіше за все відбиває цілком визна-

чене в часі і просторі суспільство, яке чітко відрізняється етнічним

складом, рівнем розвитку технології, своєрідністю господарського

та суспільного життя. Наприклад, скіфська культура, культура ві-

кінгів тощо. Поряд з цим поняття «культура» означає сукупність ма-

теріальних і духовних цінностей, менталітету історично конкретно-

го суспільства. Наприклад, первісна культура, культура середньо-

віччя. Наразі існує понад 500 визначень культури:

– в описових визначеннях культура розглядається як сукуп-

ність усіх видів діяльності людей, їхніх звичаїв та вірувань;

–

в регулятивних вона подається як регулятор життя за допо-

могою звичаїв, права;

–

в економічних — як спосіб пристосування до природного се-

редовища та економічних потреб суспільства.

Але, незважаючи на розмаїття думок, в кожній з них є найваж-

ливіша характеристика культури, а саме: вона завжди пов’язана

з певною діяльністю людей. Поза людини культури не існує. Цю її

важливу властивість було закладено вже з давніх часів, коли сло-

во «культура» означало обробку ґрунту, його культивування, тоб-

то зміни у природному об’єкті під впливом людини, на відміну від

змін, викликаних природними причинами. Таким чином, поняття

«культура» відбиває внеприродне явище, створене творчою, розу-

мовою працею людини.

Культура втілюється в змісті, засобах та продуктах праці, спря-

мованих на перетворення матеріального світу і розвиток сфери

людських взаємин. Вона містить матеріальні результати діяльнос-

ті людей, а також реалізовані у неї компетенції, знання, уміння та

навички людини, рівень інтелектуального, морального, естетич-

ного і фізичного розвитку, світогляду, способи і форми спілкуван-

45

РОЗДІЛ 1.

ня. Культуру можна позиціонувати як процес накопичення му-

дрості і як визначальний фактор прогресу економіки і суспільства.

Але якщо подивитися на неї в більш широкому плані, а саме як на

творчий аспект духовного життя суспільства, то культура — це

безпосередня реалізація людської свободи, що створює нові сим-

воли — цінності, зразки людської поведінки, виробництва і від-

носин. Тому кожне досягнення культури підносить людину, непо-

вторну за своєю значимістю і свідчить про нові людські можливос-

ті. Таким чином, чим різноманітніше стають людські відносини,

тим більш різноплановою стає і культура. Діяльність — різнобіч-

на, вільна активність людини, що має певний результат. Зрозуміти

сутність культури можливо лише через діяльність особистостей і

народів. Завдяки діяльності люди створили, наприклад, суспіль-

ство як своєрідний союз або цивілізацію, яка привчає людину до

планових, впорядкованих спільних дій з подібними собі. Будь —

яка людська діяльність, це, в першу чергу, робота її свідомості, а свідомість, думка — це і засіб культурної творчості, і культурне

явище одночасно. Тобто, культуру можна представити як продукт

відкритої, незавершеної людської природи. Культура стрімко змі-

нює навколишнє середовище, суспільство, побут людей, причому

це робиться для задоволення потреб людини. Тому вона оцінюєть-

ся як фактор творчого життєустрою, невичерпне джерело суспіль-

них нововведень. Діяльність є сполучною ланкою між культурою як

творінням людини і природою. Вона набагато ширше, ніж те, що

визначено інстинктами. Отже, культура є актом подолання при-

роди, виходу за межі інстинкту, створення того, що може надбуду-

ватися над природою. В процесі еволюції вийшло так, що у людини

в її пристосуванні до природи, виживання в ній інстинкт перестав

відігравати вирішальну роль. Розум, воля і почуття людини зумов-

люють таку активність, результатом її діяльності є культура. І все

ж-таки не всяка людська діяльність веде до створення культури, а

лише певний її різновид.

Створене людиною життєве середовище чинило вплив на неї

саму та її розум. Отже, культура відбиває ступінь «олюднення»

природи і міру саморозвитку людини, вона не може існувати поза

людиною. Як соціальне явище, що протистоїть зовнішній по від-

ношенню до людини природі, культура виникла саме через необ-

хідність її виживання, тобто культурі спочатку властива «захисна»

функція. Оволодіння і передача культури від одного покоління до

іншого здійснюється в процесі навчання та виховання.

46

Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності

За своїм походженням культура не може бути поза природою.

