33. Землі як об'єкт правової охорони: правовий режим цільового використання окремих категорій земель.

Землі як об'єкт правової охорони: правовий режим цільового використання окремих категорій земель.Земля виконує три важливі функції, які є ключовими для забезпе­чення нормальної життєдіяльності суспільства — економічну, соціальну та екологічну. Виконуючи економічну функцію, земля вис­тупає як важливий матеріальний ресурс, що відіграє роль основного засобу виробництва і предмета праці в сільському господарстві та просторового базису для розвитку інших галузей економіки. Конституція України проголошує землю основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Основним завданням правової охорони земель є забезпечення збе­реження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель. Охорона земель є надзвичайно важливим чинником забезпечення продовольчої та екологічної без­пеки країни. Усі землі, які знаходяться в межах України, складають її земельний фонд, який передбачає наявність загального правового режиму усіх земель незалежно від форми власності на землю і її цільового призначення.

Разом з тим існують й істотні відмінності між землями, що зумовлено різними способами їх використання, різним цільовим призначенням, особливостями правової охорони і т. ін. За даними та іншими критеріями землі можуть поділятися на окремі види.

Важливе правове значення має поділ земель за основним цільовим призначенням на категорії.Категорія земель - це частина земельного фонду України, яка характеризується основним цільовим призначенням та особливостями правового режиму.Земельний кодекс України (ст. 19) закріплює наступні категорії земель:а) землі сільськогосподарського призначення;б) землі житлової та громадської забудови;в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;г) землі оздоровчого призначення;

г) землі рекреаційного призначення;д) землі історико-культурного призначення;є) землі лісового фонду;є) землі водного фонду;ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.Кожна категорія земель мас особливий правовий режим, специфіка якого визначається переважно їх цільовим призначенням.Правовий режим земель - це встановлений законом порядок використання та охорони земель.

34. Система заходів щодо охорони земельних ресурсів та їх право­ве закріплення.

Закон України « Про охорону землі»

35. Правове забезпечення охорони земель при здійсненні госпо­дарської діяльності: рекультивація і консервація земель.

Правове забезпечення охорони земель при здійсненні господарської діяльності: рекультивація і консервація земель.

Переважна більшість земель країни перебуває у власності або користуванні громадян, а також приватних, державних та комуналь­них юридичних осіб. Тому законодавство надає важливої ролі у галузі використання та охорони земель саме власникам та користувачам земельних ділянок. Правове регулювання у сфері охорони земель здійснюється відповідно до Конституції України, Земельного кодексу України , цього Закону України «Про охорону земель», інших нормативно-правових актів, які приймаються відповідно до них.

Консервація земель - припинення господарського використання на визначений термін та залуження або залісення деградованих і малопродуктивних земель, господарське використання яких є екологічно та економічно неефективним, а також техногенно забруднених земельних ділянок, на яких неможливо одержувати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров'я;Рекультивація земель — це комплекс робіт, спрямованих на відновлення продуктивності та господарської цінності порушених земель, а також на поліпшення умов довкілля відповідно до інтересів суспільства. Будь–яке будівництво, добування корисних копалин, геологорозвідка тощо не починаються, доки не буде розроблено проект рекультивації порушеного ґрунтового покриву. У Науково-методичних рекомендаціях із рекультивації порушених земель в Україні вказано, що рекультивація земель — один з ефективних заходів у вирішенні питань раціонального використання земельних ресурсів і проблеми охорони природи в цілому. Рекультивації підлягають усі землі, що зазнають змін у рельєфі, ґрунтовому покриві, материнських та підстилаючих породах, які відбуваються або вже відбулися у процесі гірничих, будівельних, гідротехнічних, геологорозвідувальних та інших робіт. Слід рекультивувати також еродовані ґрунти, а при відповідних умовах шляхом землювання — кам’янисті місця і землі з неглибокими та низькопродуктивними ґрунтами. Основне завдання рекультивації полягає в тому, щоб виконати комплекс спеціальних робіт і заходів, довести порушені землі до стану, придатного для їх використання у сільському, лісовому, рибному господарствах, для промислового та комунального будівництва, створення тепличних господарств і зон відпочинку. Рекультивація має соціальне значення у вихованні бережливого ставлення до природних ресурсів, зокрема до земельних багатств України. Підприємства, організації та установи, що виконують згадані вище роботи на сільськогосподарських землях, лісових угіддях, наданих їм у тимчасове користування, зобов’язані власними коштами довести ці земельні ділянки до стану, придатного для їх використання за призначенням.

