Розвиток методики навчання природознавства в хх ст.

Початок XX ст. став етапом пошуку нових підходів до вивчення природознавства в за­гальноосвітній школі. Більшу увагу було приділено змісту шкільного природознавства, методам навчання й виховання. Цього вимагала нова соціальна епоха – капіталізм.

Період 1901—1907 рр. позначився боротьбою передових педагогів за введення природознавства в молодші й старші класи чоловічих гім­назій, за кращі методи його викладання. На XI Всеросійському з'їзді природодослідників і лікарів, який відбувся в Петербурзі 1901 р., було ухвалено рішення про запровадження природознавства як обов'язко­вого предмета для учнів усіх класів єдиної загальноосвітньої школи. Учасники з'їзду визнали за необхідне створювати при гімназіях у на­вчальних цілях сади, розвивати в учнів спостережливість, на уроках за­стосовувати демонстраційні досліди, проводити лабораторні роботи, екскурсії.

Під тиском педагогічної громадськості Міністерство освіти царсь­кої Росії переглянуло систему гімназичної природничої освіти, яка бу­ла відірвана від життя.

У 1901 р. за вказівкою Міністерства освіти було введено нову шкільну про­граму Д. Н. Кайгородова (1846—1924), в якій навчальний матеріал розміщувався не за предметами (ботаніка, зоологія й т.д.), а за природними угрупованнями — сад, лука, ставок і т. д. Це негативно значилося на навчанні й вихованні школярів. Одним із головних способів пізнання природи Д. Н. Кайгородов вва­жав екскурсії, чим знецінював інші методи й форми навчання. Проти такої програми, а отже, й викладання за нею виступили російські вчені-природодослідники В. А. Вагнер, А. П. Павлов, В. М. Шимкевич і вимагали натомість запровадити програму В. М. Шимкевича.

В. М. Шимкевич (1858—1923) реко­мендував застосувати в навчальному процесі різноманітні форми й методи, які сприяють активізації мислен­ня учнів, розвитку їхніх пізнавальних здібностей.

У 1907 р. було видано посібник «Основы общей методики природоведения» В. В. Половцова (1862—1919) — най­визначнішого методиста початку XX ст. У ньому не лише визначено зміст методики, а й наведено низку порад щодо ор­ганізації й проведення спостережень, дослідів, практичних занять, екскурсій, колекціонування, використання наочності.

Істотну роль у розвитку методики природознавства відіграли праці К. П. Ягодовського «Уроки з природознавства в початковій школі», «Практичні заняття з природознавства в початковій школі», «Куточки природи в початковій школі», «Питання загальної методики природознавства».

Важливим завданням шкільного природознавства К. П. Ягодовський вважав формування наукових понять. На конкретних прикладах він розробив методику формування первинних узагальнень у молодших школярів, великого значення надаючи при цьому аналізу, синтезу, індукції, дедукції, єдності і взаємозв’язку їх.

C. А. Павлович (1884-1976) багато уваги приділяв обладнанню уроків природознавства необхідними наочними посібниками, а також виготовленню цих посібників самими учнями. Його основні праці – «Практика викладання природознавства у початковій школі», «Про систему наочності у шкільному природознавстві», «Кабінет природознавства» та ін.

О. О. Половинкін (1887-1955) свої основні праці присвятив питанням методики викладання географії в середній школі. Він написав і першу методику викладання для вчителів ІІІ-ІV класів. О. О. Половинкін розробив методи активізації мислення учнів при вивченні географічного матеріалу, методику проведення екскурсій у природу, вивчення плану і карти, застосування педагогічного малюнку та ін.

К. А. Сонгайло (1890-1961) з 1935 р. брав участь у створенні програм, методичних та різних видів наочних посібників з географії для вчителів ІІІ-ІV класів. У його методичних працях велика увага приділяється питанням роботи з планом, картою, глобусом, розвиткові просторових уявлень молодших школярів. К. А. Сонгайло розробив методики проведення практичних робіт на місцевості, екскурсій у природу. Він завжди наголошував на необхідності проведення систематичних спостережень у природі та їх узагальнення. На допомогу вчителям початкових класів К. А. Сонгайло склав хрестоматії «Книга для читання з географії» (1940), «Хрестоматії для початкової школи» (1955), написав посібник «Елементи географії на краєзнавчій основі» (1951).

П. О. Завітаєв (1890-1970), як і К. П. Ягодовський, виступав за необхідність виділення природознавства в початкових класах в окремий предмет. Його основні праці – «Екскурсії та предметні уроки в І–ІV класах», «Навчально-дослідна ділянка І- ІV класів», «Спостереження й досліди з природознавства в початковій школі», «Обладнання занять по вивченню природи в І-ІV класах» та ін. Ряд своїх праць він присвятив питанням методики формування у молодших школярів природничих уявлень і понять. Великого значення надавав безпосередньому спілкуванню дітей з природою під час екскурсій, спостереженням, а також праці на навчально-дослідній ділянці. Багато працював над удосконаленням обладнання уроків з природознавства та методики застосування його в процесі навчання.

Помітний вклад у розвиток методики природознавства вніс М. М, Скаткін (народ. У 1900 р.) – учень і послідовник К. П. Ягодовського, автор програми, підручників з природознавства та ряду методичних посібників з методики викладання цього предмету. Його основні праці – «Методика природознавства в початковій школі», «Позакласна робота з природознавства в початковій школі».

У системі початкового навчання помітне місце відводив спілкуванню дітей із природою видатний радянський педагог В. О. Сухомлинський (1918-1970). У своїх працях («Серце віддаю дітям», «Духовний світ школяра», «Павлиська середня школа», та ін.) В. О. Сухомлинський розкриває значення спілкування дітей з природою у формуванні гармонійно розвиненої особистості «Я прагнув щоб у всі роки дитинства навколишній світ, природа постійно живили свідомість учнів яскравими образами, картинами, сприйняттями та уявленнями» (Сухомлинський В. О. Вибрані твори. В 5 т. – К., 1977. – Т. 3. – С. 128).

Сучасний стан розвитку методики навчання природознавства характеризується докорінною перебудовою навчальних планів, програм, підручників. Нині проблеми змісту шкільної природничої освіти досліджують Т. М. Байбара, В. Р. Ільченко, Т. О. Пушкарьова, Л. М. Бібік, Н. С. Коваль.

Методисти, вчені, вчителі працюють над стандартами природничої освіти, удосконалюють її зміст, розробляють методи, прийоми та організаційні форми навчання учнів з урахуванням специфічних особливостей курсу «Я і Україна», впроваджують і поширюють інноваційні технології навчання.