Вона, перш за все, природний феномен хоча б тому, що її створює

людина — біологічне утворення. Бодай, без природи не було б і

культури, оскільки людина, що живе у природному оточенні, ство-

рює свій штучний світ, використовуючи ресурси природи. У цьо-

му творінні вона розкриває власний природний потенціал. Проте,

якби людина не переступила меж природи, вона б залишилася без

культури. Сукупністю сформованих форм спільної діяльності лю-

дей, певних форм соціальних відносин є соціум. У широкому ро-

зумінні — це сукупність історично сформованих форм спільної ді-

яльності людей, а у вузькому — історично конкретний тип соціаль-

ної системи. Існують різні точки зору на проблему взаємовідносин

суспільства і культури, де:

• культура розглядається як продукт діяльності суспільства,

а воно є суб’єктом цієї діяльності;

•

культуру визначають як функцію суспільства;

•

суспільні відносини є критерієм розвитку людини, її культу-

ри, а зміст культури визначається розвитком самої людини

як суспільного суб’єкта діяльності.

Культуру і суспільство не слід співвідносити як частину і ціле, вони взаємно проникають одна в одне. У суспільстві, як цілісній

системі, існують різні підсистеми, соціально — історичні спіль-

ності різного типу, з якими пов’язаний розвиток власне соціаль-

ної структури. Культура має особливе значення, відмінне від со-

ціального. Рівень соціальної організації може бути однаковим у

різних народів, але їхні традиції, звичаї, мистецтво — різними.

Національним менталітетом культури називають такі глибинні

структури, що упродовж тривалого часу визначають її етнічну чи

національну своєрідність. Як правило, риси, що характеризують

ментальність тієї чи іншої культури, на відміну від ідеологічних, соціально-політичних, релігійно-конфесійних та інших культуро-

утворюючих факторів, відрізняються значною стабільністю і не

змінюються протягом віків. Ментальність — це світогляд у кате-

горіях і формах рідної мови, що з’єднують інтелектуальні, духовні

і вольові якості національного характеру в типових його проявах.

Ментальність — той незримий мінімум духовного єднання людей,

без якого неможлива організація будь-якого суспільства. Менталь-

ність народу актуалізується в найбільш важливих культурних кон-

цептах мови. Більш того, менталітет національної культури, на-

віть еволюціонуючи в ході історії, все ж таки залишається в своїй

47

РОЗДІЛ 1.

основі постійним. А це дозволяє ідентифікувати культуру на всьо-

му її історичному шляху — від зародження до розквіту. Певну роль

у формуванні менталітету національної культури відіграють при-

родні (ландшафтні, кліматичні, біосферні) чинники. Тому культу-

ру можна визначити як соціальне буття людини, а суспільство —

як середовище функціонування культури.

Особистість не може сформуватися поза соціумом. Чим біль-

ше культурно-історичного досвіду придбала людина і викорис-

товує його у своїй діяльності, тим вона більш значима як осо-

бистість. Культура дає людині можливість усвідомити себе як

особистість, опанувати прийнятними моделями поведінки. У

якості найважливіших світоглядних і поведінкових аспектів, які

формуються під впливом культури, слід відзначити усвідомлен-

ня себе і світу, спілкування і мову, одяг і зовнішність, культуру

харчування, фізичну та репродуктивну культуру, цінності і нор-

ми, віру і переконання, розумові процеси і навчання, ставлення

до роботи.

Культуру можна розглядати як спосіб соціального життя, що

об’єднує всі види людської діяльності. Вона створює своєрідну сис-

тему впливу суспільства на людину, а саме: відносин і інститутів, тобто способів і засобів соціальної регуляції буття людей. До най-

важливіших елементів культури, які виконують цю функцію, нале-

жать норми, сукупність яких складає нормативну систему культу-

ри. Одні норми і правила обмежені приватним життям, інші — гро-

мадським. Норми, які регулюють суспільне життя більш значимі

та суворі, ніж норми і правила, що стосуються особистого життя.

На дотримання культурних норм спрямований величезний меха-

нізм соціального контролю, що містить і культурні явища. Куль-

турні норми є не тільки ідеалами та еталонами, які орієнтують лю-

дей на те, чого слід прагнути, але й виступають у формі дозволу або

заборони. У суспільстві культурні норми виконують дуже важливі

функції:

• є обов’язковими і вказують міру необхідності людських

вчинків;

•

служать очікуваннями щодо майбутнього вчинку;

•

контролюють поведінку, що відхиляється від норми;

•

служать зразками, еталонами поведінки.

