35. Аналіз собівартості продукції по статтях калькуляції

Аналіз собівартості продукції по статтях калькуляції проводиться шляхом порівняння фактичних витрат з даними плану і даними попередніх періодів.

В процесі аналізу визначають відхилення фактичних витрат від запланованих по кожній калькуляційній статті, дається їхня оцінка, виявляються резерви і напрямки зниження собівартості окремих видів продукції.

Цей аналіз дає можливість перевірити зміни фактичної собівартості в порівнянні з плановою, визначити рентабельність виробів та шляхи зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції за рахунок внутрішніх резервів підприємства.

Для аналізу використовують калькуляції виробів, які підприємство включає в річний звіт.

Здійснюючи аналіз собівартості окремих виробів, необхідно оцінювати ще і структуру (питому вагу) окремих статей у загальній сумі витрат. Такий аналіз виявляє найбільш результативні шляхи зниження рівня собівартості.

36. Аналіз комплексних статей витрат

До комплексних статей витрат належать: „Загальновиробничі витрати”, „Адміністративні витрати”, „Витрати на збут”.

В процесі аналізу комплексних статей витрат вивчають:

- динаміку і напрямок зміни комплексних статей витрат;

- виконання кошторису по кожному виду комплексних статей витрат;

- визначають відхилення від кошторису і виявляють причини таких відхилень;

- первіряють обгрунтованість розподілу витрат між товарною продукцією, незавершеним виробництвом і окремими видами продукції;

виявляють непродуктивні витрати;

розробляють напрямки для використання резервів.

В ході аналізу динаміки комплексних статей витрат порівнюють і зіставляють фактичні і планові витрати в абсолютній сумі і на гривню обсягу виробництва продукції по кожному виду витрат за декілька звітних періодів.

Часто при аналізі використовують модель, у якій визначають вплив обясгу виробництва і суми кошторису, що припадає на одну гривню обсягу виробництва, на кошторис відповідних витрат методом ланцюгових підстановок за формулою:

К = ОВ * В1грн.к, де

К – кошторис відповідних комплексних витрат, грн.;

ОВ – обсяг випуску продукції, грн.;

В1грн.к – витрати на 1 грн. відповідного кошторису комплексних статей витрат, грн.

37 Аналіз витрат за елементами Найбільш корисним для вивчення змін у структурі витрат на виробництво є аналіз собівартості за елементами витрат. Елементні витрати — це однорідні за складом витрати підприємства. До них належать матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування, інші грошові витрати (табл. 8.2). Аналіз витрат за елементами витрат дає змогу не лише вивчити зміни у структурі собівартості, а й охарактеризувати галузеві особливості (матеріаломісткість, фондомісткість, енергомісткість, трудомісткість виробництва).

38 Аналіз матеріальних витрат

Аналізуючі матеріальні витрати, необхідно враховувати, до якої галузі належить досліджуване підприємство. Це зумовлює різний вміст матеріалів і сировини у собівартості продукції, тобто матеріаломісткість продукції. Взагалі в обробних галузях виробництва питома вага цих витрат дуже велика. Особливо це стосується легкої і харчової промисловості.

Далі необхідно встановити, які технологічні процеси застосовуються, наскільки вони досконалі та сучасні, тобто безвідходні. Нині особливу увагу слід приділяти витратам палива та електроенергії у зв’язку з їх дефіцитністю і великою вартістю. У деяких галузях промисловості (енергомісткі виробництва)аналіз використання енергетичних ресурсів має пріоритетний характер.

Аналіз матеріальних витрат полягає в порівнянні фактичного їх обсягу з плановим чи базовим і в обчисленні впливу окремих факторів на виявлені відхилення. Специфіка цих факторів і конкретна методика дослідження їх залежать від особливостей технології, а також від використовуваних видів сировини, матеріалів та енергоносіїв.

Проте завжди слід виявляти вплив таких факторів:

1) зміни питомих витрат сировини та матеріалів на одиницю продукції — фактор «норм»;

2) зміни собівартості заготівлі одиниці сировини та матеріалів — фактор «цін».

Останній фактор складається з таких трьох підфакторів:

а) зміни купівельних цін з урахуванням усіх доплат і знижок;

б) транспортних витрат, до яких належать і вантажно-розван­тажувальні;

в) заготівельних витрат.

