3. Причини та наслідки безробіття

Безробіття – одна з основних соціально-економічних проблем

сучасного етапу розвитку економіки. Глобальна світова фінансово-

економічна криза посилила негативні процеси та явища у сфері зайнятості.

Україна – одна з країн, які найбільше постраждали від впливу цього процесу.

У таких умовах, посилених значним рівнем безробіття, збільшується

кількість проблем, які призводять до скорочення рівня купівельної

спроможності населення, зменшення кількості платників податків і, як

наслідок, до зростання ризику соціального напруження. Треба зазначити, що

такі закономірності поширюватимуться на всі сфери суспільного і

державного життя. Ця тема залишатиметься актуальною і не може бути

вирішена остаточно, оскільки природний рівень безробіття є неминучим.

Оптимальний шлях вирішення окресленої проблеми, на думку науковців і

економістів, полягає в пошуках зниження рівня безробіття до мінімуму,

сприятливого для нормального і безперебійного функціонування економіки.

Безробіття вважають важливим стимулятором активності працюючого

населення, але в реальному економічному житті – це велике суспільне лихо.

Воно призводить до найтяжчих негативних соціально-економічних наслідків.

Негативні наслідки безробіття такі:

1) соціальні: посилення соціальної

напруги;

-загострення кримінальної ситуації;

-зростання кількості психічних

захворювань; посилення соціальної диференціації;

падіння трудової

2) економічні наслідки: скорочення податкових надходжень;

зменшення ВВП країни; падіння життєвого рівня, втрата кваліфікації

безробітними; зростання витрат на допомогу безробітним; скорочення

виробництва.

Високий рівень безробіття призводить до соціальних війн, політичних збурень і переворотів, руйнування матеріальних і духовних надбань поколінь, спричиненого відчаєм. Саме тому уряд жодної країни не може залишатися байдужим до проблеми безробіття.

Безробіття як економічний феномен пов'язане з перевищенням пропозиції ресурсу праці над попитом на цей ресурс.

Безробіття як соціально-економічний феномен пов'язане з інституціональними чинниками. За концепцією МОП, працездатними вважаються люди віком від 15 до 70 років. Саме ці вікові межі визначають чисельність робочої сили (ЧРС).

Чисельність робочої сили-це чисельність населення віком від 15 до 70 років, яке прагне реалізувати свою здатність працювати за наймом з метою отримання доходу в грошовій чи натуральній формі. Іншими словами ЧРС називають трудовими ресурсами, або економічно активним населенням.

З огляду на це, все населення країни поділяють на дві великі групи:

o інституціональне - особи, що не досягли працездатного віку, та ті, які вже вибули зі складу робочої сили у зв'язку з постійною втратою працездатності (інваліди), виходом на пенсію, перебуванням у тривалій ізоляції тощо;

o не інституціональне, яке становлять працездатні особи, що, в свою чергу, поділяються на дві підгрупи:

- економічно активне населення, до складу якого входять особи, що працюють за наймом, тобто зайняті, та безробітні;

- економічно неактивне населення, до складу якого входять особи, що добровільно не працюють за наймом (домогосподарки, студенти, люди вільних професій, підприємці та ін.) (рис. 16.3)

Причин незайнятості може бути безліч. Так, у 2011 р., за даними

Державного комітету статистики України, вони були такі:

– звільнені з економічних причин (45,5 %);

– звільнені за власним бажанням (27,0 %);

– непрацевлаштовані після закінчення загальноосвітніх і вищих

навчальних закладів І – ІV рівнів акредитації (14,1 %);

– звільнені у зв’язку з закінченням терміну контракту (9,0 %);

– безробітні з інших причин (2,9 %);

– демобілізовані з військової строкової служби (0,8 %);

– звільнені за станом здоров’я, або через оформлення пенсії за віком,

інвалідністю (0,7 %).

Наприкінці 2011 р. середній рівень безробіття досягнув 7,8 %. Проте ці

дані враховують лише офіційно зареєстрованих безробітних і з огляду на це – не завжди відповідають дійсності, через що реальний його рівень у країні може бути набагато вищим, адже українці не поспішають ставати на облік у місцеві центри зайнятості, звітність яких є основою для розрахунку офіційних показників безробіття. Не беруть до уваги громадян, які перебувають у неоплачуваних відпусках, а за останніми підрахунками таких у країні понад 3 млн

Ці люди фактично є безробітними, проте офіційна статистика їх не враховує. Це дає підстави стверджувати, що фактичне безробіття перевищує 10 %.

