20. Структура роману в.Винниченка «Записки кирпатого Мефістофеля».

Просторова організація твору характеризується фрагментарністю. Цей факт наближає романну структуру до морфології драми. Асоціативні порівняння Записок Кирпатого Мефістофеля з поетикальними особливостями драми вибудували такий ряд: пріоритет дуетних сцен, які співвідносяться з явою, драматичним компонентом; події у творі розгортаються за принципом тут-і-тепер, що є можливим за умови переважання в тексті монологів, діалогів, полілогів характеристичних ознак драматичного жанру; малочисельність персонажів зумовлює сконцентрованість на характері подій, ключових конфліктних вузлах, що ріднить романну сюжетику з драматичною. Спираючись на визначений ряд аналогій, дисертант констатує, що драматургічність є визначальною особливістю просторової організації твору.

Структура твору зумовлена героїнями роману, а саме Сонею, Клавдією і Шапочкою. Відповідно до трьох жіночих постатей,з якими мав стосунки Мефістофель, твір ділиться на 3 частини.

21. Проблема свободи вибору в романі в.Винниченка «Записки кирпатого Мефістофеля».

Адвокат Михайлюк свою дилему обовязок перед нелюбою жінкою, яка народила небажану для нього дитину, перед самою дитиною, — чи любов до молодої красуні вирішує на користь батьківського обовязку, а не кохання. Чоловічий дискурс любові у драмах В.Винниченка переважно перебуває по той бік соціальних норм і базується на свободі вибору і акті доброї волі. Яків Михайлюк боровся сам з собою і програв цю битву. Але врешті-решт виходить переможцем, бо зникає вся облуда, схема, і він приходить до простих і надійних вічних істин, стає просто Людиноюхоча на почаику носив маску. Михайлюк полишив думку про вбивство власної дитини і кінець роману говорить про закінчення боротьби у душі героя, він визначився, і тому зявляється спокій і. сум. Спокій, бо перемога залишилась за вічними істинами, за людяністю, а сум, бо Яків, здається, хотів зовсім іншого. Він присвячує себе дитині, хоча хотів щастя з Шапочкою. У нього залишається тихий спомин і ностальгія. Яків розповідатиме синові казку про Білу Шапочку, згадуючи часи щасливого безумства любові. А може, дитина і є щастя, може, іншого і більшого немає, може, оченята з колиски.Можливо, це єдина істина, до якої так важко йшов Михайлюк і до якої треба буде прийти кожному, рано чи пізно, але обовязково. У головного героя Записок. перешкодою до щастя з коханою дівчиною стала дитина. Він будує план, за яким знову зможе стати вільною людиною і одружитись з Шапочкою. Михайлюк хоче позбутися дитини. Він вважає, що його син не буде щасливий з такою обмеженою женщиною, як Клава. Нова мораль дозволяє обірвати муки ближнього, тільки при цьому треба дуже гарно себе переконати думки, вчинки і почуття — у цілковитій злагоді. І Михайлюк починає вибудовувати план, за яким спочатку треба застудити Міку, вмочивши у воду і охолодивши, а далі він захворіє і, можливо, . зникне. ПРОТЕ Михайлюк не до кінця себе переконав, він не зміг у собі перемогти друге я, не переборов у собі людяність. Принцип не переміг, схема, вибудована холодним розумом, дала тріщину. Перемогла ота велика, могутня сила, яка зветься рідна кров.

22. Роман В.Винниченка «Записки кирпатого Мефістофеля»: теорія «нової моралі». У Записках…, де принципом психоаналізу стає нова мораль Винниченка, переважають елементи дисгармонії, взаємного нерозуміння, напружених сутичок, глибоких, часом невиправданих людських страждань. Це такий собі матеріал для дослідження глибин людської душі. Екзистенціалізм Винниченка наближається до Ніцшевського: будь тим, хто ти є; будь щирим з собою, зі своїми почуттями. Філософ вважає тогочасну мораль жертв норм та устоїв мораллю рабів. Свобода — здатність вирішувати свою долю незалежно від того, як прийнято або як має бути, а так, як хоче сама людина. Спочатку, здавалось би, Винниченко переймає ці принципи, намагаючись звільнити своїх героїв, змусити їх слідувати не суспільно прийнятим правилам, а власним, використовуючи Михайлюка як голос в Записках…. Автор розкриває сутність моралістів, що чіпляючись за правильне и праведне, втрачають себе, своє життя та своє щастя.

Проте перед ГГ постає цілком життєва проблема вибору: кохання або дитина. І от, пропагуючи ідеї слідування за серцем, Михайлюк обирає дитину. З одного боку, цим вчинком Винниченко нівелює всю вибудовану систему моральних цінностей, всі демагогічні теорії про свободу та щирість, проте з іншого боку, цим самим автор стверджує намагання людини стати краще. Усяка інтелектуальна людина, на думку Ніцше, носить маску, що на неї надягли ті, хто сприймає все просто і одновимірно. Проте ситуація вибору знімає цю маску с Якова, викриваючи ще одну особливість картини моралі світу письменника: людина має навчитися сприймати забиту фразу про чесність із собою не прямо і плоско, стосовно лише побуту, а возвести її на рівень світосприйняття та глибокого моралізму. Мефістофель Михайлюк знаходить себе або принаймні намагається знайти себе в дитині, в продовженні життя через родинні звязки, а не через кохання. Це і є його щирість: людина, що жертвує чимось заради більшого. Михайлюк знає, що обери він Шапочку, то все життя не знатиме цілковитого спокою через покинуту дитину. Тому такий вибір представляється йому єдиновірним, тому він і свідчить про переосмислен