Зміна питомих витрат сировини та матеріалів може відбуватися з причин:

а) пов’язаних із виконанням плану технічного розвитку в заходах, спрямованих на зниження норм витрачання;

б) зумовлених різними іншими відхиленнями від поточних норм витрачання.

Аналіз матеріальних витрат завжди закінчується підрахунком резервів зниження витрат і розробкою відповідних заходів щодо їх використання.

39 Аналіз витрат на оплату праці

У більшості галузей промисловості витрати на оплату праці мають меншу питому вагу в собівартості продукції, ніж матеріальні витрати. Проте загальновідомо, що одним із найважливіших джерел зниження собівартості продукції є більш швидке зростання продуктивності праці порівняно із середньою оплатою праці. Тому аналізові витрат на оплату праці слід завжди приділяти увагу в першу чергу.

Оплату праці аналізують за двома напрямами:

1) аналіз фонду оплати праці як елемента витрат на виробництво на підставі спеціальної статистичної форми (1-ПВ);

2) аналіз оплати праці за окремими статтями калькуляції, насамперед за статтею «зарплата виробничих робітників».

Перший напрям має явні переваги, оскільки ґрунтується на всебічній інформації звітності за трудовими показниками. Аналіз виконання фонду оплати праці розпочинають з визначення абсолютного відхилення від планового фонду або фактичного відхилення за базовий період. Після цього досліджують причини такого відхилення, виявляючи вплив двох факторів: зміни середньо­облікової чисельності (кількісний фактор) і зміни середньої заробітної плати (якісний фактор).

Для розрахунку можна використати спосіб абсолютних різниць, згідно з яким вплив першого з названих факторів визначають мно­женням відхилення від плану за кількістю на планову середню заробітну плату, а вплив другого — множенням відхилення від плану з середньої заробітної плати на фактичну чисельність.

Середньорічна заробітна плата, у свою чергу, залежить від дії таких факторів: кількості робочих днів у періоді, тривалості робочого дня (зміни), середньогодинної оплати. Методика розрахунку така сама, як і при визначенні впливу факторів на середньорічний виробіток 1 робітника.

Під час аналізу складу фонду заробітної плати робітників потрібно встановити співвідношення між різними видами оплати праці (почасова, відрядна та ін.), а також виявити непродуктивні виплати. Серед останніх найбільш відомі такі:

доплати у зв’язку зі змінами умов праці;

доплати за роботу в понаднормовий час;

оплата цілодобових простоїв і годин внутрішньозмінних простоїв;

заробітна плата у складі браку продукції.

Крім того, у складі нарахованої заробітної плати можуть бути оплата невиконаних технологічних операцій, оплата невиготовленої готової продукції (приписки обсягів виробництва) тощо. Всі ці суми слід ураховувати як резерви економії фонду заробітної плати.

Зменшення непродуктивних виплат заробітної плати зовсім не суперечить підвищенню основних тарифних розцінок і погодинної плати, особливо коли спостерігається зростання продуктивності праці. Взагалі, на сучасному етапі підвищення рівня заробітної плати — надзвичайно важливий економічний і соціальний фактор, проте він залежить не лише від продуктивності праці, а й мусить тісно узгоджуватися з фінансовим станом підприємства.

40 Аліз витрат на обслуговування виробництва

Питома вага витрат на обслуговування виробництва та управління в собівартості продукції залежить від галузі промисловості.

Під час аналізу можна встановити абсолютне та відносне їх відхилення від кошторису як у цілому, так і за окремими видами статей. Проте аналіз у динаміці цих витрат доцільно проводити лише з використанням відносних показників у розрахунку на 1 грн. товарної продукції.

Аналізуючи ці витрати, треба пам’ятати, що вони здебільшого мають сталий характер. Тому звичайно обмежуються визначенням абсолютних відхилень від кошторису. Винятком є витрати на утримання та експлуатацію машин і обладнання (крім їх амортизації), які за своєю сутністю є змінними, оскільки залежать від обсягу виробництва. За цими витратами розраховують також відносне відхилення, порівнюючи фактичні витрати з даними кошторису, перерахованими на відсоток виконання плану випуску товарної продукції. У подальшому аналізі слід виявити причини відхилень фактичних витрат від планових.

Причинами відхилень за окремими статтями витрат можуть бути:

амортизація устаткування — зміна вартості устаткування, в тому числі внаслідок переоцінки, дострокового надходження й вибуття основних засобів, зміна порядку і норм амортизаційних відрахувань;

поточний і капітальний ремонти — зміна норм витрачання і цін на ремонтні матеріали, зміна погодинної оплати робіт і трудомісткості виконання їх, зміна кількості устаткування та обсягів виконаних робіт тощо.