Можна виділити декілька типів культурних норм:

– за сферою застосування — в малій чи великій соціальній

групі, де відповідно відокремлюють також два типи: групові

48

Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності

звички — тобто норми, що виникають та існують в культурі

малих груп; і загальні правила — норми, поширені у вели-

ких групах або суспільстві в цілому;

– інституційні норми, які виконують функцію дозволу або за-

борони, зафіксовані в будь-яких офіційних документах (за-

конах, декретах, постановах, церкви і т. п.). Ці норми віді-

грають важливу роль у підтримці громадського порядку і

стабільності суспільства;

– статистичні, що складаються стихійно у вигляді масового

звичаю, у вчинках і оцінках поведінки людей. Такі норми

умовно називають етнографічними, тому що механізм їх-

нього складання аналогічний механізму формування ет-

нографічних традицій. Неофіційний характер цих норм аж

ніяк не передбачає ліберального відношення до порушни-

ка, який може зазнавати досить жорстокого покарання;

– конвенціональні — тобто народжені в процесі суспільного

договору, але не мають силу закону. Прикладом подібних

норм можуть служити норми сусідської поведінки, норми

дружнього спілкування в колективі тощо;

–

еталонні — норми, спеціально створені як зразки для наслі-

дування.

Сучасна типологія культурних норм містить знання, тради-

ції, звичаї, звички, табу, закони, моду, смак, інтереси, вірування

тощо. Ключовою ланкою нормативної системи є мораль. Всі еле-

менти нормативної культури суспільства повинні бути узгоджені.

Порушення рівноваги в нормативній системі культури може бути

різноманітним. Однією з форм його прояву є аномія. Людина не

народжується особистістю, а стає нею. Розгорнуту концептуальну

модель безпеки особистості подано на рис. 1.8.

Становлення людини як особистості — це процес її входжен-

ня в культуру суспільства. Цей процес обумовлений засвоєнням

складного комплексу соціальних і культурних норм, цінностей

і традицій, прийнятих у суспільстві. Культура є системою вза-

ємодій окремої людини, що представляє собою певний баланс

особистісного та індивідуального з одного боку, і обумовленого

людським родом, суспільством — з іншого боку. Культура сус-

пільства задає необхідні критерії формування особистості і під-

тримує їх в процесі життєдіяльності. Особистість впливає на

культуру суспільства і перетворює її творчо інтерпретуючи, роз-

виває і змінює.

49

РОЗДІЛ 1.

Об'єкти за-

Зазіхання:

Напрямки за-

гроз:

– на життя;

хисту:

– особистість;

– на здоров'я;

– юридична;

– члени сім'ї;

– на свободу;

– фізична;

– родичі;

– на особисту гідність;

– інформаційна;

– знайомі;

– на документи;

– майно;

– на гроші та цінності;

Засоби захисту:

Джерела загроз:

– особистості;

– людина;

– кабінету;

– техніка;

ОСОБИСТІСТЬ

– квартири;

– техногенні

– автомобіля;

зони;

– гаража;

– патогенні зони;

– природні явища;

Час:

– особисте;

Місце

– робоче;

перебування:

– відпустка;

Загрози:

– дім, дача;

– відрядження;

– убивства;

– робочий кабінет;

– насильства;

– громадські місця;

– грабежу;

– транспорт;

– шантажу;

– вулиця;

– нападу;

Методи захисту:

– образи;

– самозахист;

– особиста охорона;

Рис. 1.8. Розгорнута концептуальна модель

безпеки особистості

Процес залучення індивіда до культури має назву соціалізації.

У культурології часто використовуються альтернативні даному

поняттю терміни, такі як «культуралізація»» та «інкультурація». За-

гальним у визначенні даних явищ є те, що це процеси, джерелом

50

Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності

яких виступає акт впливу навколишнього світу на суб’єктивність

людини. Останнім часом більшість вчених схиляється до того,

що соціалізація та інкультурація є незалежними характеристи-

ками єдиного процесу входження індивіда до соціокультурного

середовища даного суспільства. Культурологічний аналіз про-

цесів взаємодії культури і особистості виділяє кілька рівнів цьо-

го процесу:

•

соціалізація, під якою розуміють введення індивіда в спіль-

не знання про навколишній світ і залучення до громадської

практичної діяльності (кінцевим продуктом процесу соціа-

лізації є особистість);

• інкультурація — процес введення індивіда в систему нор-

мативно-ціннісних установок конкретної культури, станов-

лення вихованої людини або ж людини — інтелігента;

• адаптація — процес фізичного, психофізичного та соціаль-

ного пристосування до оточуючого середовища, напри-

клад, професійного.

