Історія Української літератури

МОДУЛЬНА КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Теоретичні запитання до МКР

1. Роль і місце поеми «Енеїда» і.Котляревського в історії української літератури.

«Енеїда» — енциклопедія народного життя. Мало не кожна строфа поеми для тих, хто уміє ту енциклопедію читати, може розгорнутися в цілу наукову розвідку про той чи інший аспект сучасної І. Котляревському дійсності.

Письменник завжди дотримувався живої правди життя, яка повнокровно струмує в кожному рядку поеми. Зрозуміти предмет, явище, подію, ім'я, назване в поемі, — тільки половина справи. Друга, не менш важлива, — з'ясувати, в якому контексті твору, а разом з тим і реальної дійсності, історичної доби постає все, що складає зміст поеми. У ній не те що строфи, — рядка, жодного слова немає, вжитого просто так, для зв'язку між епізодами. Все працює, все несе смислове навантаження, кожне слово — там, де йому належить бути. І в усьому — виняткове знання буття українського народу, його психології, його характеру.

Іван Котляревський спирався на давні традиції українського письменства. Візьмемо твір, близький за жанром до його поеми, — «Казання руське». Це пародія на проповідь православного попа, вперше опублікована й розглянута в контексті української літератури в книзі Леоніда Махновця «Сатира і гумор української прози XVI — XVIII ст.» (1964). «Казання руське» написане в другій половині XVII ст., принаймні за сто років до першого видання «Енеїди» (найпізніше 1697) тогочасною українською розмовною мовою північно-західного Полісся якимось дяком-бакаляром. Мова частково ритмізована в дусі народних приповідок та віршів і, що в даному разі важливо, рясніє структурами, близькими до словесних рядів «Енеїди». Взята біблійна тема — сотворіння світу Всевишнім, до неї прилучена апокрифічна історія «побратання, покумання» Люципера та архангела Михайла.

2. Суть визначення «неповна література» «неповної нації».

Одна з перших спроб артикулювати поняття цінності національної культури була зроблена у праці Д. Чижевського Культурно історичні епохи 1948р і згодом розвинена у його книжці Історія української літератури 1956 р. Чижевський називає укр. літ. неповною літ. неповної нації : укр.. нація , втративши свої правлячі класи в кінці 18 ст., с тала неповною нацією; так само неповною була і її літ. — можна здогадуватися, що і вся культура. Можна говорити про різні стадії в розвитку сучасних націй, але категорія повна-неповна немає наукового підґрунтя.

Саме ця неповнота літератури призвела до дуже важливої літературної реформи: зявились твори чистою народною мовою. Як побачимо, ця мова була забарвлена певними елементами вульгарності, простацтва, яких пізніше треба було позбутися, навіть проти них доводилося боротись. Але рішучий крок був зроблений, і до літератури широкими хвилями полилося багатство народної мови: її словник, а може, ще важливіше — її форми, будова речень синтаксу тощо. Поволі український народ робився неповноцінною нацією, народом без культурно важливих, за тих часів, суспільних класів — вищого духовенства та вищого дворянства; відпали стани, які могли спричинитися до розквіту української літератури і мови. Неповній нації, відповідає неповна література, яка не могла задовольнити духові потреби. Цьому сприяла і політична обстановка

Поняття неповноти логічно мусить постилювати відчуття або модель повноти, і ця модель, як видно з викладу Чижевського, забезпечується іншими літературами, насамперед західноєвропейськими. Однак головне питання чому література, котра виражає одну культуру, один тип історичного досвіду, мусить бути мірилом для іншої, чому укр. письменство у будь-якому аспекті має бути достоту таким як якась інша література. Ось таке питання ніколи не постає.

Одна з перших спроб артикулювати поняття цілісності національної культури була зроблена у праці Дм.Чижевського "Культурно-історичні епохи" (1948) і згодом розвинена в його книжці "Історія української літератури" (1956). Чижевський називає українську літературу "неповною літературою неповної нації": "Українська нація, втративши свої правлячі класи в кінці XVIII ст., стала "неповною" нацією; так само "неповною" була і її література..." - себто, можна здогадуватися, і вся її культура. Підтвердження цьому висновкові Чижевський бачив у нерозвиненості або й відсутності в українській літературі деяких жанрів та форм. Г.Грабович піддав цю концепцію гострій критиці: "...Це спотворює історичний процес. Коли окремі класи чи групи зникають чи "втрачаються", тоді настають зміни у внутрішній структурі, інституціях, соціальній ієрархії, але нація від того не вмирає і не стає неповною. ...Можна говорити про різні стадії в розвитку сучасних націй, але категорія "повна\неповна" з її оцінювальним та нормативним підтекстом не має наукового підгрунтя.