25. Законодавчі вимоги щодо ведення екологічного моніторингу та його юридичне і практичне значення.

Законодавчі вимоги щодо ведення екологічного моніторингу та його юридичне і практичне значення. Ефективне державне управління якістю навколишнього природ­ного середовища неможливе без наявності відповідної інформації про його стан. Ця інформація зараз збирається та аналізується за допомо­гою державної системи моніторингу довкілля. Державний моніторинг довкілля (екологічний моніторинг) є однією з функцій державного управління у відповідній сфері суспільних відносин. Його сутність полягає в організації системи спостережень за станом навколишнього природного середовища, рівнем його забруднення, якісни­ми та кількісними характеристиками природних ресурсів з метою забез­печення збору, оброблення, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та роз­робки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень.Правові засади екологічного моніторингу в Україні закріплені Законом «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 22), Земельним кодексом України (статті 191 — 192), Водним ко­дексом України (ст. 21), Лісовим кодексом України (ст. 55), законами України «Про охорону атмосферного повітря» (ст. 32), «Про рослин­ний світ» (ст. 39), «Про природно-заповідний фонд України» (статті 9, 17), «Про курорти» (ст. 35), «Про тваринний світ» (ст. 55), «Про відхо­ди» (ст. 29), «Про питну воду та питне водопостачання» (ст. 39), «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (статті 13, 17, 21), «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорно­бильської катастрофи» (ст. 17) та в деяких інших законодавчих актах.

Порядок проведення державного екологічного моніторингу регу­люється Положенням про державну систему моніторингу довкілля, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р. (з наступними змінами), а також нормативно-правовими актами, що регулюють порядок здійснення моніторингу окремих природних ресурсів і певних типів об'єктів. Моніторинг навколишнього природного середовища охоплює ряд послідовних стадій (етапів): збирання інформації, її обробку, переда­вання, збереження, аналіз, прогнозування майбутніх змін та розроб­лення науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефектив­них управлінських рішень щодо запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки.Системи моніторингу довкілля є атмосферне повітря, води, біологічне різноманіття, ліси, землі, поводження з відходами, фізичні фактори впливу, геологічне середовище.Здійснення державного моніторингу довкілля сьогодні покла­дається на такі суб'єкти: Міністерство екології та природних ресурсів України, МНС, МОЗ, Мінагрополітики, Держкомлісгосп, Держводгосп, Держземагентство і Мінжитлокомун-госп, Національне космічне агентство України. При цьому коорди­націю діяльності суб'єктів системи моніторингу здійснює міжвідомча комісія, склад якої затверджується Кабінетом Міністрів України. Відповідно до функціональних завдань на рівні кожного окремого суб'єкта системи моніторингу створено власну структурно-ор­ганізаційну, науково-методичну та технічну бази. При цьому забезпе­чується проведення спостережень за станом окремих компонентів довкілля, впливом на нього відповідних джерел забруднення та природних процесів і явищ.