Ці соціокультурні процеси реалізуються в суспільстві через со-

ціальні інститути, які можна визначити як способи та механізми

впровадження у свідомість людини певних установок і норм пове-

дінки в суспільстві. До соціальних інститутів відносять власність, державу, сім’ю, виробничі осередки, суспільство, науку, ЗМІ, сис-

теми освіти і охорони здоров’я, політичні партії, церкву, армію

тощо. Під культурою організації (корпоративною) розуміють по-

єднання спільних цінностей, відносин та визнаних поведінкових

взірців її учасниками, що надають організації специфічний ха-

рактер. Культура організації за своєю суттю двійчаста — з одно-

го боку, це щось стійке, сформоване протягом декількох років або

навіть десятиліть (в залежності від часу існування самої організа-

ції), а з іншого — часто представляє відбитки поглядів певної осо-

би або групи осіб, які мають значний вплив в організації, будучи

в більшій мірі ситуативним, ніж стабільним станом. Корпоратив-

на культура — це атмосфера або соціальний клімат в організації.

Фахівці відокремлюють три взаємопов’язаних рівня корпоратив-

ної культури: поверхневий, змістовний та глибинний. Поверхне-

вий рівень — спостерігається поведінка: манера поведінки, мова, правила, фірмові знаки, одяг (спецодяг), інтер’єр та інші зовніш-

ні ознаки. Змістовний рівень характеризує усвідомлення цілей,

формування цінностей і відносин. Змістовний рівень відбиває

усвідомленість професійної поведінки. Глибинний рівень корпора-

51

РОЗДІЛ 1.

тивної культури — вищий рівень, коли цінності сприймаються на

підсвідомому рівні (автоматично), як особисті цінності.

Виховання є складовою частиною процесу соціалізації і пред-

ставляє цілеспрямоване передання культурних норм і правил

гідної поведінки від старшого покоління до молодшого. Головним

інститутом первинної соціалізації є сім’я. Школа, яка надає дітям

систематичну освіту, готує до трудового життя і участі в політич-

ному і культурному житті суспільства, є головним агентом вто-

ринної соціалізації. Кожна людина — це єдність індивідуального

і соціального. Щоразу, переходячи на новий цикл свого життя,

пов’язаний зі зміною соціальних ролей (студентство, одруження

тощо), людина проходить процес перенавчання. Відлучення від

старих цінностей, норм, правил поведінки називається десоціалі-

зацію. Наступний за нею етап навчання новим цінностям і нор-

мам — ресоціалізацією. У процесі міжкультурної комунікації з ре-

соціалізацією пов’язані процеси акультурації та асиміляції. Повну

ресоціалізацію називають також культурним оновленням. У цьому

випадку, на відміну від акультурації, відбувається повне звільнен-

ня людини від старих культурних норм.

Суть наступної компоненти поняття »культура безпечної жит-

тєдіяльності», а саме — «безпеки», було розглянуто раніше. Слід

тільки додати, що безпека має багатобічний характер. Вона обу-

мовлена різними факторами — об’єктивними і суб’єктивними, со-

ціопсихологічними та культурними, політичними та законодавчи-

ми, природними та технічними, макро- і мікроекономічними, які

взаємно залишаються у нерозривному зв’язку рис. 1.9.

Відомо, що рівень безпеки життя і діяльності людини визнача-

ється низкою зовнішніх і внутрішніх умов. До зовнішніх факторів

належать:

– соціальні умови життя людини, що обумовлюють ступінь

її забезпеченості в охороні здоров’я, культурі, захищеності

дитинства, старості, непрацездатності та ін.;

– екологічні умови, що визначають рівень захищеності лю-

дини від впливу несприятливих екологічних факторів на

здоров’я та перспективи подальшого життя;

– правові умови, що визначають рівень захищеності прав,

свобод і обов’язків людини і держави;

– матеріально-економічні умови, що обумовлюють ступінь

захищеності людини від злиднів, задоволення нормальних

потреб у їжі, одязі, житлі та ін.;

52

Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності

Фактори, що впливають на культуру безпечної

життєдіяльності особистості

Світогляд, система цінностей і ідеалів

Органи державної влади,

нормативно-правова база

Рівень знань, вмінь та навичок

Особисті якості людини (індивідуально-

психологічні і біологічні

Рис. 1.9. Фактори, що впливають на культуру

безпечної життєдіяльності особистості

– рівень освіченості, готовність людини до безпечного спосо-

бу життя та діяльності.

