1.5. Теорія небезпеки та безпеки

Основними термінами в науці про безпеку є небезпека, безпека,

ризик. Небезпека – центральне поняття в безпеці життєдіяльнос-

ті. Під небезпекою розуміють можливість виникнення обставин

за яких матерія, поле, енергія та інформація або їх поєднання мо-

жуть завдавати шкоди здоров’ю людини, збиток навколишньому

природному середовищу і соціально-економічній інфраструктурі,

тобто викликати небажані наслідки безпосередньо або побічно. Ін-

шими словами, небезпека – потенційна можливість дії негативних

(шкідливих і небезпечних) чинників на певний об’єкт (предмет) дії.

При невідповідності характеристик впливаючих чинників ха-

рактеристикам об’єкту (предмету) дії і з’являється феномен небез-

пеки (наприклад, ударна хвиля, аномальна температура, нестача

кисню у повітрі, токсичні домішки в повітрі тощо).

Небезпека – може реалізуватися у вигляді прямого або непря-

мого збитку для об’єкту (предмету) дії поступово або раптово, і різ-

ко в результаті відмови системи. Прихована (потенційна) небезпе-

ка для людини реалізується у формі травм, які відбуваються при

нещасних випадках, аваріях, пожежах; для технічних систем — у

формі руйнувань, втрати керованості; для екологічних систем — у

вигляді забруднень, втраті видової різноманітності тощо.

Визначальні ознаки небезпеки – можливість безпосеред-

ньої негативної дії на об’єкт (предмет) дії; можливість порушен-

ня нормального стану елементів виробничого процесу, в ре-

зультаті якого можуть виникнути аварії, вибухи, пожежі, трав-

ми. Наявність хоча б однієї з вказаних ознак є достатньою для

віднесення чинників до розділу небезпечних або шкідливих.

Кількість ознак, що характеризують небезпеку, може бути збіль-

шена або зменшена залежно від мети аналізу.

6-та Всесвітня конференція по запобіганню і управлінню по-

шкодженнями (Монреаль, Канада, 15 травня 2002 р.) враховуючи,

що безпека людини є великою занепокоєністю для цілого світу, слі-

дуючи Універсальній декларації прав народів, Універсальній де-

кларації прав людини, Міжнародному договору про громадянські і

політичні права, Міжнародному договору про економічні, соціаль-

ні і культурні права, Договору про усунення усіх форм дискриміна-

ції жінок, Декларації Організації Об’єднаних Націй про усунення

насилля над жінками, Декларації Організації Об’єднаних Націй

30

Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності

про захист жінок і дітей від небезпек і озброєних конфліктів, Дого-

вору Організації Об’єднаних Націй про права дитини, Віденській

декларації і програмі дій всесвітньої конференції прав людини,

Бейджинської декларації і платформи дій, Декларації Організації

Об’єднаних Націй про соціальний прогрес і розвиток, Декларації

Організації Об’єднаних Націй про права туземних народів, і інших

доречних міжнародних інструментів про права людини, прийня-

ла декларацію «Право людини на безпеку»: Безпека є основним

правом людини. Вона є істотною для досягнення здоров’я, миру, справедливості і благополуччя.

Мета декларації «Право людини на безпеку» – установити по-

стійний стан пильності і розробити механізми контролю небезпек

на безперервній основі.

Монреальська декларація дає наступне визначення безпеки

людини (стаття 2): «Безпека — це стан, в якому небезпека і умови, які ведуть до фізичного, психологічного або матеріального збитку, контролюються для того, щоб зберегти здоров’я і добробут індиві-

дів та суспільства».

Безпека є результатом комплексного процесу взаємодії люди-

ни з довкіллям, включаючи фізичні, соціальні, культурні, техноло-

гічні, політичні, економічні і організаційні середовища. Безпека, однак, не визначається, як повна відсутність небезпеки. Об’єктом

Монреальської Декларації є не ліквідація всіх ризиків, але скоріше

їх контроль для захисту здоров’я і благополуччя індивідів та сус-

пільства у цілому.

