Види наочності.

а) споглядальна і дієва. Споглядальна полягає в тому, що учні під керівництвом учителя спостерігають об’єкти в натурі або в зображеннях. Дієва наочність полягає в тому, що учні пізнають об’єкти, діючи: виготовляють, наприклад, моделі, карти, діаграми в навчальних майстернях, пришкільних ділянках, працюють з різними предметами і матеріалами. Поєднуючи в собі споглядання з дією, наочність дозволяє засвоювати знання глибше, повніше.

б) залежно від характеру відображення дійсності, наочність можна умовно поділити на:

• натуральні об’єкти – рослини, тварини, знаряддя і продукти праці, хімічні речовини.

• зображальні: а) площинні – картини, репродукції,

б) об’ємні – макети, муляжі, скульптури.

• схематичні – географічні, топографічні, історичні карти, різні схеми, малюнки, діаграми, графіки.

в) деякі дидакти вважають, що є ще словесно-образна наочність – ви-користання художніх та інших образів, виражених у слові.

- звукотехнічні засоби – магнітні записи, радіопередачі, грамзаписи.

• світлотехнічні – кінофільми, діапозитиви…

Функції наочності:

-сприяє розумовому розвитку учнів;

-допомагає виявити зв’язок між науковими знаннями і житейською практикою, між теорією і практикою;

-полегшує процес засвоєння знань і сприяє розвитку інтересу до знань;

-допомагає сприймати об’єкт у розмаїтті його сторін і зв’язків;

-сприяє розвитку мотиваційної сфери учнів.

Наочність у навчанні завжди супроводжується словом учителя. Академік Л.В. Занков експериментально досліджував кілька способів поєднання слова вчителя із засобами наочності. Через словесне пояснення вчитель може керувати сприйманням наочності, тобто слово і образ сприймаються одночасно. Іноді ілюстрація доцільна як підтвердження повідомлення або розповіді вчителя,отже, йде за ними. Унаочнення у вигляді схеми, замальовки, креслення, дії тощо може створюватися на очах дітей і супроводжувати пояснення.

Вимоги до використання наочності (правила реалізації):

-наявність конкретної мети використання наочності;

-не слід зловживати наочністю;

-використовувати у той час, коли про неї йде мова;

-не містити нічого зайвого, щоб не викликати додаткової асоціації;

-враховувати вікові особливостей дітей;

-не слід недооцінювати і переоцінювати наочність у процесі навчання;

-має бути змістовною, естетично оформленою;

-відповідати психологічним законам сприймання;

-необхідна попередня підготовка учнів до сприймання наочності.

Принцип науковості.

Процес пізнання навколишнього світу складний, суперечливий. Наукове пізнання полягає в тому, щоб перейти від явища до суті, від зовнішнього опису предмета, до його внутрішньої будови. Наприклад, від зовнішнього виду тварини, рослини, до його внутрішньої будови, розмноження, обміну речовин.

Реалізація принципу науковості – це опора на науку, як джерело системи фактів, понять, закономірностей. Цей принцип розкриває місце наукових знань в навчальній діяльності. Суть його в тому, що учням пропонуються для засвоєння точно встановлені в сучасній науці положення. Зміст освіти має відображати об’єктивні факти, закони, теорії.

Пізнання навколишньої дійсності може бути правильним і неправиль-ним. Правильне розуміння дійсності здійснюється на різних рівнях.

Історичний розвиток наукових знань йшов від менш глибокого, до більш глибокого розуміння закономірностей навколишнього світу. Наукові знання можуть з різною глибиною пояснювати світ, не втрачаючи ознак науковості. Тому навчальний матеріал може більш чи менш глибоко характеризувати явища в залежності від віку дітей, рівня їх розвитку.

Якщо навчальний матеріал дозволяє уявити тільки зовнішні ознаки предметів, то такі знання будуть донаукові. Вони створюють основу для наукових знань. Якщо навчальний матеріал вводить дитину у світ законів, понять, формул, теорем – такі знання називають науковими.

Основна вимога принципу – це перехід від явища до суті, від зов-нішніх ознак до внутрішніх.

Систематичне засвоєння наукових знань починається із школи. Процес переходу мислення дітей від звичайного для них чуттєвого пізнання до понять, умовисновків, суджень – складний і суперечливий. Успіх залежить від того, як буде організована мислительська діяльність у процесі засвоєння наукових знань.Вчителю необхідно чітко визначити, яка сукупність чуттєвих образів лягає в онову поняття, як можна узагальнити і систематизувати уявлення дітей, щоб вони могли уявити ту сторону діяльності, яку характеризують поняття, виділити доступні наукові ознаки даного поняття.

Вимоги до вчителя:

-добре розуміти, яку сторону досвіду людства засвоює учень і як правильно організувати перехід думки від явищ до суті, від зовнішніх властивостей до внутрішніх;

-розуміти вплив на розвиток учнів наукових та інших знань;

-бачити в програмі можливості більш чи менш глибокого пояснення дійсності;

-знати шляхи систематизації і узагальнення уявлень дитини в процесі первинних наукових понять.

Правила реалізації принципу науковості.

1.Прагніть до нового як у змісті, так і у методах навчання.

2.Систематично інформуйте учнів про нові досягнення у науці, техніці, культурі, виробництві, суспільному житті, пов’язуйте їх із набутими знаннями, зміцнюйте систему знань новими зв’язками.

3.Не зводьте ознайомлення з новими ідеями, сприйняття нового до ізольованого акту, розглядайте кожне явище у нових зв’язках та відношеннях.

4.Ознайомлюйте учнів з біографіями видатних вчених, їх внеском у розвиток науки.

5.Застосовуйте найновішу наукову термінологію, будьте у курсі останніх досягнень педагогіки, психології, методики та свого навчального предмета.

6.Остерігайтесь правдоподібних, неоднозначних і фальшивих фраз, які можуть стати причиною нездорової уяви дітей. У школі учитель не повинен допустити вільного, хибного трактування сказаного ним.