До внутрішніх факторів можуть бути віднесені власні особисті

якості людини — генетичні, в тому числі психологічні та соціаль-

но обумовлені, що сприяють або підвищенню даного рівня без-

пеки, або його зниженню. Завдання безпеки постають щодня пе-

ред кожною людиною, оскільки, приступаючи до самостійної ді-

яльності, вона повинна знати і розраховувати можливі наслідки

своїх дій, що перетворюють життєве середовище, чітко уявляючи

всі процеси в системах із спільнотами всіх рівнів. Вступаючи до

творчої (або руйнівної) життєдіяльності, індивіду слід навчити-

ся розглядати себе як суб’єкта безпеки. Знання кожної людини,

необхідні в даний час для забезпечення безпеки, повинні базува-

тися на:

53

РОЗДІЛ 1.

– чітких уявленнях про процеси, що відбуваються у складних

системах, які містять велику кількість природних, соціаль-

них і техногенних компонентів;

– на усвідомленні особистої відповідальності за результати

своєї життєдіяльності.

Якщо розуміти культуру як певний рівень розвитку творчих

сил і здібностей людини, то культура безпеки — це відповідний рі-

вень розвитку творчих сил і здібностей людини до профілактики

ризиків, попередження та зменшення шкоди (заподіюваної шкід-

ливими і небезпечними факторами життєдіяльності) їй особисто

та суспільству в цілому. Об’єднання понять «культура» і «безпека»

вперше було здійснено Міжнародним агентством з атомної енер-

гії в 1986 р. при аналізі причин і наслідків аварії на Чорнобиль-

ській АЕС. Визнано, що відсутність культури безпеки стало одні-

єю з основних причин цієї катастрофи. Крім того, зазначено, що

культура безпеки характеризується кваліфікаційною та психоло-

гічною підготовленістю персоналу, а її формування є одним з фун-

даментальних принципів управління об’єктами підвищеної небез-

пеки і підлягає нормативному регулюванню в атомній енергетиці.

В даний час склалося розуміння того, що така категорія повинна

бути застосована не тільки до персоналу потенційно небезпечних

об’єктів, але і до кожної людини окремо та суспільства в цілому.

Оскільки носієм культури безпеки є особистість, розумова діяль-

ність якої перетворюються в цінності, норми, знання і віру, в її по-

ведінку, що виключає генерування небезпек, дбайливе ставлення

до інших людей та середовища існування.

Від ціннісних установок людей, мотивів їхньої поведінки, осо-

бистісних і професійних якостей та здібностей визначальною мі-

рою залежить ефективність заходів щодо забезпечення безпеки

життєдіяльності, зниження індивідуальних, корпоративних, дер-

жавних і глобальних ризиків (рис.1.10).

У життєвому середовищі тільки опанування людиною осно-

вними цінностями культури безпеки та їхнє безумовне дотриман-

ня може гарантувати їй безпечне існування. Різні моделі системи з

об’єктами безпеки (особа, сім’я, група) у неявному вигляді присутні

при вивченні безпеки поведінки особистості та групи. Моделі сис-

тем з центральним об’єктом безпеки у вигляді професійних кор-

порацій використовуються для вирішення завдань безпеки про-

фесійної діяльності. Проблеми безпеки об’єктів наступних рівнів

окремими людьми та громадами безпосередньо не вирішуються,

54

Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності

однак, при розгляді всіх задач нижчих рівнів (особистих, групових, професійних) їх необхідно знати і керуватися в своїй повсякденній

життєдіяльності виробленими суспільством заходами безпеки.

Взаємини людей

Духовні цінності

Гостинні

Соціальні

Естетичні

ЦІННОСТІ

Політичні

Релігійні

Моральні

Організація

Діяльність

життя

Рис. 1.10. Складові цінності культури безпеки

Значне місце в безпеці людини посідають соціальні фактори,

такі як рівень загальної культури суспільства, добробуту, обслуго-

вування, побутові умови, звичаї, поведінкові переваги, моральна

та емоційна характеристики. Особливе значення для її безпеки

має соціально-політичне середовище, із своїми загрозами соці-

альної безпеки особи, такими, як: позбавлення життя, здоров’я,

дієздатності; насильство через нав’язування чужого світогляду та

руйнування сформованого; маніпулювання свідомістю і поведін-

кою; моральне розбещення і фізичне розтління; обмеження або

позбавлення загальнолюдських прав і свобод; насильницьке під-

порядкування злочинним цілям і угрупованням; використання

людини як засобу збагачення і т.д. Суспільство не може існувати

без створення необхідних для життєдіяльності його членів мате-

ріальних благ, засобів життєзабезпечення та духовних цінностей.