Формулюючи загальне визначення безпеки, необхідно від-

мітити, що безпеку завжди пов’язують з певним часом існуван-

ня системи, що розглядається. Тільки на певному відрізку часу

можна встановити, чи буде призводити до негативних наслід-

ків зовнішня дія на систему або її внутрішні процеси. Говорити

про абсолютну безпеку неможливо тому, що неможливо оціни-

ти за будь-яким, навіть дуже довгим, але обмеженим часовим

відрізком, результат дії факторів, якщо цей результат може

спричинити зміну системи у майбутньому. Тому, поняття без-

пеки є завжди відносним, тобто визначеним з певною вірогід-

ністю, яка залежить від досліджуваної системи, її складності,

взаємозв’язків усередині та у структурі з навколишнім середо-

вищем, часу спостереження, рівня розвитку науки та практики.

Критерієм безпеки є відсутність негативної динаміки у розви-

тку системи. Практично, безпека — це не відсутність небезпек,

31

РОЗДІЛ 1.

а відсутність небезпечної дії або її наявність на сприйнятному

рівні ризику для системи.

Безпека — це такий стан системи, коли дія зовнішніх та вну-

трішніх факторів на неї не призводить до утруднення чи унемож-

ливлення її функціонування та розвитку.

Безпека людини — це такий стан людини, коли дія зовнішніх

та внутрішніх факторів не призводить до утруднення чи унемож-

ливлення її функціонування та розвитку.

Життєдіяльність людини потенційно небезпечна. Справедли-

вість цієї аксіоми можна прослідити на всіх етапах розвитку систе-

ми «людина–середовище існування». Так, на ранніх стадіях свого

розвитку, навіть за відсутності технічних засобів, людина безпе-

рервно випробовувала дію негативних чинників природного по-

ходження: знижених і підвищених температур повітря, атмосфер-

них опадів, контактів з дикими тваринами, стихійних явищ і т.п. В

умовах сучасного світу до природних додалися численні чинники

техногенного походження: вібрації, шум, підвищена концентрація

токсичних речовин в повітрі, водоймищах, грунті; електромагніт-

ні поля, іонізуючі випромінювання і ін.

Наслідки дії небезпеки: погіршення здоров’я та життєдіяльнос-

ті людини, шкода навколишньому середовищу, матеріальні збит-

ки тощо. Використовуючи термін «небезпека» ми не передбачає-

мо неминучого негативного впливу на людину (складну систему),

тобто термін небезпека і негативний вплив речі різні. Негативний

вплив передбачає дію на систему (людину, об’єкт), що призводить

до погіршення її функціонування або повного її руйнування, тоді

як небезпека є тільки можливістю такої дії.

Види небезпек:

1. Потенційна (або загроза) — виникає при будь-якому мож-

ливому контакті з негативними якостями об’єктів чи суб’єктів си-

туації.

2. Уявна є результатом перебільшення чи хибної оцінки нега-

тивних якостей ситуації, поведінки конкретних осіб, хибного тлу-

мачення мовних повідомлень.

3. Провокована — виникає внаслідок прояву окремих особис-

тісних негативних якостей людини (агресивність, грубість, жорсто-

кість, пиха, гонор тощо) і відповідної реакції на них з боку інших осіб.

4. Реальна — це наслідок несприятливої динаміки ситуації з

реальними факторами загрози життю та здоров’ю людини.

32

Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності

Потенційна (прихована) небезпека проявляється за певних,

часто важко передбачуваних умов і реалізується у формі надзви-

чайних ситуацій, захворювань чи травм людей.

Коли потенційна небезпека (загроза) перетворюється на реаль-

ність, вона стає небезпекою (ризиком безпеки). Однак, в цей мо-

мент, люди ще не зазнають шкоди. Якщо люди піддаються ризику

безпеки, це умови тільки для потенційного, а не фактичного лиха

(шкоди). Коли люди дійсно входять у прямий контакт з небезпе-

кою, вони отримують дійсне лихо (шкоду) від небезпеки. Це може

бути ситуація, в якій люди можуть зазнати серйозного страждан-

ня, або навіть втратити життя.

Власне процес розвитку небезпеки можна описати наступною

логічною послідовністю:

– порушення технологічного процесу, допустимих меж екс-

плуатації, умов утримання тощо;

– накопичення, утворення вражаючих чинників, що приво-

дять до аварії технічні системи;

– руйнування

конструкції;

– викид, утворення вражаючих чинників;

– дія (взаємодія) вражаючих чинників з об’єктом дії (з навко-

лишнім природним середовищем, людиною, об’єктами тех-

носфери та ін.);

– реакція на вражаючу дію.

