Висновок

В даній курсовій роботі розглянуто одне з найважливіших питань, яке виникає у сфері цивільно-правових відносин між громадянами та юридичними особами – право спільної власності.

Існування інституту права спільної власності має велике значення. З його допомогою для громадян створюються кращі умови для задоволення матеріальних і соціально-культурних потреб, раціонального використання сімейного бюджету, зміцнення сімейно-трудових зв'язків і товариських взаємин, а також отримання трудових доходів.

Право спільної власності відкриває кращі перспективи і для юридичних осіб, сприяючи підвищенню ефективності виробничо-господарської діяльності, економії коштів і ресурсів.

Відносини спільної власності дістали у новому ЦК України більш повне врегулювання, порівняно з старим ЦК України. При цьому в ньому вперше детально регламентовано крім спільної часткової власності, спільну сумісну власність (статті 371—374). Спільна власність подружжя врегульована також новим Сімейним кодексом України. однак, слід зазначити що законодавче регулювання інституту спільної власності в Україні є досконалим. Існують певні недоліки, що призводять до помилок у судовій практиці застосування правових норм. Виникають дискусії стосовно правового статусу окремих об’єктів права спільної сумісної власності подружжя. Тут слід зазначить, що чинні нормативно-правові акти нашої держави повинні бути приведені у відповідність до нового Цивільного кодексу України. Окремі питання власності подружжя повинні детальніше врегулюватися Сімейним кодексом.

Одержані дані дослідження можна сформулювати в наступних висновках:

1. Суб’єктами права спільної власності можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава. Однак відносини між зазначеними суб’єктами будуть неоднорідними. А саме відносини між фізичними особами будуть ґрунтуватися на особистій, сімейній, договірній основі, між юридичними особами, територіальними громадами, державою тільки на договірній основі.

2. Я дійшов до висновку про відсутність спільного набуття майна подружжя у випадку, коли один із них використовував майно не в інтересах сім’ї, зловживав спиртними напоями чи наркотичними засобами, перебував у місцях позбавлення волі. Адже один із подружжя буде сумлінно набувати майно, а другий нищити його або зовсім не набувати. Вважаю, що в таких випадках суду слід надати право на вимогу одного із подружжя встановити режим роздільності майна, яке набуте кожним з подружжя.

3. Основною умовою встановлення в спільному майні нерівних часток у шлюбному договорі повинна бути згода членів подружжя, яка повинна відображати справжнє волевиявлення першого і останнього. Крім того, повинно бути застереження про те, що подружжю відомий принцип рівності права на майно, яке набувається ними в період шлюбу.

4. Згідно зі ст. 71 СК України існують такі способи поділу спільного майна подружжя:– поділ речей в натурі, якщо це можливо без завдання шкоди для його господарського призначення;– поділ речей між подружжям із врахуванням їх вартості і частки кожного з подружжя в спільному майні;– присудження майна в натурі одному із подружжя з покладенням на нього обов’язку компенсувати другому з них його частку грішми.

5. Способи захисту права спільної власності носять різний захисний характер. Однак усі направлені на захист порушеного права співвласників від третіх осіб і між самими співвласниками.

Отже, право спільної власності є невід’ємною ланкою у суспільних відносинах, що виникають в державі між організаціями, громадянами, а також між державою та організаціями (громадянами). Незважаючи на те, що право спільної власності не передбачається Основним Законом України – Конституцією України, але його велика поширеність в побуті надає йому неабиякої важливості.