14.Завершення облікового циклу і призначення регулюючих проведень в бо.

Основні види регулюючих проведень пов’язані із наступними подіями:1) отримання авансів в рахунок майбутніх поставок товарів чи послуг;2) нараховані доходи, які зароблені у звітному періоді, але гроші по них можуть бути одержані лише в наступних звітних періодах;3) витрати сплачені наперед, але ще не понесені;4) витрати понесені (нараховані), але ще не сплачені.

Причини регулювання бухгалтерських запасів:1. Відстрочки (сплати і надходження грошових коштів випереджають визнання витрат і доходів).2. Нарахування (визнання витрат і доходів випереджає факт сплати і оттриманняя грошових коштів).3. Інші регулюючі записи.

У випадку придбання запасів, вони збільшують величину поточних активів і не будуть визнані витратами періоду, доки не будуть використані за призначенням. Залишок запасів на кінець періоду визначається шляхом проведення інвентаризації, а вартість використаних запасів знаходиться за формулою:

Зп + Н - Зк = В,де: Зп – запаси на початок періоду;Н – надходження;Зк - запаси на кінець періоду.

Витрачені запаси відображаються в обліку як витрати поточного періоду записом: Витрати запасів, Запаси

Важливою процедурою завершення облікового циклу є закриття рахунків шляхом складання заключних проведень. Основна мета їх складання полягає в тому, що в кінці звітного періоду заключні записи утворюють основу для наступного звітного періоду через закриття рахунків доходів і витрат. Оскільки звіт про прибутки і збитки відображає чистий прибуток, а також доходи і витрати за чітко визначений звітний період, то рахунки доходів і витрат повинні бути закриті, а їх сальдо списане в кінці цього періоду на рахунок фінансових результатів. Таким чином, на початок наступного періоду сальдо на цих рахунках буде нульовим. Аналогічно закривається рахунок “Вилучення капіталу”.

Останнім етапом облікового циклу є підготовка фінансових звітів.

До складу фінансової звітності підприємств зарубіжних країн включають: 1) бухгалтерський баланс; 2) звіт про прибутки і збитки; 3) звіт про рух грошових коштів (звіт про зміни у фінансовому стані); 4) звіт про зміни у власному капіталі; 5) примітки до фінансової звітності. Отже, в процесі облікового циклу здійснюється облік господарських операцій шляхом оформлення первинних документів, які нагромаджуються в певних журналах і книгах. Для обліку господарських операцій застосовується система облікових реєстрів.

12. Класифікація і план рахунків бухгалтерського обліку

Збір інформації і процес складання фінансових звітів значно полегшується завдяки систематизації даних на рахунках бухгалтерського обліку, які відкриваються для кожної статті в розрізі елементів фінансової звітності (активів, зобов’язань, капіталу, доходів, витрат).

Забезпечення систематичного контролю точності у процесі реєстрації досягається завдяки наявності двох рівностей або двох балансів, які схематично можна зобразити так:

1)Активи = Зобов’язання + Капітал (Математичний взаємозв’язок елементів облікової моделі, яка відображає майнові інтереси інвесторів і кредиторів та забезпечується завдяки використанню методу подвійного запису операцій); 2) Дебети = Кредити (Математичний взаємозв’язок між збільшенням і зменшенням рахунка).

Аналіз рахунків зарубіжних країн свідчить, що при всій їхній різноманітності міжнародна практика виробила два основних підходи до структури плану рахунків:1) двокруговий принцип, тобто виділення двох автономних систем рахунків відповідно до завдань фінансового і управлінського обліку. Для дзеркального відображення інформації, систематизованої на рахунках фінансового і управлінського обліку, використовуються два спеціальних рахунки – “Контрольний рахунок фінансового обліку” і “Контрольний рахунок управлінського обліку”. Цей підхід реалізований в планах рахунків країн континентальної облікової моделі, у тому числі в більшості країн-членів ЄС (Франції, Німеччини, Іспанії, Швейцарії, Бельгії, Португалії та ін.);2) інтегрований принцип, згідно з яким рахунки управлінського обліку кореспондують з рахунками фінансового обліку в межах єдиної системи рахунків. Такий підхід є характерним для великих промислових підприємств країн британо-американської облікової моделі (США, Великобританії, Австрії, Канади тощо).