Залежно від особливостей технічної системи окремі елементи

наведеного ланцюга можуть бути відсутніми. Кожній такій події

можна приписати окремий показник у вигляді ймовірності події:

– відмови технічної системи;

– аварійного

результату;

– утворення вражаючих чинників;

– ураження об’єктів дії;

– вторинних вражаючих чинників;

– дії;

– ураження.

З наведеної логічної послідовності виходить, що наявність по-

тенційної небезпеки в системі не завжди супроводжується її нега-

тивною дією на об’єкт. Будь-яке виключення в ланцюзі веде до не-

реалізації небезпеки.

Для реалізації небезпеки необхідне виконання мінімум трьох

умов: небезпека реально діє; об’єкт перебуває в зоні дії небезпеки; об’єкт не має достатніх засобів захисту.

33

РОЗДІЛ 1.

Аналіз безпеки людини має п’ять складових: аналіз загрози

безпеці людини; аналіз експозиції безпеки людини; аналіз уразли-

вості безпеки людини; аналіз лиха (шкоди) безпеки людини; ана-

ліз ризику безпеки людини.

Аналіз загрози починається з розпізнавання (ідентифікація) найбільш небезпечних загроз для безпеки людини. Для цього не-

обхідно розглянути всі можливі в даній ситуації види загроз. Далі

необхідно оцінити ймовірність, з якою кожна з цих загроз безпеки

перетвориться на фактичну небезпеку.

Аналіз експозиції починається з вивчення, як люди експону-

ються або входять в контакт з різними небезпеками. Тоді необхід-

но оцінити ймовірність, з якою люди дійсно піддаються цим не-

безпекам.

Аналіз уразливості починається з вивчення аспектів, які ро-

блять людей уразливими до небезпеки. Це вимагає розпізнати

речі, які роблять людей уразливими до виявлених в конкретній си-

туації несприятливих факторів. Наступним є визначення наскіль-

ки люди є уразливими до цих небезпек.

Аналіз лиха починається з вивчення, що може статися з людь-

ми протягом лиха. Необхідно оцінити, які збитки будуть нанесені, скільки людського страждання може дійсно відбутися протягом

лиха.

Аналіз ризику вимагає вивчити всі ризики, які загрожують без-

пеці людини. Більш точно це виконується за допомогою вивчення

результатів попередніх чотирьох аналізів. Зокрема:

1. Вивчення найбільш небезпечних загроз для безпеки лю-

дини.

2. Вивчення загроз, що стануть небезпеками.

3. Вивчення, як люди експонуються небезпеками.

4. Вивчення обставин, які сприяють уразливості людей до не-

безпек.

5. Вивчення, що може статися з людьми протягом серйозного

лиха.

6. Вивчення страждань, що відбуваються протягом лиха.

На грунті цієї інформації можна потім ідентифікувати най-

більш серйозні ризики для безпеки людини.

З метою дослідження ризику небезпеки запроваджується мо-

дель аналізу безпеки/небезпеки, (рис. 1.5.)

34

Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності

Небезпка

Потенційна шкода

Фактор А

Фактор B

Стан системи:

- умови;

Фактор C

- експозиція;

- середовище

Рис. 1.5. Схематичне зображення моделі

аналізу безпеки/небезпеки

Модель використовується для опису зв’язків між причинами,

небезпеками, станами системи і ефектами (ефект або збиток є

описом потенційного наслідку, найчастіше шкоди, від небезпеки,

що відбувається у визначеному стані системи).

Деякі терміни, що використовуються в процесі аналізу безпеки

людини, мають наступні визначення.

Ідентифікація небезпек — виявлення типу небезпеки та вста-

новлення її характеристик, необхідних для розробки заходів щодо

її усунення чи ліквідації наслідків.

В процесі ідентифікації виявляються номенклатура небезпек, ймо-

вірність їх прояву, просторова локалізація (координати), можливий

збиток і ін. параметри, необхідні для вирішення конкретної задачі.

Методи виявлення небезпек діляться на:

– інженерний – визначають небезпеки переважно в техніч-

них системах,

– експертний – направлений на пошук відмов і їх причин.

При цьому створюється спеціальна експертна група, до

складу якої входять різні фахівці, що дають висновок.