Тому не випадково об’єктом безпеки соціуму є його матеріальні і

духовні цінності. У зв’язку з цим, небезпеками і загрозами суспіль-

ству можна також вважати посягання на його економічні (базисні) 55

РОЗДІЛ 1.

засади, на соціальне становище громадян; придушення свободи,

нехтування правами; соціальні конфлікти тощо.

Іншою формою небезпек є процеси, пов’язані з духовно-мо-

ральною (культурною) безпекою суспільства. Очевидна наявність

різноманітних за своїм характером видів соціальних небезпек,

причому всі вони, так чи інакше, пов’язані зі структурою основних

сфер діяльності людини. А саме: технологічні та технічні — з еко-

номічною сферою; антропологічні та етнологічні — з соціальною;

духовні та інформаційні — з духовною і т.п. Разом з тим існують

і комплексні види: соціально-економічні, природно-технологічні, військово-технічні та військово-технологічні, соціально-політичні

та ін. Забезпечення безпеки від цих загроз належить до пріоритет-

них завдань системи безпеки держави.

Суб’єктами безпеки особистості є держава з відповідними ін-

ститутами (органами законодавчої, виконавчої та судової вла-

ди, органами влади суб’єктів України і місцевого самоврядуван-

ня, державними установами, відомствами тощо), громадськими

структурами (політичними партіями та об’єднаннями, громад-

ськими організаціями та ін.), сім’єю, громадянами. При цьому слід

пам’ятати, що всі дії зазначених суб’єктів щодо забезпечення без-

пеки повинні здійснюватися в суворій відповідності до законів,

при дотриманні балансу інтересів особи, суспільства і держави, на

основі їх взаємної відповідальності за забезпечення безпеки.

Суспільні науки — історія, психологія, соціологія, культуроло-

гія, філософія розробили низку законів, які стосуються духовно-

морального розвитку суспільства в цілому і його індивідів зокрема.

У спеціальних роботах описані явища культури, що ведуть до со-

ціальних катастроф, вони є сьогодні, їх не можна не бачити і не

враховувати. І, перш за все, серед законів функціонування духо-

вної сфери суспільства необхідно брати до уваги закон пріоритет-

ності культури. Адже якщо культура знижує свій потенціал, вона

обслуговує тривіальні інстинкти. При цьому зникають високі сві-

тоглядні та альтруїстичні устремління особистості, посилюється

процес її духовного зубожіння і ущербності внутрішнього світу.

Ерзац-культура орієнтується на заздалегідь заданий усереднений

тип мислення «середньо статистичної» людини. Небезпека такої

«культури» полягає в її постійному прагненні придушити самобут-

нє, привчити людей до конформістських, тобто пристосовницьких

установок, які нівелюють безмежно унікальний світ особистості.

Такі явища виникають у житті суспільства тоді, коли воно харак-

56

Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності

теризується насадженням загального лицемірства і рабської пси-

хології. Сьогодні для досить значної частини населення культура

втрачає свій інтелектуальний статус, вироджується в розваги,

ілюзорний світ, який дозволяє піти від реальності. Подібні ситу-

ації в історії відомі, вони закінчувалися соціальними катастро-

фами. Закон про рівновагу духовних і матеріальних цінностей

стверджує, що не можна допустити ситуації, коли люди фактично

будуть мутантувати у розвитку, культивуючи тільки матеріально-

споживчі інтереси.

Поява глобальних загроз від життєдіяльності принципово змі-

нила постановку проблем безпеки. До настання нової епохи про-

блеми безпеки та способи їх вирішення були такими, що їх можна

умовно розділити на дві категорії. Середній рівень безпеки насе-

лення країни забезпечувався загальним рівнем розвитку, а також

військовими та адміністративними засобами держави. Індивіду-

альний рівень безпеки залежав від особистої поведінки в повсяк-

денному житті. Для індивіда держава ототожнювала безпеку (сьо-

годні її називають національною)суспільства, яка ставала важли-

віше особистої безпеки тільки в короткочасні періоди війн за ви-

живання. Ціна спроможності членів суспільства до самопожертви

була висока і позначалася негайно: виживали лише спільноти, ін-

дивіди яких виявляли цю здатність в критичних умовах воєн. Інак-

ше спільнота, а разом з нею і більшість її членів, гинули.

