11. Лист як композиційний прийом у повісті т.Шевченка «Близнецы».

Листи в повісті відіграють важливу композиційну роль, адже вони можуть багато сказати про героїв, їх характери. Саме у листах до батьків розкриваються характери Сави і Зосима Сокир. Шевченко робить ці листи контрастно протилежними за обсягом, частотою написання, стилем, емоційністю, змістом. Тобто автор використовує листи для проникнення у внутрішнє життя героїв.

Листи Зосима короткі, з описанням своїх бідувань та обовязковим вимаганням від батьків грошей, вони відображають поступове моральне падіння героя. Листи до рідних в Україну Саватія Сокири — це фактично щоденник самого Шевченка,вони наповнюють повість автобіографічністю Шевченка. В них герой детально описує подорож спочатку з Оренбурга до Орська, а потім, вже у складі величезного транспорту, із Орська до військового укріплення Раїм у гирлі Сирдарї. Ці листи багаті на художні образи, описання, пейзажі і відображають моральне зростання героя.

12. Реалістична парадигма в романі п.Мирного «Повія».

Роман Повія можна віднести до реалістичних, адже таким його роблять проблеми, що підіймаються в романі, та те, яким чином ці проблеми вплетені в реалію тогочасного життя. Питання, що підіймаються в Повії, фігурують і в інших творах автора, як то Хіба ревуть воли, як ясла повні, Пяниця. Розглядаються теми жіночої долі та спроможності жінки вижити в світі без чоловічої допомоги, теми життя сільського та міського, маргінальності. Не останню роль відіграють художні засоби, якими користується автор, змальовуючи той чи інший епізод: він не вдається до сентиментальних образів, виправдовуючи невірний вибір життєвого шляху героїні, змальовує шари суспільства такими, якими вони є. Щодо сюжету, то Панас Мирний вперше в українській літературі глибоко розглянув питання проституції, причини, за якими обирається цей шлях, та його наслідки. Що цікаво, сам по собі образ повії був створений до Панаса Мирного, але розвивався з установкою співчуття до скривдженої, в якої не було вибору, а героїня застерігалась від морального падіння. Реалізм це моральне падіння, навпаки, передбачав. Героїня роману не була приречена з самого початку, у неї був вибір, якщо судити обєктивно, виборів в неї було чимало. Інший реалістичний аспект, це вплив суспільства на моральне життя його члена. Панас Мирний прямо доводить, що українцю краще жити на селі, де спільнота не залишається цілковито глухою до твоєї біди, а за мораллю слідкують суворо. Проте, реалістичного ефекту додає і маніпулювання автора ставленням до героїні: читач не виправдовує Христину і не завжди погоджується з її вибором, але завжди її приймає і розуміє.

Виправдання жінкам, що ступили на косий шлях через трагічний збіг обставин, чи нестачу власних сил, подається в кінці твору, де сон головної героїні показує те, яким могло бути життя за інших умов. Гострими проблемами, точно змальованими образами, життєвістю розвязок та завершення сюжетних ліній представлена реал

13. Особливості композиції роману п.Мирного «Повія».

Промислове ХІХ ст. сприяло проникненню українців до міста. Проте більшість з них залишалося на маргінесах культурно-політичного життя міста й були призначені для обслуговування інших панівних національностей. У той час зявляється література з життя пролетаріату, або із зубожілих поодиноких міщан-українців, як наприклад: Повія Панаса Мирного. Проте ще в усіх цих творах воно є лише засобом для показу інакшого життя, відмінного від сільського. З епохою модернізму, як видається, відбулося остаточне оформлення двох цілком відмінних, опозиційних одна до одної свідомостей та світоглядів — міського та провінційного чи маргінального.

Суттєва відмінність між двома світами, в яких існує Христя, значною мірою впливає на її психологічний стан, порушує внутрішню рівновагу, поглиблює її трагічне становище. Історик С.Томашівський розглядає цю проблему на рівні буття нації, наголошуючи, що внутрішня слабкість українського народу полягає у відсутності рівноваги між містом і селом, величезних відмінностях в культурно-освітньому і політичному рівнях, що не давало можливості творити органічну

національну цілість.

Органічної внутрішньої цілісності позбавлена і Христя. Чудна! Жила в городі — тобі було сумно, бажала в село. Стала у селі — тебе знову у город тягне. Чудна ти, нігде місця не нагрієш, — дивується Колісник [2, 562]. Дівчина так і не змогла прижитися в місті, пристосуватися до нового їй середовища, але й село вже стало для неї чужим. Відпущена господинею, вона приходить відвідати матір, але якась незрозуміла туга не дає їй спокою і жене назад до міста, хоча можна побути дома довше: Тісною і смутною здається їй своя хата; рідне село наче принижчало, помиршавіло; життя його спустіло; неначе пожежа пройшла і спустошила самі найкращі місця. Вона радніша кинути його зараз і полетіти назад, у місто… А ще ж тільки субота, до завтрього після обіду їй бути… Така журба розбирає її, так їй важко та трудно [2, 188]. Це психологія маргінальної людини, що виявляється в розчахнутості її між двома світами. В цьому полягає внутрішня трагедія Христі.

П. Мирний показав, що селянин, який приїхав до міста, почуває себе там чужим, а то й зайвим, перебуваючи на периферії, на межі, адже місто дає інші можливості, їх більше, саме життя тут бурхливіше, хоча свідомість не може урбанізуватися. Тиким чином, село і місто у романі — це більше, ніж просто середовище чи тло подій, вони допомагають розкрити внутрішню дисгармонію людини, яка вже не сільська, але й міською стати не може. Це марґінальна людина, розчахнута між двома світами, як от головна героїня роману Христя Притиківна. П. Мирний не протиставляє місто селу чи навпаки. І там, і там, як показує письменник, існують пороки, те лихо, що робить людину пропащою силою, в конкретному випадку — повією. Наприкінці роману образ Степана набуває маргінальних рис — він відлучений від села назавжди, проте і місто не прийняло його в свої обійми, єдиний порятунок — це література — світ примар та вигадки, яких так не вистачає героєві.