Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Билеты экологическо право.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
203.5 Кб
Скачать

ОРІЄТОВНИЙ ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДО ЕКЗАМЕНУ

  1. Екологічна криза: поняття, причини, наслідки, форми прояву та шляхи подолання. +

Екологічна криза — ситуація, що виникає в екологічних системах внаслідок порушення рівноваги під впливом стихійних природних явищ або внаслідок впливу антропогенних чинників. Екологічна криза засвідчує, що біосфера та її компоненти є досить крихкими структурами. Вони почали інтенсивно руйнуватися під впливом глобального антропогенезу та втрачати сприятливі для людини властивості. Оскільки якість життя людини визначається сукупністю не лише матеріальних, духовних, соціальних, демографічних, але й екологічних компонентів, то в умовах екологічної кризи вона почала знижуватися. Об'єктивний аналіз сучасної економічної ситуації, причин і джерел погіршення екологічного стану природного середовища України, погіршення здоров'я людей, виникнення демографічної кризи став можливим лише кілька років тому завдяки розсекреченню великої кількості архівних матеріалів (соціально-історичних, політичних, партійних, соціально-економічних та ін.) і допоміг чітко визначити основні причини, джерела, динаміку й напрями розвитку екологічної ситуації у межах нашої держави.

Такими причинами, як уже частково згадувалось, виявилися:1. Екстенсивне використання всіх видів природних ресурсів, що тривало протягом десятиліть, без врахування можливостей природних регіонів до самовідтворення й самоочищення.2. Довготривале адміністративно-командне концентрування на невеликих площах великої кількості надпотужних хімічних, металургійних, нафтопереробних і військових промислових комплексів та інших «гігантів соціалістичної індустрії», прискорена реалізація гігантоманських планів втручання в природне середовище.3. Повне нехтування традиціями господарювання, можливостями природи регіонів і інтересами корінного населення.4. Перехімізація сільського господарства й хибні засади його організації (типу величезних колгоспно-радгоспних господарств).5. Розгортання меліораційних робіт і їх проведення у величезних обсягах без належних наукових обгрунтувань і ефективних технологій.6. Повна відсутність об'єктивних довгострокових екологічних експертиз усіх планів і проектів розвитку промислового господарства, енергетики, транспорту протягом повоєнного періоду.7. Використання на переважній більшості виробництв старих і дуже старих технологій і обладнання, які вже давно потребують заміни.8. Відсутність ефективно діючих законів щодо охорони природного середовища й підзаконних актів для їх ефективної реалізації.9. Відсутність постійної об'єктивної інформації широких мас населення про екологічний стан довкілля, причини його погіршення, винуватців забруднень і заходи для поліпшення ситуації.10. Надзвичайно низький рівень екологічної освіти не лише широких мас населення, а й керівників підприємств, урядових організацій, загальна низька екологічна свідомість і культура.11. Різке прискорення негативних економічних, соціально-політичних і екологічних процесів в Україні в зв'язку з найбільшою техногенною катастрофою XX ст.— аварією на Чорнобильській АЕС.12. Відсутність дійових економічних стимулів ресурсо- й енергозбереження.13. Відсутність дійового державного контролю за виконанням законів про охорону природи й системи ефективного покарання за шкоду довкіллю. Основними антропогенними джерелами розростання екологічної кризи в Україні є перш за все великі промислові комплекси — ненажерливі споживачі сировини, енергії, води, повітря, земельного простору, транспорту й водночас страхітливі отруювачі довкілля практично всіма видами забруднень (механічних, хімічних, фізичних, біохімічних). Сконцентровані вони навколо родовищ корисних копалин, великих міст і водних об'єктів: Донеччина, Центральне Придніпров'я, Криворіжжя, Прикарпаття, Керч, Маріуполь, більшість обласних центрів. Серед цих об'єктів найбільшими забруднювачами довкілля є металургійні, хімічні, нафтопереробні та машинобудівні заводи, кар'єри та збагачувальні фабрики, деякі військові підприємства. В інтересах збереження людської цивілізації виникла необхідність у перегляді традиційно прийнятих у виробництві пріоритетів. Усі види виробництва для пом’якшення їхньої несприятливої дії на навколишнє середовище, необхідно екологізувати.

