ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ I. Загальна характеристика права  спільної власності

1.1 Право спільної власності ………………………………………………….5

1.2 Підстави виникнення, здійснення та припинення права спільної власності…………………………………………………………………………….9

РОЗДІЛ II. Особливості спільної сумсної власності

2.1 Поняття спільної сумісної власності подружжя: характеристика та ознаки………………………………………………………………………..…….15

2.2 Набуття права спільної сумісної власності подружжя………………....19

2.3 Припинення права спільної власності подружжя………………………..21

РОЗДІЛ III. Специфіка спільної часткової власності …………………...25

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………29

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………......31

ВСТУП

Власність – це економічна категорія, яка є проявом суспільних відносин з приводу привласнення матеріальних благ. Право власності – це правова категорія і сукупність правових норм, які регулюють відносини власності щодо володіння, користування і розпорядження майном.

На сьогоднішній момент право власності являється одним із найголовніших інститутів цивільного права, що обумовлено його значимістю для розвитку суспільних відносин та формування економічної складової як держави, так і окремого громадянина. Конституційне закріплення права власності відносить його до категорії невід’ємних прав особи та показником розвитку демократичних засад в країні.

На даний час розрізняють право власності в об‘єктивному і суб‘єктивному розумінні. В об‘єктивному розуміння це сукупність правових норм, які регулюють відносини власності. В суб‘єктивному розуміння це юридична можливість конкретного власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд, але в межах закону. Право власності має абсолютний характер. Це означає, що перед власником із зобов‘язаннями виступають всі, хто його оточує. Це ще одна важлива особливість, яка характеризує відносини власності.

Таким чином, актуальність вивчення питань, пов’язаних з правом власності визначена самими реаліями сьогодення, тобто розвитком ринкової економіки, прагненням вдосконалити діючу систему цивільних відносин.

Мета цієї роботи – розглянути окремі правові аспекти власності і дати юридичну характеристику такому її виду, як спільна власність.

Предметом дослідження є відносини власності, їх юридична та економічна складові.

В якості обєкта дослідження виступає чинне законодавство України, представлене Цивільним кодексом України (в роботі – ЦК), Сімейним кодексом України (в роботі – СК), а також праці та монографії відомих українських правознавців в галузі цивільного права: О.А.Підопригори, Д.В.Бобрової, С.А. Слипченка, О.В. Дзери, Н.В. Кузнєцової, І.В. Жилінкової.

На основі поставленої мети виділені такі головні завдання в роботі:

• визначити поняття та основні види права спільної власності;

• провести юридичний аналіз права спільної часткової та спільної сумісної власності.

Запропонована роботи складається з вступу, трох розділів поділених на окремі пункти у відповідності з розкриттям теми, висновку та списку використаних нормативних джерел і літератури.

Розділ I. Загальна характеристика права спільної власності

1. Поняття права спільної власності

Право власності у суб'єктивному розумінні — це закріплення у відповідних нормах права можливості конкретного власника (індивіда чи колективу) володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд у межах, передбачених законом.

Отже, право власності у суб'єктивному розумінні — це суб'єктивне цивільне право абсолютного характеру, яке існує у межах конкретного правовідношення власності і може належати суб'єктам — окремому громадянину (фізичній особі), колективу громадян (юридичній особі) або державі в цілому.

Абсолютний характер права власності означає, що правомочному суб'єкту (громадянину, юридичній особі, державі) протистоїть необмежена кількість зобов'язаних суб'єктів, які не повинні своїми діями порушувати це право. Суть суб'єктивного права власності полягає в тому, що воно забезпечує власнику відповідну поведінку з боку оточуючих осіб і тим самим надає змогу володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном. Всі інші особи — невласники — повинні утримуватись від вчинення будь-яких дій, які перешкоджають власнику здійснювати належне йому суб'єктивне право за своїм розсудом і у своєму інтересі.[17;208]

Права власності на території України можуть набувати також і спільні підприємства, створені за участю українських та іноземних юридичних осіб, іноземні громадяни і особи без громадянства (і не тільки для задоволення особистих потреб, а й для здійснення господарської діяльності) у випадках і у порядку, встановленому законодавством. Це правило поширюється і на іноземні організації. Міжнародні організації, а також іноземні держави можуть володіти на праві власності майном, необхідним для здійснення дипломатичних, консульських та інших міжнародних відносин відповідно до міжнародних домовленостей.