– реєстраційний – полягає у використовуванні інформації

про підрахунок конкретних подій, витрат яких-небудь ре-

сурсів, кількості жертв.

–

органолептичний – використовують інформацію від органів

чуття людини (зору, дотику, нюху, смаку і ін.). Приклади за-

35

РОЗДІЛ 1.

стосування — зовнішній візуальний огляд техніки, виробу,

визначення на слух (по монотонності звуку) чіткості роботи

двигуна і ін.

Номенклатура небезпек — перелік назв, термінів, системати-

зованих за окремими ознаками.

Квантифікація небезпек — введення кількісних характерис-

тик для оцінки ступеня (рівня) небезпеки. Найпоширенішою кіль-

кісною оцінкою небезпеки є ступінь ризику.

Квантифікація (лат. quatum — скільки) — кількісний вираз, ви-

мірювання, що запроваджується для оцінки складних, якісно ви-

значуваних понять.

Небезпеки характеризуються потенціалом, якістю, часом іс-

нування або дії на людину, ймовірністю появи, розмірами зони

дії. Потенціал виявляється з кількісної сторони, наприклад рівень

шуму, запиленість повітря, напруга електричного струму. Якість

відображає його специфічні особливості, що впливають на орга-

нізм людини, наприклад частотний склад шуму, дисперсність

пилу, рід електричного струму.

Застосовуються чисельні, бальні і інші прийоми квантифіка-

ції. Мірою небезпеки може виступати і кількість потерпілих.

Іншою мірою небезпеки може бути збиток для навколишнього

середовища, який тільки частково може бути виміряний економіч-

но (в основному через витрати на ліквідацію наслідків). Найпоши-

ренішою оцінкою є ризик — ймовірність втрат при діях, пов’язаних

з небезпеками.

Таксономія небезпек — класифікація та систематизація

явищ, процесів, інформації, об’єктів, які здатні завдати шкоди.

Таксономія — слово грецького походження (taxis — розташування

по порядку + monos — закон) – визначається, як «теорія класифі-

кації і систематизації складноорганізованих областей діяльності, що мають звичайно ієрархічну будову». Таким чином, таксономія

в науці — класифікація і систематизація складних явищ, понять,

об’єктів. Оскільки небезпека є поняттям складним, ієрархічним,

має багато ознак, тому їх таксономірування виконує важливу роль

в опрацюванні наукового погляду в області безпеки діяльності і до-

зволяє пізнати природу небезпек, дає нові підходи до задач, їх опи-

су, введення кількісних характеристик і управління ними.

Небезпеки класифікують за:

– походженням;

– сферою

проявлення;

36

Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності

– локалізацією;

– шкодою

– наслідками;

– часом

проявлення;

– структурою;

– характером дії .

Представляється можливим навести приклади таксономій:

– за природою походження: природні, техногенні, антропо-

генні, екологічні, змішані;

– виробничі небезпеки: фізичні, хімічні, біологічні, психофі-

зіологічні, організаційні;

– за місцем локалізації у навколишньому середовищі: атмос-

фері, гідросферні, літосферні;

– за сферою діяльності людини: побутові, виробничі, спор-

тивні, військові, дорожньо-транспортні тощо;

– за видом збитку, що завдається: соціальний, технічний,

економічний, екологічний тощо;

– за характером дії на людину: активні (чинять безпосеред-

ню дію на людину шляхом притаманних їм енергетичних

ресурсів); пасивно-активні (що активізуються за рахунок

енергії, носієм якої є сама людина, нерівності поверхні, ухи-

ли, підйоми, незначне тертя між дотичними поверхнями і

ін.); пасивні — виявляються опосередкованими (до цієї гру-

пи відносяться властивості, пов’язані з корозією матеріалів,

накипом, недостатньою міцністю конструкцій, підвищени-

ми навантаженнями на устаткування тощо. Виявляються у

вигляді руйнувань, вибухів тощо);

– добровільні і примусові небезпеки: дії небезпек можна під-

даватися як добровільно, наприклад, займаючись гірсько-

лижним спортом, альпінізмом або працюючи на промисло-

вому підприємстві, так і примусово, знаходячись поблизу

місця подій у момент реалізації небезпек. Такий підхід до-

зволяє виділяти небезпеки виробничі і невиробничі (ризик

для населення);

– за зосередженістю: сконцентровані (наприклад, місце похо-

вання токсичних відходів) і розсіяні (наприклад, забруднення

грунту атмосферними викидами теплових електростанцій).