Крім цього країни світу можна поділити на дві групи стосовно обов’язковості та єдності плану рахунків:

1) британо-американська група;2) європейсько-континентальна група.

Країни, що входять в британо-американську групу (Англія, США, Канада, Японія та ін.), не сформували єдині національні плани рахунків, а використовують лише професійні плани рахунків. Кожне окреме підприємство розробляє свій індивідуальний рахунковий план.

У країнах європейсько-континентальної групи (Франція, Німеччина та ін.) план рахунків затверджується в централізованому порядку і є єдиним та обов’язковим для використання всіма підприємствами.

Слід зазначити, що у світі створені також (1960-1980рр.) три регіональних плани рахунків: - план рахунків Європейського Союзу;- план рахунків Африканського Союзу (до липня 2002 року - Організація африканської єдності (ОАЄ));- план рахунків латиноамериканських держав.

Спільною ознакою для цих трьох планів рахунків (ЄС, ОАЄ, латиноамериканських держав) є виділення у них чотирьох категорій рахунків:- балансових рахунків, на основі яких складається бухгалтерський баланс;- рахунків “витрати-випуск”, призначених для визначення результатів діяльності в цілому по підприємству за видами діяльності;- рахунків управлінської бухгалтерії, які використовуються для визначення та аналізу собівартості, результатів діяльності у розрізі центрів відповідальності та прийняття тактичних і стратегічних рішень;- рахунків, призначених для здійснення зв’язку між фінансовою та управлінською бухгалтеріями.

Найпоширенішим у зарубіжних країнах є поділ всієї сукупності рахунків бухгалтерського обліку, яка використовується для відображення господарських операцій, на дві групи: 1) балансові (реальні) рахунки; 2) номінальні (тимчасові) рахунки.

На основі балансових рахунків складається баланс підприємства. Вони мають залишки на кінець звітного періоду і поділяються на три види:- рахунки активів; - рахунки зобов’язань; - рахунки власного капіталу.

Номінальні рахунки використовуються для обліку доходів та витрат підприємства і подальшого складання звіту про прибутки і збитки. Ці рахунки поділяються на такі види:- рахунки доходів;- рахунки витрат.

Техніка записів на рахунках бухгалтерського обліку у всіх країнах однакова і передбачає дотримання основного бухгалтерського рівняння та підтримки сумарної рівності дебетів та кредитів.

В Головній книзі рахунки розміщуються в основному в послідовності наведення статей у фінансових звітах: активи, зобов’язання, капітал, доходи, витрати.

Невеликі підприємства можуть використовувати незначну кількість рахунків, в той час як великим корпораціям доводиться вести до декількох тисяч рахунків. Розглянемо приклад плану рахунків однієї з невеликих фірм США . В план рахунків, що складає фірма на початковій стадії побудови облікової системи, включаються лише ті рахунки, якими вона буде користуватися у своїй діяльності.

Кожен рахунок має номер і назву. Перша цифра номеру рахунку, в більшості випадків, означає віднесення рахунку до одного із основних розділів фінансової звітності. Рахунок, номер якого починається з цифри 1, використовується для обліку активів, з цифри 2 - для обліку зобов’язань, з цифри 3 - для обліку капіталу, з цифри 4 - для обліку доходів, з цифри 5 - для обліку витрат та ін. Наступні цифри в кодах рахунків можуть означати, наприклад, вид активів (основні засоби, запаси, дебіторська заборгованість), зобов’язань тощо.

Як свідчить зарубіжна практика, в багатьох країнах для кодування рахунків використана децимальна система, при якій кожна цифра у коді рахунку визначає відповідну складову частину (клас, рахунок, субрахунок, аналітичний рахунок) цього рахунку.

На практиці існує декілька можливих варіантів форми рахунку. Найчастіше зустрічаються форми рахунків без сальдових колонок, із виділенням дебетів і кредитів та з додатковим виділенням сальдових колонок