2. Злочин, його види та ознаки.

Злочином визнається передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

Злочином невеликої тяжкості вважається такий злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 2 років або інше, більш м'яке покарання.

Злочином середньої тяжкості вважається такий злочин, за який може бути призначене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років.

Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 10 років.

Особливо тяжким злочином вважається злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 10 років або довічного позбавлення волі.

Ознаками злочину є:

• суспільна небезпечність;

• винність;

• протиправність;

• караність.

3. Склад злочину.

Склад злочину – це сукупність передбачених кримінальним законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, що кваліфікують суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин. До складу злочину входять такі елементи:

• об’єкт;

• об’єктивна сторона;

• суб’єкт;

• суб’єктивна сторона.

Об’єкт злочину – це цінності, що взяті під охорону кримінальним законом.

Об’єктивна сторона – це зовнішній прояв злочину, що його складає діяння і спричинені ним суспільно небезпечні наслідки, а також причинний зв’язок між ними, причому діяння може набувати форми як дії, так і бездіяльності.

Дія – це активна суспільно небезпечна поведінка, передбачена кримінальним законом. Бездіяльність – це пасивна поведінка особи, яка проявляється у невиконанні нею тих дій, які вона повинна здійснити. Думки і переконання не можуть бути злочином.

Суб’єкт злочину – це осудна, фізична особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до Кримінального кодексу України може наставати кримінальна відповідальність.

Суб’єктивна сторона – це внутрішнє психологічне ставлення особи, яка вчинила злочин, до свого діяння та наслідків (провина, мотив, мета, емоції).

Під виною розуміють психічне ставлення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і його наслідків у формі умислу чи необережності. (ст. 23 ККУ). Умисел може бути прямим і непрямими.

4. Стадії вчинення злочину.

Стадії вчинення злочину – це етапи підготовки і здійснення злочину. ККУ розрізняє три стадії:

1. готування до злочину;

2. замах на злочин;

3. закінчений злочин.

Закінчений злочин – це таке діяння, що містить всі ознаки складу злочину, визначеного або передбаченого відповідною правовою нормою Особливої частини Кримінального кодексу України.

Незакінчений злочин – це тільки готування до злочину та замах на злочин.

Готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини ККУ, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

Добровільна відмова – це остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.