Народна Реформація. Томаса Мюнцера
У кожному місті й селі, в кожній оселі люди сперечалися про те, якою повинна бути церква. Не чекаючи ніякого дозволу, люди виганяли священиків, розганяли монастирі. Користуючись із ситуації, князі захопили монастирські землі, а міська верхівка відмовилася сплачувати церкві податки. Владу Папи Римського більше не визнавали.
А втім, ці зміни задовольнили далеко не всіх. Міська біднота, селяни прагнули більшого. Вони слухали проповідників, яких з'явилося дуже багато і які розповідали про наближення Царства Божого на землі: все буде спільним і всі люди стануть рівними. Такої Народної Реформації вони жадали та ладні були вести за неї боротьбу. У багатьох містах і селах розпочалися стихійні виступи. Реформація, що починалась як рух поміркованих верств суспільства, натхненних гуманістичними ідеалами проти католицької церкви, набула рис, притаманних боротьбі народних мас за покращання свого становища.
У містах Німеччини з'явилися проповідники, які закликали людей жити так, як написано в Євангелії: “І всі віруючі були разом, і мали все спільне: і продавали свої володіння та будь-яку власність, і роздавали всім, за їхніми потребами”. Прихильників цих ідеалів майнової та соціальної рівності називали анабаптистами(перехрещенцями). Дітей вони не хрестили, вважаючи, що хрещення слід приймати свідомо, дорослою людиною. Вступаючи до їхньої громади, хрещення треба було прийняти вдруге, звідки й виникла назва. Одним із найвідоміших проповідників ідеалів анабаптистів став спершу друг Лютера, а перегодом його ворог Томас Мюнцер (бл. 1490—1525). Він закликав народ підняти меч проти панів і встановити силою на землі Царство Боже. За його переконаннями, боротьбу належало розгорнути не лише проти католицької церкви, а й проти всіх тих, хто жив, порушуючи християнські заповіді, — князів, рицарів, лихварів. Усі повинні бути рівними перед Богом, монастирі й замки слід знищити, а панам — покинути палаци, оселитись у простих хатинах і працювати. Тих дворян, які виконають цю вимогу, буде прийнято до нової ідеальної спільноти людей, а тих, хто чинитиме опір установленню справедливих порядків, доведеться примушувати або страчувати.
Це був заклик до повстання для встановлення Царства Божого, і анабаптисти чекали повстання та готували його. Коли влітку 1524 р. на верхньому Рейні розпочалися окремі селянські виступи, туди рушили анабаптистські проповідники.
Ідеї Мюнцера та анабаптистів у Німеччині підтримала більшість найбідніших верств населення. Лютера такі ідеї злякали. Як засвідчили подальші події, шляхи Лютера і прихильників побудови на землі силою Царства Божого розійшлися.
Селянська війна розпочалася з окремих виступів улітку 1524 р., якими влада попервах знехтувала. Але заворушення не припинялись і навіть поширювалися. Восени повстання охопило південь Німеччини. Селяни розправлялися з панами, озброювались і створювали загони. Вони палили замки, руйнували монастирі, а захоплене майно розподіляли нарівно; до повстанців приєднувалися міщани і дрібні рицарі. З їхньою допомогою було розроблено найпопулярнішу серед німецьких селян у роки війни програму під назвою“12 статей”. У ній висувалися вимоги скасування особистої залежності селян і десятини, зменшення оброку й панщини. Покарання селян мали відбуватися за рішеннями суду, а не панами. Священика для кожного села мала обирати сільська громада. Укладачі “12 статей” знали й розуміли побажання селян і вдало їх висловили. У роки Селянської війни ця програма перевидавалася 25 разів.
Представники бюргерства та рицарства висунули “Гейльброннську програму”. У ній висловлювалися вимоги посилення імперської влади, скасування митних зборів усередині країни, запровадження єдиних монет і мір. Селяни мали звільнятися від особистої залежності за викуп у розмірі 20-кратної вартості сплачуваних податків. У здійсненні вимог цієї програми були зацікавлені насамперед підприємці, оскільки вони створювали умови для розвитку ринкових відносин.
Полум'я Селянської війни охопило всю Німеччину. Селянські загони зазвичай вели боротьбу в рідних землях. Звільнивши їх від ненависних панів, розходилися по домівках. Коли поспіхом зібрані загони дворянської кінноти перейшли в наступ, селяни не змогли виступити проти них разом.
Розгубленість серед селян посилилася після того, як Лютер гнівно засудив повсталих і закликав їх скласти зброю. Лютер проголосив, що особиста залежність селян не суперечить Святому Письму, а тому виступати проти неї — гріх. Томас Мюнцер від початку боротьби був разом із повсталими. Він особисто очолив повстання в Тюрінгії (Центральна Німеччина).
Для придушення повстання німецькі князі зібрали велике, добре озброєне військо з дворянської кінноти і найманців. У травні 1525 р. біля міста Франкенгаузена повстанців було розгромлено. Із 8-тисячного селянського війська 5 тис. загинули. Поранений Томас Мюнцер потрапив у полон і після жорстоких тортур разом із 92 прибічниками був страчений. Приблизно тоді ж було придушено повстання і в Південній Німеччині. Коли селяни дізналися про цю поразку, багато з них відмовилися далі битись. Хоча в окремих районах виступи тривали до середини 1526 р., Селянська війна скінчилася поразкою.
По всій Німеччині чинилися розправи з повсталими, і дарма М. Лютер нагадував переможцям про християнське милосердя, засуджував “...лютих, несамовитих, таких, які не усвідомлюють, що роблять, тиранів, які навіть і по закінченні битви не можуть погамувати свою жагу крові...”. Ще довго в Німеччині не вщухали страти. Кількість загиблих і страчених у Селянській війні в Німеччині перевищила 100 тис. осіб.