36. Правові вимоги щодо охорони земель від водної та вітрової ерозії, хімічного і радіоактивного забруднення, забудови і нових технологій.

37. Державний, самоврядний та громадський контроль за охоро­ною земель: моніторинг стану земель і ґрунтів та його наукове і практичне значення.

Державний, самоврядний та громадський контроль за охороною земель: моніторинг стану земель і ґрунтів та його наукове і практичне значення.Надзвичайно важлива роль у проведенні державної земельної політики належить державному контролю за використанням та охоро­ною земель. Його основне завдання полягає в забезпеченні додержан­ня всіма суб'єктами земельних відносин — органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, устано­вами, організаціями і громадянами — вимог земельного законодавст­ва України. Саме завдяки державному, а також самоврядному та громадському контролю за використанням та охороною земель здійснюється моніторинг виконання положень чинного законодавст­ва, забезпечується попередження земельних правопорушень, виявля­ються відхилення від норм чинного законодавства при використанні земельних ділянок громадянами та юридичними особами, а також ви­даються вказівки щодо усунення земельних правопорушень та при необхідності приймаються рішення щодо притягнення осіб, які допу­скають зазначені порушення, до юридичної відповідальності.Згідно зі ст. 188 ЗК України державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється уповноваженими органами вико­навчої влади по земельних ресурсах, а за додержанням вимог законо­давства про охорону земель — спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів. На сьогодні зазначені функції здійснює Міністерство екології та природних ресурсів України України. Порядок здійснення держав­ного контролю за використанням та охороною земель встановлений спеціальним Законом України «Про державний контроль за викорис­танням та охороною земель»¹ від 19 червня 2003 року.Стаття 20. Самоврядний контроль за використанням та охороною земель

Самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюють сільські, селищні, міські, районні та обласні ради.

Стаття 21. Громадський контроль за використанням та охороною земельГромадський контроль за використанням та охороною земель здійснюють громадські інспектори, які призначаються відповідними органами місцевого самоврядування і діють на підставі положення, затвердженого центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.Стаття 54. Моніторинг земель і ґрунтівМоніторинг земель і ґрунтів проводиться з метою своєчасного виявлення зміни стану земель та властивостей ґрунтів, оцінки здійснення заходів щодо охорони земель, збереження та відтворення родючості ґрунтів, попередження впливу негативних процесів і ліквідації наслідків цього впливу.Залежно від цілей спостережень та охоплення територій моніторинг земель може бути національним, регіональним і локальним.Для ведення моніторингу земель на національному рівні рішенням центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів і центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів на всій території України створюється мережа дослідних земельних ділянок та ділянок з еталонними ґрунтами з метою проведення на них необхідних спостережень, вимірювань та обстежень екологічного стану земель, зміни показників корисних властивостей ґрунтів під впливом господарської та інших видів діяльності.Ведення моніторингу земель здійснюють уповноважені органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за участю уповноважених органів виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, з питань аграрної політики.Одержана інформація надсилається органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування для розроблення науково обґрунтованих рекомендацій і своєчасного прийняття рішень щодо поліпшення охорони земель, запобігання негативним змінам їх стану та додержання вимог екологічної безпеки.З метою своєчасного виявлення змін стану земель, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів ведеться моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення.Моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення включає:

• агрохімічне обстеження ґрунтів;

• контроль змін якісного стану ґрунтів;

• агрохімічну паспортизацію земельних ділянок.

Агрохімічна паспортизація орних земель здійснюється через кожні 5 років, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень — через кожні 5-10 років. Суцільне ґрунтове обстеження проводиться через кожні 20 років.Моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення здійснюється уповноваженим органом виконавчої влади з питань аграрної політики.Порядок проведення моніторингу земель встановлює Кабінет Міністрів України.