23. Літературна дискусія 1925-1928 рр.

Літературна дискусія 1925-1928 років — публічне обговорення шляхів розвитку, ідейно-естетичної спрямованості та завдань нової української радянської літератури, місця і ролі письменника в суспільстві. Дискусія виникла через глибокі розходження у розумінні природи і мети художньої творчості серед українських письменників, ідейну і політичну конкуренцію літературних організацій. Приводом до неї стала стаття Миколи Хвильового Про сатану в бочці або про графоманів, спекулянтів та інших просвітян, яка була спрямована проти низькопробної червоної графоманії. Почался дискусія з статтi М.Хвильового Про сатану в бочці або про графоманів, спекулянтів та інших просвітян у відповідь на виступ Про критику і критиків у літературі початківця Г.Яковенка.

Активну участь у дискусії взяли літературні організації Гарт В.Сосюра, П. Тичина, М. Хвильовій, О. Довженко, Плуг С.Пилипенко, Г. Епік, Ланка-МАРС В. Підмогильний, Т. Осьмачка, пізніше ВАПЛІТЕ і ВУСПП Гартівці, що не увійшли до ВАПЛІТЕ, письменники і громадські діячі Микола Хвильовий, Микола Зеров, Андрій Хвиля, Сергій Пилипенко, Олександр Дорошкевич, Самійло Щупак, Микола Скрипник та ін. У ході дискусії було опубліковано понад 1000 статей. Найбільш резонансними були памфлети Миколи Хвильового Апологети писаризму, Україна чи Малоросія, Думки проти течії, Миколи Зерова До джерел. Величезні аудиторії зібрали диспути у Всенародній бібліотеці України в Києві 24 травня 1926 р. та в Будинку ім. Василя Еллана-Блакитного в Харкові 21 лютого 1928 р.

Дискусія мала також політичний аспект, літературна критика використовувалась для звинувачення опонентів в ідеологічних ухилах. Дискусія засвідчила нову розстановку мистецьких сил. Після зречення Миколи Хвильового і саморозпуску ВАПЛІТЕ провідні ролі в літературному процесі відігравали ставленики партійного апарату.

24. Роман в.Підмогильного «Невеличка драма»: система персонажів.

Маємо декілька різних сюжетних ліній, що розкриваються одна за оддною, а далі паралельно, і відносно до сюжетних ліній певних персонажів головних та другорядних.

Перша сюжетна лінія, головний персонаж — Марта. Молода дівчина, щойно закінчила профільний учбовий заклад, працює за шістдесят карбованців на місяц, що неодноразово підкреслює, досить скромно живе. При цьому натура ця яскрава, яка шукає свого місця в світі та великого кохання. Прагнення її великі, критерії до принца високі, але і сама собі спуску не дає. Однак в її почуттяї бачиться чимало розрахунку. Символічна сцена, коли вона, заводячи годинник, називає його моє друге серце.

Інший персонаж, що відіграв значну роль в житті Марти, — Льова. Молодий чоловік, закоханий у Марту, про що вона добре знає, але скромний та бідний. Має небагато друзів, піклується не стільки про власне щастя, скільки про щастя оточуючих, яких любить. Приклад цього ми бачимо в ситуації, коли Льова запропонував познайомити Марту із одним своїм знайомим, що міг би бути принцем, але йому і на думку не спало самому претендувати на цю позицію, знаючи, що Марта його не кохає. Причина всього, мабуть, криється в минулому Льови, коли його зрадила жінка, яку він, працюючи фельдшером протягом війни, боготворив.

Дмитро — має намір одружитись на Марті, приклав до цього чимало зусиль, але наврядче кохає дівчину. Вони приятелювали, коли навчались, Дмитро ще тоді пропонував Марті одружитись, але вона не сприймала його пропозицій серйозно. Дмитро — радянський чоловік, намагається робити все з розрахунком на майбутнє. Не має жодної віри в мрії чи кохання.

Другорядні персонажі — Давид Семенович, деградований кооператор, скорочений з посади, так і не зміг знайти роботу. Чоловік в літах, але небайдужий до Марти. Як розгортається сюжет, починає показувати себе з неочикуваного боку: не може примиритись з тим, що серце Марти зайняв певний чоловік, бажає помститись їй за це. Ліна — співробітниця Марти. Зявилась в одному епізоді, але саме він справив на Марту величезне враження. Негарна, але виходить заміж, роблячи це механічно, без емоцій, свята, гостей.

Друга сюжетна лінія повязана з родиною Маркевичей, а точніше, з їхньою дочкою Іреною. Ірена — тридцятирічна жінка з досвідом, досі гарна, але встигла в своєму житті накоїти дурниць, які її батьки зуміли сховати від широкого суспільства. Виросла в родині інтелігентів. Юрій Олександрович — наречений Ірени, так вважає мати Ірени, сподіваючись, що дочка якнайшвидше зможе війти за нього заміж та інцидент з першим чоловіком повністю скриється у минулому. Медіатор між двома сюжетними лінями. Людина нової радянської моделі, вірить у прогрессивність людства, не вірить ані в Бога, ані в національні ідеї та спроби збереження нацональних відмінностей. Циник, але неочикувано для самого себе закохується у Марту і це докорінно змінює його.