Причинами відхилень за статтями витрат можуть бути також необґрунтованість плану і неправильне їх віднесення.

41 Резерви зниження собівартості продукції

Аналіз собівартості окремих видів продукції слід закінчувати пошуком резервів її зниження. Поточні резерви собівартості включають усі види непродуктивних витрат (як явні, так і приховані), а також виявлені під час аналізу перевитрати ресурсів і надмірні витрати грошових коштів.

Перспективні резерви зниження собівартості продукції, як правило, передбачають проведення значних організаційних, технологічних, конструкторських та інших видів робіт, що, до речі, потребує певних додаткових інвестицій. Насамперед це стосується можливого збільшення обсягів виробництва. Доб­ре відомо, що за інших рівних обставин збільшення обсягів виробництва знижує собівартість продукції через відносно сталі витрати на управління виробництвом (так звані умовно-постійні витрати). Цей шлях зниження собівартості хоч і дуже простий, але має певні згасаючі можливості одер­жання позитивного ефекту До того ж, наявні виробничі потужності підприємства і попит на даний виріб можуть обмежувати збільшення обсягів виробництва продукції.

Собівартість одиниці продукції розраховують за формулою

,

де П — умовно-незмінні витрати (П = 900 тис. грн.);

V — змінні витрати (V = 50 грн. / шт.);

qі — обсяг виробництва;

Ц — ціна (80 грн.).

42. Значення, завдання та джерела інформації аналізу прибутку і рентабельності

Прибуток є кінцевим показником діяльності підприємства у звітному періоді, який свідчить про позитивний результат господарювання. Прибуток є основною метою в комерційній діяльності, оскільки за рахунок нього підприємство виконує свої зобов’язання перед державою як платник податків і забезпечує самофінансування своєї діяльності та її подальший розвиток.

Головними завданнями аналізу фінансових результатів є:

1) систематичний контроль за виконанням планів одержання прибутку;

2) виявлення факторів формування прибутку та розрахунки їх впливу;

3) вивчення напрямків і тенденцій розподілу прибутку;

4) виявлення резервів збільшення прибутку;

5) розробка заходів для використання виявлених резервів.

Джерелами аналітичної інформації для аналізу є:

плани економічного і соціального розвитку;

фінансовий план;

бух.звітність форма № 1 „Баланс”, № 2 „Звіт про фінансові результати”;

податкова звітність „Декларація про прибуток підприємства”;

матеріали маркетингових досліджень.

Рентабельність є відносним показником прибуткової роботи підприємства. До показників рентабельності відносять:

рентабельність продукції (окремих виробів, реалізованої продукції, виробництва);

рентабельність витрат виробництва і інвестиційних проектів;

рентабельність капіталу та ін.

Основними завданнями аналізу рентабельності є:

1) оцінка виконання плану показників рентабельності;

2) вивчення динаміки показників;

3) визначення факторів зміни їх рівня;

4) пошук резервів зростання рентабельності;

5) розробка заходів для використання виявлених резервів.

43. Аналіз формування фінансових результатів

Оцінка фінансових результатів починається з аналізу динаміки і структури доходів і витрат, що дає можливість одержати найбільш загальну картину про фактори, які вплинули на їх формування. Далі аналізують динаміку показників прибутку підприємства. Аналіз проводиться методом порівняння фактичних даних за звітний період з плановими або фактичними даними за попередній період. Окремо аналізують валовий прибуток, прибуток від операційної діяльності, прибуток від звичайної діяльності до оподаткування та чистий прибуток. Для виробничого підприємтсва найважливішим є аналіз валового прибутку.

В ході аналізу валового прибутку розраховують такі показники:

1) % виконання плану з прибутку;

2) динаміку прибутку;

3) абсолютне відхилення по прибутку;

4) вплив факторів на зміну прибутку.

На валовий прибуток мають вплив такі фактори:

зміна фізичного обсягу реалізованої продукції (шт., кг ...) – прямопропорційна залежність;

зміна цін – прямопропорційна залежність;

зміна собівартості реалізованої продукції – оберненопропорційна залежність;

зміна структури реалізованої продукції – якщо в структурі реалізованої продукції більшу частку займають високорентабельні товари, то вплив структури буде позитивним, якщо навпаки – негативним.

