2. Економічна глобалізація: сутність та прояви в різних сферах економіки. Протиріччя та ризики економічної глобалізації. Глобальне управління (Global Governance) економічними процесами.

Термін «економічна глобалізація» означає процес дедалі більшої всесвітньої економічної інтеграції, головними рушійними силами якого є:

• лібералізація міжнародної торгівлі та руху капіталів;

• зростання темпів технологічного прогресу та формування інформаційного суспільства;

• дерегулювання.

Глобалізація економіки - це процес безпрецедентного зростання обсягів міжнародних трансакцій у торгівлі, фінансовій та інвестиційній сферах, переміщення інформації, ідей та культурних цінностей, пов'язаних із технологічним обміном; посилення ресурсної, технологічної, фінансової взаємозалежності національних економік на основі стрімкого зростання обсягів та урізноманітнення світогоспо-дарських зв'язків; процес міжнародної інтеграції у сфері фінансів, торгівлі, виробництва, інформатизації та телекомунікації; новий етап у процесі об'єднання та взаємопроникнення національних господарсько-економічних комплексів.

Прояви:

формується глобальне світове виробництво на основі зародження наднаціональних відтворювальних ядер, планетарного охоплення світової економіки впливом транснаціональних корпорацій і транснаціональних банків, розвитку довгострокових виробничих зв'язків, стратегічних альянсів, договорів про співдружність, переходу від фордистської моделі економічного розвитку, характерної для індустріального суспільства XX ст., до постфордизму, заснованому на новітніх мережевих зв'язках;

- кардинально змінюється зміст світових господарських зв'язків: темпи зростання міжнародної торгівлі випереджають темпи збільшення виробництва, а фінансові потоки перевищують трансакції, пов'язані з експортом товарів і послуг;

- змінюються спрямованість і структура міжнародної торгівлі, зростає товарообмін наукомісткою, високотехнологіч-иою продукцією між розвиненими країнами;

- якісно перетворюється фінансова сфера, змінюється її роль у світовій економіці на основі прогресуючого зростання валютних, фондових, кредитних ринків тощо. Продовжуючи обслуговувати економіку, транскордонні фінансові потоки все більше виступають як самодостатні та відірвані від реального відтворювального процесу;

- зростають роль І значення глобального капіталу, який не може бути однозначно зарахований до жодного національно-державного утворення; інтенсифікуються його територіальна експансія та функціональна диверсифікація, сформуються віртуальні ринки глобального капіталу, засновані на новітніх інформаційних і фінансових технологіях;

- посилюється орієнтація розвинутих економік на розширення всіх сфер людської активності:здатність генерувати нові знання, швидко їх застосовувати, використовуючи сучасні методи обробки інформації;

- інтенсифікується пошук світового центру управління та інструментів регулювання глобальних світогосподарських процесів.

Ризики та протиріччя:

Отже, до негативних наслідків глобалізації відносяться: посилення нерівномірності розвитку країн світу; нав’язування сильними країнами своєї волі, нераціональної структури господарства, політичної та економічної залежності. Головне протиріччя глобальної економічної системи пов’язане з формуванням в рамках провідних західних держав замкненої господарської системи. Цей процес можна прослідкувати за такими напрямками: 1) концентрація в постіндустріальному світі більшої частини інтелектуального і технологічного потенціалу людства; 2) зосередження основних торговельних потоків в межах співдружності розвинених держав; 3) замикання інвестиційних потоків та 4) спрямованість міграційних потоків з країн “третього світу” в розвинені регіони планети.

Вплив глобалізації на світовий, регіональний і національний розвиток є неоднозначним, оскільки, як відомо, будь-яке явище має як позитивну, так і негативну сторону. До основних проблем, які породжує глобалізація на світовому рівні, можна віднести: поширення нелегальної міграції, торгівлі контрабандними товарами, людьми; транзит зброї; формування світового ринку наркотиків; інтернаціоналізацію діяльності кримінальних угруповань; створення міжрегіональних злочинних об'єднань; екологічні негаразди. 

Глобальне управління: Національні держави можуть використовувати низку захисних

заходів для нівелювання наступу на їх внутрішній суверенітет у

межах двох варіантів інтервенціоністських стратегій. Стратегія

оборонної інтервенції передбачає спорудження різноманітних

бар’єрів, зокрема тарифних, а також встановлення контролю за

переміщенням капіталу, щоб змусити національні компанії не

експортувати капітал за кордон, а інвестувати у національну еко-

номіку. Стратегія поступальної інтервенції передбачає надання

субсидій національним компаніям чи відмову держави від регу-

лювання конкуренції.

Глобалізація спонукає уряди ділитися з іншими інститутами

власними повноваженнями, зберігаючи і навіть посилюючи роль

найвищого правового, політичного і морального авторитета.

Управлінсько-регулятивна система трансформується у ком-

плекс політико-економічних взаємовідносин мікрореґіонів, тра-

диційних держав, інституалізованих макрореґіонів. При цьому

міста світового значення стають «пультами управління» глобаль-

ною економікою.