Екологізація – це поширення екологічних принципів та підходів на природничі та гуманітарні науки, на виробничі процеси та соціальні явища. У сфері матеріального виробництва, екологізація природокористування включає в себе три компоненти: А) максимальну ефективність користування ресурсами; Б) відтворення ресурсів та їхня охорона від виснаження; В) найбільш доцільні способи використання ресурсів. Конкретних можливостей екологізації досить багато. В області виробництва це перехід на безвідходні технології, бережне використання не відновлювальних ресурсів, економія енергії, відновлення лісів, повне знешкодження всіх видів відходів до їхнього надходження до навколишнього середовища. Така зміна виробництва отримала назву екологічної конверсії. Екологічна конверсія є умовою забезпечення невід’ємного права кожної людини на використання екологічно чистого навколишнього середовища. Але така точка зору на екологічну кризу та шляхи виходу з неї поки не є загальноприйнятою. Окремі технократично настроєні спеціалісти та політики вважають, що матеріальне виробництво не несе відповідальності за розвитком кризових ситуацій.

2. Поняття екологічного права в широкому і вузькому розумінні. Основні критерії самостійності екологічного права.

Екологічне право виступає юридичною формою екологічних відносин. Його розвиток і становлення відбувається у широкій на­уковій дискусії, що є цілком виправданим, бо тільки у процесі науко­вого обговорення можна виробити оптимальний підхід до розуміння екологічного права. Висловлені думки про поняття екологічного пра­ва в загальних рисах зводяться у цілому до двох основних напрямків. Одні автори вважають, що екологічне право належить до числа ком­плексних (інтегрованих) галузей права, до складу якої входить декілька самостійних галузей права, які регулюють різні види екологічних відносин. При цьому комплексність екологічного права автори такої думки трактують по-різному1. Наприклад: а) кожна галузь права, яка входить до складу екологічного права, регулює самостійний вид еко­логічних відносин, в основі яких лежать різні екологічні об'єкти. Тому й існують такі самостійні галузі права, як земельне, лісове, вод­не, гірниче, фауністичне, атмосфероповітряне та інші; б) екологічне право — інтегрована правова спільність (комплексна галузь права), яка об'єднує сукупність еколого-правових норм, що регулюють еко­логічні відносини з метою ефективного використання, відтворення, охорони природних ресурсів, забезпечення якості навколишнього природного середовища, гарантування екологічної безпеки, ре­алізації захисту екологічних прав Водночас отримує розвиток і концепція, згідно з якою еко­логічне право не є комплексною галуззю права, а являє собою са­мостійну галузь права у загальній системі права. Так, Ю. О. Вовк вважає, що природоресурсове (екологічне) право має єдиний пред­мет правового регулювання — суспільні відносини, які складають­ся з приводу раціонального використання й охорони природних ресурсів Інші автори, підтримуючи таку думку, наголошують на тому, що єдині екологічні відносини подіялються на декілька різно­видів (земельні, водні, лісові, гірничі, фауністичні, атмосферо-повітряні та інші), які мають свої істотні специфічні особливості і спеціальні правові форми у вигляді підгалузей екологічного права (земельні, водні, лісові, гірничі, фауністичні, атмосфероповітряні, природно-заповідні та інші)3. На їх думку, такий підхід до розуміння екологічного права забезпечує його єдність як самостійної (неком-плексної) галузі права і внутрішню диференціацію.Викладене дозволяє зробити висновок, що екологічне право як галузь права являє собою систему правових норм, які регулюють еко­логічні відносини з приводу приналежності, використання, забезпечен­ня екологічної безпеки, відтворення природних ресурсів у їх нерозрив­ному зв 'язку з природним середовищем, охорони навколишнього природ­ного середовища з метою реалізації інтересів відповідних суб'єктів та підтримання сталого екологічного розвитку, екологічної рівноваги в країні та окремих її регіонах.Основні критерії самостійності екологічного права як галузі законодавства і права, правової науки і навчальної дисципліни: особливе коло суспільних відносин, спеціальні способи їхнього регулювання, власні джерела регулювання і наявність відособлених принципів.Екологічне право – самостійна галузь права, що регулює відносини у сфері взаємодії суспільства та людини з навколишнім природним середовищем з метою охорони життя та здоров’я громадян, захисту їх екологічних прав і свобод, раціонального природокористування й забезпечення якості навколишнього природного середовища на користь теперішнього часу та майбутнього поколінь людей.Самостійність екологічного права обумовлюється наявністю власного предмета регулювання й особливих завдань, які не можуть бути вирішені іншими галузями права (забезпечення права людини на безпечне довкілля, збереження біологічного різноманіття, сталого природокористування тощо).У міру зростання значення екологічного права постало питання його вивчення у вищих юридичних навчальних закладах. Сучасний навчальний курс екологічного права складається із загальної, особли­вої та спеціальної частин. Предметом науки екологічного права є закономірності його роз­витку, дослідження сутності й механізму дії норм, інститутів і галузей (підгалузей) цього права, його порівняльних аспектів, проблем співвідношення національного екологічного права з міжнародним правом навколишнього середовища тощоЕкологічні правовідносини – це суспільні відносини, що врегульовані нормами екологічного права, які виникають, існують і припиняються відповідно до вимог і на підставах, передбачених законодавством.Ці суспільні відносини включають в себе:а) суспільні відносини, пов’язані з вилученням речовин і енергії з природного середовища. Так, надро-користування пов’язане з вилученням корисних копалин, мисливство – з відстрілом і виловом диких тварин, лісокористування – із рубкою лісу тощо;б) суспільні відносини, пов’язані з використанням корисних властивостей природного об’єкта. Наприклад, сільськогосподарське землекористування засновано на родючості ґрунтів;в) суспільні відносини, пов’язані з внесенням у природне середовище речовин або енергії, які раніше не існували в природі або існували в незначних обсягах. Так, використання надр здійснюється для захоронення речовин і відходів, атмосферного повітря – для викидів забруднюючих речовин, водойм – для розведення риб тощо;г) суспільні відносини, що виникають у зв’язку з перетворенням природного об’єкта. Наприклад, з метою створення парків, штучних водойм, будівництва шляхів тощо;ґ) суспільні відносини, які пов’язані з охороною природних об’єктів, що використовуються, і довкілля у цілому. Щоб попередити негативні впливи господарської та іншої діяльності на довкілля, передбачається здійснення екологічної експертизи, екологічного моніторингу, екологічного контролю, встановлюються ліміти використання природних ресурсів, екологічні вимоги щодо розташування будівництва, експлуатації виробничих та інших господарських об’єктів, відповідальність за порушення екологічних вимог тощо.Відзначені суспільні відносини підпадають під дію спеціальних правових норм, які, ураховуючи специфіку сфери їх застосування, мають назву еколого-правових.