Сучасна життєдіяльність людей у всіх проявах — соціальному,

політичному, технічному, економічному, військовому — не гаран-

тує виживання людини як біологічного виду. Комплекс проблем

безпеки розширився, став більше взаємопов’язаним і набув якіс-

но новий характер через виникнення нової і безперервної загрози

існуванню всього людства від власної життєдіяльності. Фактич-

но, загроза катастрофи в глобальному масштабі стала постійною.

Тому надалі дії кожної особистості і життєдіяльність людських

спільнот будь-яких рівнів повинні постійно задовольняти вимогам

глобальної безпеки. Для цього потрібно повсюдно впроваджувати

нові світогляд, систему ідеалів і цінностей, формувати якості осо-

бистості безпечного типу, створювати суспільство і державу, а,

зрештою, і світову спільноту безпечного типу. Безпечна ж життє-

діяльність — це дотримання законів безпеки (профілактика, міні-

мізація, подолання, усунення наслідків впливу на людину і при-

роду шкідливих і небезпечних факторів). У зв’язку з цим, культура

безпеки життєдіяльності людини повинна розглядатися, як одна

57

РОЗДІЛ 1.

з характеристик цивілізованості суспільства. Основою культури

безпеки життєдіяльності, як відомо, є моральні цінності, що пере-

творилися на внутрішні переконання членів соціуму, в яких закрі-

плені як вимоги до особистості, так і безумовні норми поведінки

в суспільстві та природі. Культура безпеки життєдіяльності полі-

функціональна. Вона, по-перше, об’єднує процеси створення та

засвоєння цінностей (виконує аксіологічну функцію). По-друге, є

системою якостей, які є регулятором ефективності застосування

знань, умінь і навичок безпечної поведінки (здійснює регулятивну

функцію). По-третє, виконує нормативну функцію. Як і в загаль-

ній культурі, в культурі безпеки життєдіяльності існують найпро-

стіші уявлення про те, як необхідно діяти у відповідних ситуаціях, зафіксовані у встановлених суспільством нормах. Норми шляхом

виховання та навчання закріплюються у свідомості людини і під-

лягають неухильному дотриманню всіма членами суспільства. Іс-

нують також і уявлення про звичаї, які визначаються культурно-

історичними умовами та особливостями суспільного середовища.

Таким чином, можна визначити поняття «культура безпечної жит-

тєдіяльності» як стан громадської організації людини, що забезпе-

чує відповідний рівень її безпеки під час діяльності (де первинна її

свідомість, що є засобом культурної творчості).

Поняття «безпека життєдіяльності» та «культура безпеки» від-

бивають взаємозалежні явища і процеси, в тому числі і природні

в першу чергу. Культура безпеки як соціальне явище представле-

на в ідеології, релігії, науці (містить знання про безпеку людини і

суспільства), мистецтві, міфології, спорті. У той же час, в особис-

тісному її втіленні і безпека життєдіяльності, як характеристика

людини з її діяльністю, не є одним і тим же. Безпечна життєдіяль-

ність — це життєдіяльність за законами безпеки (профілактика,

мінімізація, подолання, усунення наслідків шкідливих і небезпеч-

них факторів). А культура безпеки особистості включає ще низку

додаткових компонентів — це і мотивація, і досвід самовдоскона-

лення готовності до безпечної життєдіяльності.

Перехід на стійкий шлях розвитку суспільства неможливий без

урахування і, за необхідності, трансформації світогляду кожної

людини в напрямку підвищення її відповідальності за майбутнє

наступних поколінь. Найважливішою складовою цього процесу є

формування культури безпеки життєдіяльності, яке має реалізову-

ватися з раннього дитинства і удосконалюватися протягом всього

життя людини. Особистість з рівнем культури безпеки життєді-

58

Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності

яльності, необхідним для недопущення загибелі людського роду,

виявляє її, перш за все, в дбайливому відношенні до себе; при вза-

ємодії всередині соціуму не стає суб’єктом і об’єктом небезпеки для

інших; в безпечній взаємодії з навколишнім середовищем.

Формування культури безпеки життєдіяльності особистос-

ті має передбачати взаємозалежне рішення наступних завдань.

