Основні напрями і вчення в Європейській Реформації
Реформація — слово, що перекладається з латинської як перебудова, стало символом цілої епохи в історії країн Європи. Це була доба, коли розгорнувся рух за переосмислення ролі католицької церкви у суспільстві. Дуже швидко ця боротьба, що починалася з диспутів в університетських залах, перекинулася на поля бойовищ. Люди початку нового часу були приголомшені силою ненависті, з якою точилася боротьба між прихильниками старої католицької церкви і реформаторами. Мине багато часу, поки людство зрозуміє, що неможливо винищити всіх, хто хоче жити інакше. Треба навчитися жити разом, на одній планеті. Шлях до цього буде дуже довгим.
Події, які спричинили розкол Європи на два великі табори — католиків і прихильників Реформації, — розпочалися на початку XVI ст. у Німеччині.
Передумови Реформації. Німецький гуманізм
Критика католицької церкви була пов'язана з поширенням у Німеччині ідеалів гуманізму.
Гуманізм (від. лат. humanus - людяний, людський) світське вільнодумство епохи Відродження, що протистояло середньовічній схоластиці і духовному пануванню церкви. В широкому розумінні - визнанні цінності людини як особистості, її права на вільний розвиток і виявлення своїх здібностей.
На початку XVI ст. в Німеччині існували 16 університетів, у більшості з яких викладали вчені-гуманісти. Найвищого розквіту гуманізм у Німеччині досяг напередодні Реформації. Саме тоді сягнула свого піку гуманістична сатира, затверджувалися нові суспільні ідеали, розгорталися пошуки нових форм розвитку релігійного життя. У Німеччині з'явилися “Листи темних людей” — дотепна, гостра й талановита сатира, яка викривала безкультурність і моральний занепад духовенства, його захоплення нескінченними схоластичними суперечками з будь-якої дрібниці. Європейської слави набула діяльність Еразма Роттердамського (1466—1536) та його молодшого сучасника, рицаря-гуманіста Ульріха фон Гуттена (1488—1523).
Діяльність гуманістів підготувала суспільство до розуміння необхідності реформування католицької церкви й розгортання боротьби за об'єднання Німеччини.
Мартін Лютер і початок Реформації
На чолі реформаційного руху в Німеччині став Мартін Лютер (1483—1548). 31 жовтня 1517 р. Лютер вивісив на дверях церкви у Віттенберзі свої “95 тез” проти зловживань продаж індульгенцій. У тезах Лютера в загальних рисах визначилися основи нового вчення. Чільне місце в ньому належало трьом положенням:
1.Людина спасається лише своєю вірою.
2.Спасіння отримується лише Божою милістю і не залежить від будь-яких “заслуг” людини, бо не люди, а лише Бог знає справжню вартість “добрих справ”.
3. Єдиним авторитетом у справах віри є Святе Письмо, Слово Боже.
Це вчення М. Лютера, що його можна стисло схарактеризувати як “спасіння вірою”, мало далекосяжні наслідки. Якщо спасіння залежить лише від Божого милосердя, то виникало питання: для чого потрібне посередництво католицької церкви, всієї величезної церковної ієрархії на чолі з папою?
Лютер не обдумав можливих наслідків цієї логіки, витоки якої він помітив у деяких текстах Святого Письма.
Вчення Лютера перекреслювало обов'язковий для католика авторитет, поряд зі Святим Письмом, рішень папи й церковних соборів. На думку його, про це не йдеться у Святому Письмі, а тому це слід відкинути, як “людські вигадки”.
Виступ Лютера дістав підтримку значної частини населення Німеччини. Багато людей стали перекладати тези Лютера з латини німецькою й поширювати їх по всій країні. Католицька церква засудила виступ Лютера, папа Лев X відлучив його від церкви. Одначе німецькі князі на з'їзді у Вормсі вирішили підтримати Лютера. Він дістав можливість сховатись у князя Саксонії в замку під назвою Вартбург.
У Німеччині почалася Реформація, яка охопила всі верстви населення країни.