За допомогою методу різниць розраховують вплив наступних факторів на величину валового прибутку (ВП):

1) вплив зміни обсягу реалізації продукції в натуральному вираженні =

ВПпл. х % приросту або зниження собівартості реалізованої продукції ;

100%

% приросту або зниження собівартості реалізованої продукції = % виконання плану з собівартості реалізованої продукції – 100%.

2) вплив зміни структури і асортименту реалізованої продукції =

ВПпл. х (% викон. плану з обсягу РП - % викон. плану з собівартості РП);

100%

3) вплив зміни рівня витрат на 1 грн. реалізованої продукції =

- [Факт. обсяг РП * розмір зміни рівня витрат на 1 грн. тов.продукції].

Розмір зміни рівня витрат на 1 грн. тов.продукції = Факт. рівень витрат на 1 грн. тов.продукції – План.рівень витрат на 1 грн. тов.продукції.

Перевірка: сума трьох факторів впливу має = абсолютному відхиленню по валовому прибутку, т.б. ВПфакт. – ВПпл.

44. Аналіз рентабельності діяльності підприємства

До основних показників рентабельності , які використовуються в ході аналізу відносяться:

1) рентабельність сукупних активів (економічна рентабельність) – характеризує рівень прибутку забезпечений всіма активами підприємства, що перебувають у його використанні по балансу. Його зменшення може свідчити про спад попиту на продукцію підприємства.

Ра = Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування / Валюта балансу.

2) Рентабельність власного капіталу (фінансова рентабельність) – характеризує рівень прибутковості власного капіталу, вкладеного в дане підприємство. Цей показник є одним із основних показників інвестиційної привабливості підприємства, тому що його рівень показує верхню межу дивідендних виплат.

Рв.к.= Чистий прибуток / Власний капітал.

3) Рентабельність продажів (комерційна рентабельність) – показує, наскільки ефективно і прибутково підприємство веде свою операційну (виробничо-комерційну) діяльність.

Рпрод.= Валовий (або операційний або чистий ) прибуток / сума виторгу від реалізації продукції.

4) Рентабельність продукції = Прибуток / Собівартість реалізованої продукції.

В ході аналізу порівнюють розраховані фактичні показники рентабельності з плановими або звітні з показниками минулих періодів, визначають відхилення і роблять висновки.

45 Резерви росту прибутку і рентабельності

Основними резервами росту прибутку і рентабельності на виробничому підприємстві є:

1) збільшення обсягу випуску продукції (робіт, послуг);

2) зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції;

3) економія і раціональне використання коштів на оплату праці робітників та службовців;

4) впровадження досягнень науково-технічного прогресу, що забезпечує ріст продуктивності праці;

5) ефективна організація праці на підприємстві;

6) зниження рівня закупівельних цін на сировину і матеріали, що забезпечить зменшення собівартості продукції та ін.

46 Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю підрозділів.

Під виробничою потужністю розуміється максимально можливий річний (добовий змінний) випуск продукції в номенклатурі і асортименті, передбачених планом, при повному використанні виробничого обладнання та виробничих потужностей з урахуванням застосування передових технологій виробництва та організації праці.

Як величина змінна, вона розраховується на початок планового періоду-вхідна потужність і на кінець його вихідна потужність.

Виробнича потужність підрозділів, виражена безпосередньо в обсязі продукції, обчислюється для умов однопродуктового виробництва за формулою:

NВ.П=Тр*т0\t0

де NВ.П — виробнича потужність групи взаємозамінних агрегатів (верстатів) у натуральному виразі; Тр — час роботи одного агрегату за розрахунковий період, год.; т0 — кількість однотипних взаємозамінних агрегатів у групі; t0 — затрати часу на виготовлення одного виробу.

Якщо t0 виражене в нормованому часі (машинні нормо-години) — tн- то t0=tн\кн де кн - плановий (прогнозний) коефіцієнт виконання норм (береться переважно на досягнутому рівні).

За умов кількох груп устаткування, виробнича потужність визначається лімітуючою групою, якщо не передбачається заходів щодо її розширення.

Виробнича потужність системи взаємопов’язаних машин, що працюють за єдиним регламентованим ритмом (потокові, автоматичні лінії), обчислюється за формулою:

NВ.П = Тр*60 \r

де — час роботи технологічної лінії за розрахунковий період, год; r - такт роботи лінії (час, через який вироби сходять з лінії), хв.