Список можна продовжити. Таксономія проводиться залежно

від того, яку мету поставив дослідник, наприклад: оцінити ефекти

зміни стану навколишнього середовища на організм людини.

37

РОЗДІЛ 1.

Класифікація за ефектами зміни навколишніх умов. Будь-

яке помітне відхилення від звичних, визначених в ході тривалої

біологічної еволюції умов існування людини призводить до травм

або захворювань. Найістотніші параметри середовища існування

людини, що мають істотне значення для його нормальної і безпеч-

ної життєдіяльності, такі:

а) температура;

б) тиск навколишнього атмосферного повітря;

в) зовнішній тиск, що чиниться на окремі ділянки тіла;

г) концентрація

кисню;

д) концентрація токсичних або корозійно-активних речовин;

е) концентрація хвороботворних мікроорганізмів;

ж) густина потоку електромагнітного випромінювання;

з) рівень іонізуючих випромінювань;

і) різниця електричного потенціалу;

к) звукові

навантаження.

Організми і рослини здатні без шкоди для себе переносити дію

небезпек в певних межах, наприклад, дію забруднюючих речовин,

теплового випромінювання, вібрації. Їх рівень, нижче за який хво-

робливі реакції не спостерігаються, називають пороговим рівнем.

При понадпорогових кількостях з’являються негативні наслідки.

Вони залежать від величини небезпечної дози ( P), так і від трива-

лості дії (експозиції) небезпеки ( τ). При короткій експозиції (малої

тривалості) можливо витримати більш високі рівні, тобто порогові

значення для них можуть бути вищими і знижуватися при більш

тривалій експозиції (рис.1.6).

Шкода – поняття соціальне. В даний час не склалося досить

стійкої термінології щодо назви втрат, які виникають при реаліза-

ції небезпек різного характеру. Шкода має різний відтінок — еко-

номічний, екологічний, моральний, соціальний і т.п. Але не дивля-

чись на це все, в основі поняття «шкоди» часто лежать економічні

чинники. Звідси шкода — поняття економічне. Його складовими

частинами служать поняття шкода і збиток.

Стосовно природного середовища заподіяна шкода може бути

представлена у вигляді реальних і передбачуваних втрат для неї.

Такі втрати виражаються у формі збитку — реальні втрати в при-

родному середовищі (знищення лісових масивів, тваринного світу, виснаження вод, зниження родючості грунтів тощо) та збитків —

витрати на відновлення порушеного стану природного середови-

ща, неотримані доходи, екологічні втрати.

38

Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності

межа

наслідки

допустимий рівень

Відсутність

межа

наслідків

Рис. 1.6. Зв’язок між пороговим рівнем

та тривалістю експозиції небезпеки

Шкода природному середовищу включає кількісні і якісні

втрати в оточуючому нас природному середовищі існування. Вони

виявляються в забрудненні навколишнього середовища, тобто

фізико-хімічній зміні складу повітря, води, земель, що створює

загрозу для здоров’я населення, рослинного і тваринного світу, у

псуванні (приведенні в непридатність), пошкодженні, знищенні

природних об’єктів і екосистем. Змінена унаслідок заподіяної шко-

ди якість природного середовища, у свою чергу, негативно впли-

ває на соціальне середовище — завдається шкода здоров’ю людей,

матеріальним цінностям. Таким чином, в загальному понятті шко-

ди природному середовищу розрізняють шкоду первинного і вто-

ринного походження. Шкода здоров’ю і матеріальним цінностям

носить похідний характер, оскільки походить від вторинної шко-

ди, заподіяної природному середовищу.

Шкода здоров’ю виявляється у втратах фізіологічного, еконо-

мічного, морального, генетичного характеру. Шкода матеріаль-

ним цінностям направлена на утиск майнових інтересів власни-

ка — майна. Це не тільки держава, але і кооперативні, суспільні, приватні підприємства та організації. Вона може бути у вигляді

39

РОЗДІЛ 1.

втрат урожаю сільськогосподарських структур, загибелі сільсько-

господарських тварин, знищенні багаторічних насаджень, нео-

триманих доходів.

