5. Співучасть у злочині.

Співучасть у злочині - це умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Розрізняють просту і складну форми співучасті.

Проста форма проявляється у вчиненні злочину без попередньої змови, коли всі співучасники виконують однакові ролі.

Складна форма співучасті характеризується попередньою домовленістю співучасників, утворенням організованої злочинної групи чи організації з розподілом ролей та обов’язків. Залежно від функцій, покладених на співучасників злочину, у КК України визначаються такі співучасники злочину:

• виконавець (співвиконавець) - це особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений КК України;

• організатор - це особа, яка організувала вчинення злочину(злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації;

• підбурювач - це особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину;

• пособник - це особа, яка сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод, а також особа, яка обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

6. Обставини, які виключають злочинність діяння і кримінальну відповідальність.

У деяких випадках можуть мати місце діяння, що містять ознаки злочину, але ці діяння згідно Кримінального кодексу України не визнаються злочинами і закон передбачає звільнення від кримінальної відповідальності. До них належать: необхідна оборона, уявна оборона, затримання злочинця, крайня необхідність, фізичний або психічний примус, виконання наказу або розпорядження, діяння, пов’язане з ризиком. Законодавством передбачено, що не вважається злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону, виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження або розкриття їх злочинної діяльності.

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Кожна особа має право на необхідну оборону, але без перевищення меж необхідної оборони. Таким перевищенням меж визнається умисне заподіяння тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту

Уявна оборона – це можливі дії, що пов’язані з заподіянням шкоди за таких обставин, коли суспільної небезпеки протиправного посягання не було, але особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, помилково вважала наявність такого посягання. Кримінальну відповідальність виключає тільки така уявна оборона, коли особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення. Якщо особа перевищила межі захисту уявної оборони, то вона підлягає кримінальній відповідальності за перевищення таких меж. Якщо особа могла усвідомлювати, що реальної загрози немає, то вона підлягає кримінальної відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.

Дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, не вважаються злочинними якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.

Крайня необхідність – це дії застосовані для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи її охоронюваним законом правам або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення необхідних меж. Крайня необхідність не є злочином. Але перевищення меж крайньої необхідності, якщо шкода є більш значною, ніж відвернена шкода, то навмисне заподіяння такої шкоди вважається перевищенням меж крайньої необхідності, що тягне за собою кримінальну відповідальність.

Якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного загрозою небезпеки, особа не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці і перевищила межі крайньої необхідності, то винна особа не підлягає кримінальній кримінальності (ст.39 Кримінального кодексу України).

Не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.

Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо була вчинена з метою виконання цього наказу чи розпорядження визнається правомірною, а наказ або розпорядження вважаються законними, якщо віддані в належному порядку та в межах повноважень відповідної особи. Такі розпорядження і накази за змістом не повинні суперечити чинному законодавству і не повинні порушувати конституційних прав та свобод особи та громадянина.

Згідно ст.60 Конституції України за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність. Ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.

Діяння вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети, хоч заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, не вважається злочином. Виправданий ризик визнається тоді, якщо мету не можна було досягти без виправданого ризику і особа розраховувала, що вживає заходи достатні для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

Невиправданим визнається такий ризик, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей, загрозу екологічної катастрофи або інших надзвичайних подій.

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.