У виробничих підрозділах багатопродуктового виробництва з груповим розміщенням устаткування подібні обґрунтування мають форму порівнянних обчислень пропускної спроможності устаткування і його завантаження у машино-годинах. Відношення цих величин характеризує рівень завантаження устаткування:

к3=Tз\ТП.С

де к3 - коефіцієнт завантаження устаткування певної технологічної групи; Т3 - завантаження устаткування виробничою програмою у плановому періоді, машино- годин; ТП.С - сумарний час роботи устаткування групи в плановому періоді, який називають пропускною спроможністю цієї групи, машино-годин.

На практиці використовується й обернена величина цього показника. Останній показує, наскільки пропускна спроможність покриває завантаження устаткування і має назву коефіцієнта пропускної спроможності (виробничої потужності).

Завантаження устаткування обчислюється на основі планового обсягу продукції і затрат часу на її обробку.

Тз = п Ni *ti

де п - кількість найменувань виробів (деталей, комплектів), що обробляються на даній групі устаткування; Nі — кількість виробів i-го найменування у натуральному виразі; ti - затрати часу на обробку одного виробу i-го найменування на даній групі устаткування,

Пропускна спроможність устаткування певної технологічної групи визначається як добуток часу роботи одного агрегата (ТР) на їх кількість (т0):

ТП.С = ТРт0.

Цей показник вже наводився вище (формула 5.5). Час роботи одного агрегату обчислюється так:

Тр= Тн ( 1-t)\100))

Тн - номінальний (режимний) фонд часу роботи одного агрегату (машини) в плановому періоді, год; t — планові втрати часу на ремонт агрегату, %.

Це формула загальна. Якщо можна точніше передбачити тривалість потрібного ремонту в робочий час, то ця величина просто віднімається від Тн. Коли такий ремонт не припадає на плановий період, то Тр = Тн:

Тн = (Дрtз - Дсtс)kз,

де Др — кількість робочих днів у плановому періоді; tз — тривалість робочої зміни, год; Дс — кількість днів зі скороченою робочою зміною; tс — тривалість скорочення робочої зміни, год; kз — коефіцієнт змінності роботи (кількість змін роботи на добу).

47. Забезпечення виробничої програми трудовими ресурсами.

Обґрунтування виробничої програми підрозділів трудовими ресурсами обмежується, як правило, тими категоріями працівників, кількість яких залежить від обсягу і структури виробництва. Це переважно робітники.

Кількість робітників, потрібна для виконання запланованого обсягу роботи, визначається різними методами залежно від специфіки виконуваних процесів і нормування праці: на основі трудомісткості робіт, норм виробітку, норм обслуговування, за робочими місцями тощо. Розрахунки проводяться окремо за професіями і кваліфікацією робітників.

Кількість робітників на роботах з нормованою трудомісткістю визначається за формулою:

Чоб=Тпл/Тп*kн (5.12)

де Чоб – середньооблікова кількість робітників; Тпл – планова трудомісткість робіт, нормованих людиногодин; Тп — фонд робочого часу одного працівника в плановому періоді, год; kн — коефіцієнт виконання норм.

Фонд часу роботи одного середньооблікового робітника визначається на основі кількості робочих днів у плановому періоді, передбачених законом невиходів на роботу і середньої тривалості робочого дня.

Тп=Дп*tд.с, (5.13)

де Дп — середня кількість днів виходу на роботу в плановому періоді одного робітника; tд.с — середня тривалість робочого дня, год.

Середня кількість днів виходу на роботу (реальний робочий час у днях) обчислюється на основі кількості робочих днів у плановому періоді за календарем (Др) і середньої кількості днів невиходів згідно з трудовим законодавством (відпустки, хвороба та ін.)—Дн, тобто

Дп-Др-Дн. (5.14)

Середня тривалість робочого дня менша від номінальної тривалості, якщо у складі робітників є такі, що мають скорочений робочий день (неповнолітні, матері, що мають дітей віком до одного року). В інших

випадках середня тривалість дня збігається з номінальною (tд н).

Згідно з цими обчисленнями можна визначити втрати робочого часу.

h=(1-Tп/Др*tд.н)100, (5.15)

де h — втрати робочого часу у відсотках.

Коли виготовляється один вид продукції або виконується однорідна робота, кількість робітників можна визначати за нормами виробітку.