Для ряду небезпек, здатних до біоакумуляції, таких як, напри-

клад, забруднювачі елементів біосфери (важкі метали, ДДТ), іс-

нують певні межі, в рамках яких організм здатний компенсувати

їх негативну дію. Саме такий підхід закладений в ряд гранично

допустимих значень — ГДР (гранично допустимий рівень), ГДК

(гранично допустима концентрація) тощо. Пороговий рівень дії

небезпеки існує і для технічних систем, будівельних конструкцій, гірсько-технічних споруд тощо. Він характеризується здатністю

елементів технічних систем, будівельних конструкцій тощо, чини-

ти опір до певної межі та протягом певного часу негативним (руй-

нуючим) діям або корисним (робочим) навантаженням, зберігаю-

чи при цьому свої задані функції. Цей рівень оцінюється якісними

і кількісними характеристиками матеріалу елементів або систем в

цілому, іменованими показниками надійності.

Для виключення необоротних біологічних ефектів встановлю-

ють нормовані безпечні і гранично допустимі рівні або концен-

трації енергетичної або біологічної дії. При визначенні гранично

допустимих значень доводиться робити вибір між ймовірністю за-

вдати збитку здоров’ю людини і економічною вигодою забезпечен-

ня більш жорстких нормативів.

Встановлення значень граничних доз дії базується на підпо-

рогових концентраціях речовин (або інших величин дії), при яких

не спостерігається скільки-небудь помітного відхилення або зміни

функціонального стану організму, визначеного точними і чутли-

вими фізіологічними, біохімічними і патогістологічними метода-

ми, прийнятими в сучасних медико-біологічних дослідженнях.

Виходячи з цього, предметом регламентації при оцінці впливу не-

безпечних та шкідливих чинників на безпеку життєдіяльності лю-

дини є ступінь впливу чинників середовища на характер і рівень

змін функціонального стану, функціональних можливостей орга-

нізму, його потенційних резервів, адаптивних здібностей і можли-

востей розвитку останніх.

Таким чином. Небезпеки — багатоаспектне явище, і важко, а

часом навіть неможливо, розглядати одні складові частини небез-

пеки у відриві від інших. Необхідно мати уявлення про те, яких на-

слідків слід чекати, наскільки велика загроза для навколишнього

природного середовища і для суспільства.

40

Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності

Джерелами небезпеки (матеріальними носіями) є: людина;

об’єкти, що формують трудовий процес і що входять в нього: пред-

мети праці, засоби праці (машини, верстати, інструменти, спору-

ди, будівлі, земля, дороги, енергія тощо); продукти праці; техноло-

гія, операції, дії; природно-кліматичне середовище (грози, повені, сонячна активність тощо); флора, фауна. При аналізі обстановки

середовища діяльності людини вимальовуються як зовнішні, так і

внутрішні джерела небезпеки.

Зовнішні джерела — два роди явищ: стан середовища діяль-

ності (технічні системи) і помилкові, непередбачені дії персоналу, що приводять до аварій і створення для навколишнього середови-

ща і людей ризикованих ситуацій. При цьому різні чинники серед-

овища впливають неоднаково: якщо техніка і технології можуть

представляти безпосередню небезпеку, то соціально-психологічне

середовище, за винятком випадків прямого шкідництва, вплива-

ють на людину через її психологічний стан, через дезорганізацію

її діяльності.

Внутрішні джерела небезпеки обумовлені віктимністю — осо-

бистими особливостями працюючого, які пов’язані з його со-

ціальними та психологічними властивостями і представляють

суб’єктивний аспект небезпеки (цей аспект більш детально розгля-

дається психологією безпеки діяльності).

Спроби визначити, що таке безпека людини сьогодні, є надзи-

чайно широко розповсюдженими. Програма Розвитку Організації

Об’єднаних Націй (UNDP) в щорічному звіті про розвиток людства

за 1994 р. у розд. 2: «Нові виміри безпеки людини» виробила на-

ступне визначення безпеки людини: «Безпека людини має два го-

ловних аспекти. Вона означає, поперше, безпеку від таких хроніч-

них загроз, як голод, хвороба і репресії. І по-друге, вона означає за-

хист від раптових і шкідливих руйнівних подій в умовах щоденно-

го життя, — чи то вдома, на роботі або в суспільстві. Такі загрози

можуть існувати на всіх рівнях національного буття і розвитку…»

і там же: «Перелік загроз для безпеки людини довгий, але найбіль-

ше він може бути розкритий декількома наступними головними

категоріями: економічна безпека; безпека харчування; безпека

здоров’я; екологічна безпека; особиста безпека; суспільна безпе-

ка; політична безпека».

