3. Особливості українського романтизму.

Український романтизм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчання історичного минулого (історизм), інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.

Своїми ідеями і настановами, зокрема наголошуванням народності і ролі та значення національного у літературі і мистецькій творчості, романтизм відіграв визначну роль у пробудженні й відродженні слов'янських народів, зокрема українського.

Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчання історичного минулого історизм, інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм. Романтики вважали своє мистецтво прямою протилежністю класицистичного. Класицисти ідеалізували античну культуру, а романтики захоплювалися середньовічною, у ній бачили дивовижне, містичне, таємниче. Найбільшою заслугою романтиків є те, що вони помітили внутрішні суперечності в людині, її одночасну приналежність до двох світів; прийшли до висновку, що причиною зла є невміння чи небажання людини зрівноважувати емоційне і раціональне, особисте і суспільне, альтруїстичне і егоїстичне. Особливе місце в творах романтиків займає кохання, любов. Це не

гра в почуття, — це очисний вогонь. Улюблена тема романтиків — юність, адже романтик той, хто молодий. Романтики вважали, що письменник не зобовязаний наслідувати природу, він створює свій світ, кращий, істинніший, ніж реальний. У творчості романтиків особливого значення набуває постать самого поета. Він, за словами Д. Чижевського, хоче бути людиною всеохоплюючою, всебічною, причетною до найрізноманітніших форм життя.Романтики люблять екзотичні пейзажі. Романтики часто звертаються до минулого, відкриваючи забуті епохи. Романтики часто зверталися до фольклору, вивчали його, збирали, використовували у творчості.Виникнення романтизму в Україні повязують з появою у 1827-1828 роках творів П. Гулака-Артемовського, збірників Малоросійських пісень М. Максимовича 1827, 1834, 1849 років, І. Срезневського Запорожская старина 1833-1838 рр.. Джерелами української романтичної міфотворчості стали козаччина, гетьманщина, коліївщина. Вершиною розвитку романтизму в українській літературі с творчість Т. Шевченка.

4. Естетична концепція т.Шевченка.

Естетика Шевченка — система поглядів митця на прекрасне і потворне, високе і низьке, трагічне і комічне; розуміння ним естетично важливого та його дійсності; а також ставлення до мистецтва й особливості художньо-образного сприйняття світу. На рівні раціонально-теоретичному Шевченко намагався осмислювати питання мистецького освоєння дійсності. Це бачимо в Щоденнику, де він висловлює свої міркування щодо Естетики Кароля Лібельта, у деяких листах, частково в повістях Щодо художньо-образного рівня, то тут на перший план виходять не стільки раціональні елементи, як елементи чуттєві, емоційні. Останні через свою невербальну багатозначність залишаються складними для інтерпретацій. В Академії Шевченко не лише ознайомився з естетикою класицизму, а й отримав певні теоретичні знання в галузі естетики. Тут він слухав лекції В.Григоровича з теорії красних мистецтв. Митця більш цікавив практичний аспект, Шевченко все таки сприйняв деякі елементи естетичних поглядів В.Григоровича, вважаючи, що велику роль у діяльності митця відіграє уява та чуттєвість серця, а в справжніх мистецьких творах відображується душа художника.

Т. Шевченка По-перше, своєю творчістю й особистим життям він довів, що нація — це ідеальна форма буття особистості як головного предмета літератури. По-друге, його творчість стала спадкоємницею всієї духовності українського народу: від фольклору до давньоруської і ренесансної літератури. По-третє, своєю творчістю він відкрив закономірність щодо випереджального характеру мистецтва загалом: перо генія не лише художньо фіксує історію чи сучасність, а й прозирає в майбутнє. На цих трьох китах, зрештою, зріс романтизм як тип мислення, і кожен історик й теоретик літератури з цим мусить рахуватися. Якою конкретикою з Шевченкової спадщини все це в різний час наповнювалося, видно хоча б із таких найзагальніших спостережень.

Наприклад-"Щоденник" Т. Шевченка є невичерпним джерелом для розуміння його естетичних смаків і переконань. Крім поривань до істини, важливим у його уявленні було тяжіння до краси, гармонії. "Яким живлющим і дивним є вплив краси на душу людини", — занотував він 18 листопада 1857 p., високо цінуючи красу і в природі, і в мистецтві. Але сухе, схоластичне теоретизування з приводу краси і прекрасного було для Т. Шевченка неприйнятним. Прочитавши книжку К. Лібельта "Естетика, або наука про прекрасне", він записав: "Для людини, обдарованої... божественним розумом — чуттям, подібна теорія е порожньою балаканиною і навіть більше того — шарлатанством. Якби ці мертвотні вчені-естетики, ці хірурги прекрасного замість теорії писали історію образотворчих мистецтв, то від цього було б значно більше користі