Основні критерії самостійності екологічного права як галузі законодавства і права, правової науки і навчальної дисципліни: особливе коло суспільних відносин, спеціальні способи їхнього регулювання, власні джерела регулювання і наявність відособлених принципів.Екологічне право – самостійна галузь права, що регулює відносини у сфері взаємодії суспільства та людини з навколишнім природним середовищем з метою охорони життя та здоров’я громадян, захисту їх екологічних прав і свобод, раціонального природокористування й забезпечення якості навколишнього природного середовища на користь теперішнього часу та майбутнього поколінь людей.Самостійність екологічного права обумовлюється наявністю власного предмета регулювання й особливих завдань, які не можуть бути вирішені іншими галузями права (забезпечення права людини на безпечне довкілля, збереження біологічного різноманіття, сталого природокористування тощо).У міру зростання значення екологічного права постало питання його вивчення у вищих юридичних навчальних закладах. Сучасний навчальний курс екологічного права складається із загальної, особли­вої та спеціальної частин. Предметом науки екологічного права є закономірності його роз­витку, дослідження сутності й механізму дії норм, інститутів і галузей (підгалузей) цього права, його порівняльних аспектів, проблем співвідношення національного екологічного права з міжнародним правом навколишнього середовища тощоЕкологічні правовідносини – це суспільні відносини, що врегульовані нормами екологічного права, які виникають, існують і припиняються відповідно до вимог і на підставах, передбачених законодавством.Ці суспільні відносини включають в себе:а) суспільні відносини, пов’язані з вилученням речовин і енергії з природного середовища. Так, надро-користування пов’язане з вилученням корисних копалин, мисливство – з відстрілом і виловом диких тварин, лісокористування – із рубкою лісу тощо;б) суспільні відносини, пов’язані з використанням корисних властивостей природного об’єкта. Наприклад, сільськогосподарське землекористування засновано на родючості ґрунтів;в) суспільні відносини, пов’язані з внесенням у природне середовище речовин або енергії, які раніше не існували в природі або існували в незначних обсягах. Так, використання надр здійснюється для захоронення речовин і відходів, атмосферного повітря – для викидів забруднюючих речовин, водойм – для розведення риб тощо;г) суспільні відносини, що виникають у зв’язку з перетворенням природного об’єкта. Наприклад, з метою створення парків, штучних водойм, будівництва шляхів тощо;ґ) суспільні відносини, які пов’язані з охороною природних об’єктів, що використовуються, і довкілля у цілому. Щоб попередити негативні впливи господарської та іншої діяльності на довкілля, передбачається здійснення екологічної експертизи, екологічного моніторингу, екологічного контролю, встановлюються ліміти використання природних ресурсів, екологічні вимоги щодо розташування будівництва, експлуатації виробничих та інших господарських об’єктів, відповідальність за порушення екологічних вимог тощо.Відзначені суспільні відносини підпадають під дію спеціальних правових норм, які, ураховуючи специфіку сфери їх застосування, мають назву еколого-правових.