В згаданому звіті безпека людини визначена як універсальна

потреба, яка характеризується широкою взаємозалежністю всіх

людей, залежністю від величезної кількості загроз, загальних для

41

РОЗДІЛ 1.

будь-кого і будь-де. Безпека людини залежить від наявності пре-

вентивних засобів, які в свою чергу залежать від того, як люди жи-

вуть, від їх доступу до засобів охорони здоров’я, соціальних, еконо-

мічних і освітянських можливостей, від того, живуть вони в умо-

вах миру чи війни.

Мета безпеки людини — охороняти життєве ядро людини від

критичних всюди поширених загроз без перешкод довгостроково-

му існуванню і діяльності самої людини (Визначення дане Комісі-

єю ООН з безпеки людини, 2003).

В даному визначенні термінам, що використовуються, нада-

ються наступні тлумачення:

Охороняти — забезпечувати і поширювати безпеку людини

на основі: ідентифікації поширених і критичних загроз; запобі-

гання (таким чином, щоб небезпеки не відбувалися); пом’якшення

(тобто небезпеки відбуваються так, що шкода від них обмежуєть-

ся); реагування (жертви небезпек продовжують своє існування з

гідністю і з підтримкою засобами до проживання);

Життєве ядро — багатовимірний набір прав і свобод люди-

ни, які грунтуються на практичних аспектах.

Людина (всі люди) — наголос на людині (не на державі) —

сфокусований на індивідах і їхніх суспільствах, універсальний і

передбачає відсутність любої дискримінації.

Критичні поширені загрози — критичні загрози втруча-

ються у види діяльності і функції ядра людини. Поширені загрози

— великомасштабні, періодичні небезпеки. Загрози можуть бути

прямими, як, наприклад, геноцид або громадянська війна. Загро-

зи можуть також бути опосередковані, наприклад, як нестача ін-

вестицій або фінансовий колапс.

Довгострокове існування і діяльність людини — безпека

людини не є достатньою для існування і діяльності людини. Про-

цеси безпеки людини повинні бути сумісні з поточним станом роз-

витку людини за допомогою підтримки її участі, свободи, інститу-

ційної відповідності і несхожості.

Стаття 11 Монреальської декларації визначає відповідаль-

ність держави: «Всі держави повинні поважати і захищати право

людини на безпеку. Відповідно всі держави повинні формулювати

політику запобігання пошкодженням і сприяння безпеці».

Безпека може бути досягнута за допомогою активного діяння

на структури і оточення, а також на ставлення та поведінку люди-

ни. На цей процес можуть вплинути:

42

Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності

– поширення інформації про ризик і варіанти вибору управ-

ління ризиком між громадськими і політичними, професій-

ними, науковими і суспільними групами;

– узгоджені

дії з метою максимізувати рівні безпеки, що є до-

сяжними за даних умов;

– відповідні механізми для розподілення ресурсів в залеж-

ності від потреб і для рішення конфліктних інтересів;

– легальні

(юридичні)

основи для гарантії відповідальності

індивідів, організацій і урядів на всіх рівнях.

Небезпеки є необхідною умовою еволюції людини і суспільства

в цілому. Небезпека була та є рушійною силою природнього добору

і сьогодні стає рушійною силою інтелектуального добору еволюції.

Досягнення високого рівня безпеки призводить до уповільнен-

ня чи припинення еволюційних процесів, що веде за собою дегра-

дацію та відмирання виду чи суспільної формації.

Надмірна кількість небезпек, що загрожують людині чи сус-

пільству, на певному етапі переходять у нову якість, що характе-

ризується значними катастрофічними наслідками.

Розвиток цивілізації створює все більшу кількість потенційних

небезпек для людини. Якщо на початку розвитку людства осно-

вною рушійною силою був природній відбір з певною, притаман-

ною йому кількістю небезпек, то в час технічної революції на пер-

ше місце виходять небезпеки, що з’явилися внаслідок діяльності

людського розуму.