2

Бердичівський коледж промисловості, економіки і права

Курс лекцій з культурології Культура епохи Просвітництва (Новий час)

Розробив викладач Ремболович В.А.

Розглянуто та затверджено

на засіданні циклової комісії

лінгвістичних дисциплін.

Протокол №

від 200 р.

Голова комісії В.А.Ремболович

Ремболович В.А. Культурологія. Курс лекцій для студентів другого курсу всіх спеціальностей. Комп’ютерна верстка

У лекції розкрито матеріал з теми «Культура епохи Просвітництва (Новий час)». В кінці лекції вміщено словник термінів, питання та завдання для самоперевірки, вказано літературу.

Лекція рекомендована для студентів всіх спеціальностей денного та заочного відділень навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації.

ЗМІСТ

Культура епохи просвітництва

1. Поняття Просвітництва. Історичний нарис……………………………..

2. Релігія і церква………………………………………………………........

3. Наукові відкриття епохи Просвітництва………………………………..

4. Мистецтво ХVІІ ст.………………………………………………………..

Мистецтво Італії. Архітектура…………………………………….

Мистецтво Італії. Образотворче мистецтво………………………

Мистецтво Іспанії ХVІІ-ХVІІІ ст. Архітектура та скульптура…

Мистецтво Іспанії ХVІІ-ХVІІІ ст. Живопис……………………..

Мистецтво Фландрії ХVІІ ст.……………………………………...

Мистецтво Голландії ХVІІ ст.……………………………………..

Мистецтво Франції ХVІІ ст. Архітектура……………………... ..

Мистецтво Франції ХVІІ ст. Скульптура………………………...

Мистецтво Франції ХVІІ ст. Живопис……………………………

5. Мистецтво ХVІІІ ст.……………………………………………………….

Мистецтво Франції. Архітектура рококо…………………………

Мистецтво Франції. Скульптура…………………………………..

Мистецтво Франції. Живопис…………………………………….

Мистецтво Італії..…………………………………………………..

Мистецтво Англії ХVІІ-ХVІІІ ст.………………………………….

Мистецтво Германії ХVІІ-ХVІІІ ст.……………………………….

Культура епохи Просвітництва (Новий час)

1. Поняття Просвітництва. Історичний нарис.

2. Релігія і церква.

3. Наукові відкриття епохи Просвітництва.

4. Мистецтво ХVІІ ст.

5. Мистецтво ХVІІІ ст.

Поняття Просвітництва. Історичний нарис

Просвітництво – етап розвитку європейської культури кінця ХVІІ – поч. ХІХ ст., коли у філософській думці домінує раціоналізм та науковість. Розум трактується як засіб пізнання світу, суспільства й людини, а також як інструмент критики та скептичної оцінки здобутих раніше знань, що дає змогу визволити людство з-під влади забобонів, релігійних, інтелектуальних та політичних авторитетів. Велика французька енциклопедія стає знаряддям тогочасної науки; впевненість у чільній ролі освіти у формуванні людини та прогресі цивілізації; у соціальній та політичній думці: ліберальна концепція особи, суспільства та економіки, поняття суспільного договору (Ж.-Ж. Руссо), ідея конституції та трьох сфер влади (Ш.Л. де Монтеск’є), правових інституцій і захисту свободи індивідуума; критика релігійних інституцій, постулат так званої природної релігії (деїзм), яка спирається на розум (І.Кант), лібералізм (Ф.М.Вольтер, Д.Дідро, Д. де Сад), атеїзм (Гольбах).

Головна ідея просвітителів – це віра у силу людського розуму, який тільки один спроможний змінити життя людства на краще, тому в діяльності просвітителів важливе місце займає критика релігії та церкви, які перешкоджають вільному розвитку людини. Просвітники вважали, що головна причина людського горя полягає в неосвіченості людей. Отже, для знищення всього лиха необхідно просвітити людей, – звідси і назва епохи. Епоху Просвітництва часто називають віком філософії, і дійсно, в той час саме вона – а не релігія – відігравала велику роль в духовній культурі суспільства, що було пов’язано не лише із самими філософськими ідеями, а й з тим, що просвітителі висловлювали їх в доступній для широкого загалу формі. Діяльність просвітителів багато в чому ідейно підготувала Велику французьку революцію; саме в їх ідеології формувався знаменитий лозунг: «Свобода. Рівність. Братерство».

На щастя для них, ніхто з великих філософів цієї епохи не дожив до самої революції і не побачив, у що на практиці вилилися їх заклики до свободи, рівності, братерства, основані на торжестві розуму.

Кінець епохи ознаменувався принципово новим кроком у розвитку європейської філософії – появою трансцендентального ідеалізму І.Канта (1724–1804).

Умовною межею Нового часу вважається перша англійська революція – 1640–1660 рр., під час якої був скинутий і страчений король Карл І (1649); в Англії була проголошена республіка, а з 1653 р. – військова диктатура Олівера Кромвеля. Після смерті Кромвеля проходить реставрація монархії: до влади приходить син Карла І – Карл ІІ (в 1660 р.). Період Реставрації – це розквіт абсолютизму в Англії. Друга англійська революція, так звана «Славна», 1688 – 1689 рр.: король Яків ІІ Стюарт був страчений, а королем проголошений Вільгельм ІІ Оранський, настала конституційна монархія. Час «Славної» революції вважають початком епохи Просвітництва. Кінець епохи Просвітництва датується Великою французькою революцією – 1789–1794 рр. (хоча в ряді країн, наприклад, в Германії, епоха Просвітництва захоплює і початок ХІХ ст.). До найважливіших революційних подій епохи відноситься американська революція: під час війни за Незалежність, яку вели англійські колонії у Північній Америці (1775–1783) з’явилася нова держава – Сполучені Штати Америки («Декларація незалежності» була прийнята Континентальним конгресом 4 червня 1776 року).

ХVІІ–ХVІІІ ст. були часом поширення абсолютизму. Абсолютизм зароджується ще в середині ХV в Іспанії, але його розквіт припадає на два наступні століття. Свою класичну форму він набув у Франції під час правління Людовіка ХІV і яскраво проявився в період Регентства Філіппа Орлеанського і в період правління Людовіка ХV.