Високий рівень безробіття призводить до соціальної напруги і погіршення рівня життя людей заподіює економічні, демографічні та соціальні втрати для суспільства. Але загалом його вплив на економічне та соціальне життя суперечливий: крім негативних і важкі

наслідків потрібно зазначити і низку позитивних моментів, які слугують умовою зростання виробництва, появи нових підприємств, підвищення дисципліни та ефективності праці зайнятих.

Позитивні наслідки безробіття такі:1) соціальні: підвищення соціальної

цінності робочого місця; збільшення особистого вільного часу та свободи вибору місця роботи; зростання соціальної значущості та цінності праці;

2) економічні: створення резерву робочої сили для структурної перебудови економіки; зростання конкуренції між працівниками; стимулювання підвищення інтенсивності та продуктивності праці; можливість для безробітного використати перерву в зайнятості для власного перенавчання та підвищення рівня освіти.

Отже, для вирішення проблеми безробіття і підсилення впливу цих наслідків потрібно розробити та ухвалити антикризову програму заходів

подолання негативних явищ в економіці; стимулювати розвиток малого та середнього бізнесу шляхом зменшення податкового тиску, полегшенняпорядку реєстрації підприємств.

Існує потреба в дослідженні ринку праці щодо актуальності різних

спеціальностей та здійсненні перекваліфікації працівників відповідно до неї, застосуванні нових методів подолання безробіття, покращенні стану виробництва.

Важливими заходами є активна державна політика зі сприяння

зайнятості – працевлаштування незайнятих на вільні та новостворені робочі

місця, професійне навчання та перенавчання, організація громадських,

сезонних робіт, надання дотацій роботодавцям.

Потрібно також спрямувати грошово-кредитну політику на підтримку

реального сектора економіки, сконцентрувати фінансові ресурси на сприянні

діяльності перспективних підприємств, здатних забезпечити гідну працю

робітникам. З метою створення сучасних робочих місць потрібно збільшити

бюджетні витрати на підтримку інноваційно-інвестиційної діяльності та

поступово послабити податковий тиск на бізнес, щоб створити привабливі

умови для започаткування і здійснення підприємницької діяльності.

Можна зробити такі узагальнення: негативних наслідків безробіття

значно більше, ніж позитивних, і вони масштабніші та всеохопні, становлять

загрозу національному розвитку і національній безпеці країни, оскільки

можуть бути головною причиною соціально-економічної дестабілізації.

Потрібно зменшити їх вплив за допомогою впровадження державою

запропонованих заходів, що дасть змогу знизити рівень безробіття і зняти

соціальну напругу. Це спричинить підвищення рівня зайнятості, збільшення

особистих доходів населення, шляхом створення нових високооплачуваних

робочих місць, покращання рівня виробництва, і як результат – підвищення

розвитку національної економіки.

Високий рівень безробіття призводить до соціальних війн, політичних збурень і переворотів, руйнування матеріальних і духовних надбань поколінь, спричиненого відчаєм. Саме тому уряд жодної країни не може залишатися байдужим до проблеми безробіття.

Безробіття як економічний феномен пов'язане з перевищенням пропозиції ресурсу праці над попитом на цей ресурс.

Безробіття як соціально-економічний феномен пов'язане з інституціональними чинниками. За концепцією МОП, працездатними вважаються люди віком від 15 до 70 років. Саме ці вікові межі визначають чисельність робочої сили (ЧРС).

Чисельність робочої сили-це чисельність населення віком від 15 до 70 років, яке прагне реалізувати свою здатність працювати за наймом з метою отримання доходу в грошовій чи натуральній формі. Іншими словами ЧРС називають трудовими ресурсами, або економічно активним населенням.

З огляду на це, все населення країни поділяють на дві великі групи:

o інституціональне - особи, що не досягли працездатного віку, та ті, які вже вибули зі складу робочої сили у зв'язку з постійною втратою працездатності (інваліди), виходом на пенсію, перебуванням у тривалій ізоляції тощо;

o не інституціональне, яке становлять працездатні особи, що, в свою чергу, поділяються на дві підгрупи:

- економічно активне населення, до складу якого входять особи, що працюють за наймом, тобто зайняті, та безробітні;

- економічно неактивне населення, до складу якого входять особи, що добровільно не працюють за наймом (домогосподарки, студенти, люди вільних професій, підприємці та ін.)

Такі люди, що вибули зі складу робочої сили, вважають осіб, які не мають роботи за наймом і активно її не шукають. Вони входять до складу економічно неактивного населення. Крім перерахованих вище категорій до вибулих зі складу робочої сили відносять і тих, хто втратив надію знайти роботу та припинив її пошук.

Таблиця 1