Перш за все, виховання у членів соціуму мотивації до безпечної

поведінки. У процесі формування людини під впливом соціальних,

педагогічних та інших чинників звичайно реалізуються три осно-

вні тенденції. При одній — формується особистість, схильна до са-

моруйнування, у якої не тільки відсутня мотивація до безпечного

поводження, але і є протилежна, що виявляється в готовності до

створення небезпечних ситуацій або неусвідомленого тяжіння до

шкідливих наслідків, до жертовності, мучеництва і т.д. Така осо-

бистість схильна до невиправданого підвищеного ризику, веде, як

правило, нездоровий спосіб життя, сама створює небезпечні си-

туації. В іншому випадку формується перебільшене прагнення до

безпеки, — цілком контролювати поточні події з метою повністю

виключити ризик потрапляння в небезпечні ситуації. Така люди-

на може бути надто обережною і завбачливою. Крайній вираз да-

ної тенденції виявляється в боязкості, нерішучості. Третя тенден-

ція відбивається у прагненні забезпечити свою особисту безпеку, безпеку оточуючих людей. Тут у наявності прагнення до повноцін-

ного життя, не позбавленого елементів ризику, при цьому усвідом-

лена постановка цілей, реалізація яких допомагає ефективно пе-

редбачати, попереджати, долати небезпечні ситуації. Названі три

типи мотивації формуються на ранніх стадіях розвитку особистос-

ті. Причому, схильність до саморуйнування виникає найчастіше

під впливом прикладу дорослих (схильних до алкоголізму, неви-

правданого ризику тощо). Невпевнена, боязка, зайво завбачлива

поведінка тих, що виховуються також під впливом боязко-три-

вожних старших, які не стільки виховують прагнення до безпеки,

скільки залякують можливими, звичайно перебільшеними небез-

пеками. Мотивація третього типу, що відбивається у прагненні до

раціонального подолання можливих небезпек, які формуються під

впливом виховання, заснованого на поступовому розширенні зон

самостійності та відповідальності молоді. При цьому її не кидають

напризволяще, а підтримують в моменти, коли для подолання

важких і тим більше небезпечних ситуацій власних зусиль вияв-

ляється недостатньо. Формування оптимального типу мотивації

59

РОЗДІЛ 1.

до безпечної поведінки є фундаментом, на якому надалі базується

підвищення надійності та безпеки взаємодії людини і навколиш-

нього середовища.

Формування компетенції, системи знань, умінь і навичок

безпечної життєдіяльності та переконаності в їх істинності здій-

снюється і в сім’ї, і в освітніх установах усіх рівнів, але найбільш

інтенсивно — в загальноосвітній школі і під час опанування

дисциплін напрямку безпечної життєдіяльності у ВНЗі. Систе-

ма таких знань обґрунтовується вченими-методистами, реалі-

зується у вигляді навчальних програм, підручників, методичних

посібників. Однак наявність знань — це лише перший ступінь

оволодіння основами культури безпеки життєдіяльності, голо-

вне — важливість позитивного ставлення до них, переконаність

у їх цінності та необхідності. В обсяг розв’язуваних вищою шко-

лою проблем включені завдання розвитку потенційних мож-

ливостей студентів, їх прагнення до знань, творчої активності

і професіоналізму. Для цього слід розуміти поняття особистості, її потреби, у тому числі і творчої діяльності, методи дослідження

творчого потенціалу фахівця, передумов розвитку творчої ак-

тивності особистості.

ЗАВДАННЯ ТА ЗАПИТАННЯ

ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Дайте визначення предмету та сформулюйте завдання на-

уки «Безпека життєдіяльності».

2. Назвіть сфери та категорії, вивчення яких охоплює безпека

життєдіяльності.

3. Обгрунтуйте основні завдання безпеки життєдіяльності.

4. Назвіть основні положення теорії безпеки життєдіяльності

та найважливіші висновки.

5. Які науки є основою безпеки життєдіяльності?

6. На досягненнях яких наук базується система управління

БЖД?

7. Розкрийте поняття «небезпека».

8. Що таке таксономія небезпек?

9. За якими ознаками класифікуються небезпеки?

60

Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності

10. Поясніть значення ідентифікації, номенклатури та кванти-

фікації небезпек.

11. Охарактеризуйте поняття культура безпеки життєдіяль-

ності людини.

12. Які ви знаєте складові цінності культури безпеки.

61

Розділ 2.

Природні загрози,

характер їхніх проявів

та дії на людей,

тварин, рослин,

об’єкти економіки