45. Особливості композиції роману і.Карпи «Фройд би плакав».

Сумбурність думки, змішаність деталей — це все є в романі, проте ці компоненти дивляться дуже обмежено у романі. Стиль прози Ірени Карпи, як і композиційне структуроване оформлення її книг, так само не рівномірні. Місцями це розмовна стильова манера, ще де- ін-де — інтелектуальна рефлексія. Під однією обложкою роману Фройд би плакав, вживаються університетські філологічні слова, типу: : вона вже давно не жила бінарними опозиціями та щирі інтимні питання:Ви сцяєте в душі. Ірена Карпа з підвищеною інтимністю працює зі словом. У її лексичному депозитарії вистачає нонконформістської лексики, яка дозволяє принципово-неупереджено-пристрасно передати все багатство життєво-індивідуальних вражень, що ними вирізняються її герої, а частіше нараторки-героїні. Ірена Карпа, поза сумнівами, належить до фаланги прозофілософів нашого часу. Вона поціновує сучаснорозмовну термінологію і намагається всю повноту життя висловити реактуалізацією класичної статево-професійної лексики.

46. «Схід – Захід» у романі і.Карпи «Фройд би плакав»

Шлях до оновлення, подорож є центральною у Фройд би плакав Ірени Карпи. Саме мотив подорожі допомагає виразити прагнення головної героїні Марли знайти своє я в епоху загальної кризи культури. Героїня І. Карпи відвідує різні країни з метою осмислення фрагментованої дійсності. Твір написано у формі щоденника, який є своєрідним інтелектуальним та душевним стриптизом. Символічно, що героїня здійснила подорож із Заходу на Схід. Захід завжди асоціювався зі смертю, місцем розташування потойбіччя, занепадом, а Схід навпаки — відродженням, оновленням, надією на нове життя.

Ірена Карпа підкреслює, що шлях Марли до оновлення проходить через брудні містечка та селища: Нарешті, здолавши всі брудні потічки й прогнилі містки не надто райдужного, чистого й щасливого замістя Катманду [5, 158]. І чистоту, очищення, катарсис вона здобуває лише пролітаючи біля Джомолунгми: Марла плаче й заїдає солоні сльози щастя солоними крекерами.

Протягом всього твору Марла знаходиться поряд із горами: дивиться на них, пролітає біля них, сходить на них. Це як символічний постійний шлях вгору до оновлення, до омріяної мети. У міфології гори наділяли сакральними якостями; гори недоступні для простих смертних, лише герої потрапляють туди.

50. Сценічний простір у п’єсі «Станція» О.Вітра.

47. Пошуки самототожності в п’єсі «Станція» О.Вітра.

Позачасовість у просторі провінційної Станції, змодельована у однойменній драмі О.Вітра. Це місце, де здійснюються всі бажання, своєрідний нудний рай. Начальник станції — Таня з якої всі сили висмоктало місто, де робота, дім, магазини, телевізор… Життя без завтрашнього дня… [5, 62], тому вона з радістю погодилась на цю посаду, сподіваючись на нове життя. Сюди ж потрапили ще дві дівчини, Ірина втекла у ліс від нахаби нареченого та його друзів, а Оля вирушила пішки з дачі дістатись Станції, щоб провчити невдаху-залицяльника. Це архетипний сюжет про вирішальне випробування людини. Прасловянський обряд ініціації відхід у ліс, який був обовязковим для всіх членів роду, щоб утвердитись у новій ролі - дорослих, а відтак повноцінних членів громади. Місце, де проводилась ініціація, належало до потойбічного, невпорядкованого світу … прирівнювалося до центру світу [1, 126-128]. Ліс — ворожа, хаотична й небезпечна субстанція на відміну від чітко структурованому простору міста. Провінційна Станція втілює також маргінальний хронотоп, де час і простір сприймаються цілком по-іншому. Водночас він наголошує й на життєвому маргінесі кожної із жінок. Їх перебування на Станції — вхід у простір небуття, така собі тимчасова відпустка від життя, зупинка, де можна

48. Роман Л.Дереша «Культ».

49. Проблематика п’єси А.Багряної «Пригости мене горіхами»