Об'єктом права власності може бути майно (речі, як предмети матеріального світу — засоби виробництва і предмети вжитку, але тільки індивідуально визначені або індивідуалізовані, інакше власник не зможе ставитися до нього як до свого).

Власністю можуть бути земля, її надра, ліси, води, тваринний світ, природні багатства континентального шельфу, будови, споруди, цінні папери та інше майно, у тому числі підприємства, і інші майнові комплекси, які мають економічну або соціальну цінність як цілісні системи.

Права й обов'язки власника та інших осіб у їхній взаємодії становлять зміст право відношення власності.

Отже, суб'єктивне право власності — це елемент абсолютного право відношення, тобто власник як правомочний суб'єкт перебуває у право відношенні з усіма третіми особами, має суб'єктивне право за своїм розсудом володіти, користуватися, розпоряджатися належним йому майном, здійснювати своєю владою управління ним і вчиняти щодо цього майна будь-які дії, що не суперечать закону.

Щодо суб'єктивних обов'язків у цьому право відношенні, то всі особи, які не є власниками даного майна, а тому розглядаються як зобов'язані суб'єкти, повинні забезпечувати з свого боку поведінку, яка б не перешкоджала власнику здійснювати його суб'єктивне право.

Таким чином, суб'єктивне право власності формується як сукупність трьох найголовніших правомочностей: права володіння, права користування, права розпорядження.[1;14]

Майно може належати на праві власності не лише одній, а й кільком особам (суб'єктам права власності) одночасно. Отже, майно, що одночасно перебуває у власності двох чи більше осіб (співвласників), належить їм за правом спільної власності. Оскільки спільна власність за юридичною природою є своєрідним способом реалізації суб'єктами права приватної, колективної, державної власності, то тут не утворюється якась нова самостійна форма власності. Отже, право спільної власності — це право двох або більше осіб на один об'єкт.

Спільна власність виникає при надходженні у власність двох чи кількох осіб майна, яке не може бути поділене без зміни його призначення (неподільні речі) або ж не підлягає поділу за законом. Спільна власність на подільне майно виникає у випадках, передбачених законом чи договором.

Право спільної власності здійснюється кількома особами, яких прийнято називати співвласниками. Спільний об'єкт може складатися з однієї або сукупності речей. Вони можуть бути ділимими або неділимими, проте як об'єкт права власності вони утворюють єдине ціле. Це означає, що право кожного із співвласників поширюється на весь об'єкт у цілому, а не на його частину.

Існує два основних різновиди спільної власності: спільна часткова власність та спільна сумісна власність.

З правової точки зору між двома цими різновидами спільної влас­ності існують певні відмінності. Так, кожен учасник спільної часткової власності має чітко визначену наперед частку у праві власності на спільне майно (наприклад, одному співвласнику належить 1/2, двом іншим по 1/4 частки у праві власності на жилий будинок, автомашину). Деякі автори вважають, що кожному з учасників спільної часткової власності належить не частка у праві власності на річ, а право власності на конкретну частку спільного майна. На перший погляд, розбіжності несуттєві. Однак визнання за учасником такої власності права власності на реальну частину спільного майна фактично свідчило б про належність його лише одному суб'єкту, а тим самим і про можливість самостійного розпорядження цією частиною майна. Між тим, як зазначається у законі, співвласники здійснюють свою правомочність за загальною згодою (ст.113 ЦК). Частки можуть бути рівними або нерівними, що не впливає на обсяг повноважень співвласників. У випадку загибелі, пошкодження частини майна, якою користувався один із співвласників, останній не втрачає права спільної власності, оскільки відбувається відповідне зменшення часток інших співвласників. [2;10-12]

У спільній сумісній власності учасники не мають наперед визначених часток Тут право кожного із співвласників рівною мірою поширюється на все спільне майно. Вони мають рівні права володіння, користування, а за певних умов і розпорядження ним. Частки тут можуть бути визначені при виділі або поділі майна з додержанням принципу їхньої рівності, крім випадків, прямо передбачених законом.