Чоб=N/Вд*Дп*kн (5.16)

де N — плановий обсяг продукції (роботи) у натуральному виразі; Вд — денна норма виробітку одного робітника у натуральному виразі.

Розглянуті методи обчислення кількості робітників ґрунтуються на нормуванні затрат праці на одиницю продукції (роботи). Сфера їх застосування — процеси, де робітники, закріплені за певними робочими місцями, безпосередньо обробляють продукцію (виконують роботу) і між їх кількістю та обсягом останньої існує тісна залежність. Але досить часто ситуація буває іншою. Це стосується тих трудових процесів, виконання яких має такі особливості: виконувані робітником операції не пов'язані з кожною одиницею продукції або роботи; трудовий процес є нерегулярним, ймовірним; необхідна постійна присутність робітника незалежно від його завантаження з метою нагляду, контролю і регулювання процесу.

Зазначені особливості властиві передусім таким основним процесам, як апаратурні (ливарні, гальванічні, термічні, хімічні та ін.), обробні з високим рівнем механізації та автоматизації, а також допоміжним процесам з обслуговування устаткування (налагодження, дрібний ремонт тощо). Із підвищенням рівня механізації та автоматизації виробництва частка таких процесів зростає. Об'єктом нормування затрат праці є, як правило, устаткування (робочі місця), що обслуговується, а кількість робітників обчислюється за нормами обслуговування і робочими місцями. За кожним із цих методів обчислюється явочна кількість робітників, яка згодом перераховується в облікову з урахуванням втрат робочого часу.

Кількість робітників за нормами обслуговування визначається за формулою:

Чяв=m*kp/mн (5.17)

де Чяв — явочна кількість робітників; т — кількість устаткування (робочих місць), що потребує обслуговування; mн — норма обслуговування, тобто кількість устаткування, яку має обслуговувати один робітник; kз — кількість змін роботи.

Кількість робітників за робочими місцями обчислюються так:

Чяв=mn*kз (5.18)

де mn – кількість робочих місць, на яких постійно повинні бути робітники.

Явочна кількість робітників перераховується в облікову чисельність збільшенням її згідно з процентом втрат робочого часу h.

Чоб=Чяв100/100-h (5,19)

На практиці ці обчислення спрощують, замінюючи величину 100/100-h на коефіцієнт облікового складу, що визначається як відношення облікового складу робітників до їх явочної кількості за звітними даними.

Для визначення кількості робітників, які виконують нерегулярну роботу з випадковим часом їх виникнення і тривалістю (наладчики устаткування, черговий ремонтний персонал та ін.), може застосовуватися метод теорії масового обслуговування. Наприклад, специфіка обслуговування устаткування наладчиками полягає в тому, що на одного робітника припадає кілька верстатів, вимоги на обслуговування надходять нерегулярно, а його тривалість коливається в певних межах (рис. 5.2). Отже, можливі простої як устаткування, так і робітників, що його обслуговують. Тому важливо визначити таку кількість наладчиків, за якої вся система “устаткування-робітники” працювала б в оптимальному режимі. Критерії оптимальності тут можуть бути такі:

— максимальне завантаження устаткування за умов мінімального очікування обслуговування;

— максимальне завантаження обслуговуючого персоналу за рахунок мінімізації часу його незайнятості;

— мінімальні витрати в системі на одиницю продукції (роботи).

Перші два критерії часткові, і ними доцільно керуватися у тих випадках, коли один із ресурсів (устаткування або робітники) дефіцитний, а іншого бо робітники) дефіцитний, а іншого достатньо. Збільшення завантаження устаткування за рахунок скорочення часу очікування обслуговування потребує збільшення кількості наладчиків, завантаження яких знизиться. І навпаки, зменшення кількості наладчиків

підвищить їх завантаження, але при цьому погіршиться використання устаткування.

Найповніше ефективність функціонування системи обслуговування відбиває третій критерій, тому йому і слід надавати перевагу в більшості випадків. При цьому враховуються ті витрати, на які безпосередньо впливає система обслуговування. До них належать витрати, пов'язані з простоями устаткування й оплатою праці обслуговуючого персоналу. Таким чином, оптимальна кількість наладчиків забезпечує мінімум витрат, виражених функцією

С=(См* L+С0Ч0)*Т, (5.20)

де С— витрати, пов'язані з простоями устаткування й оплатою праці обслуговуючого персоналу за розрахунковий період, грн.; См — витрати (втрати) внаслідок простою верстата (машини) протягом

однієї години, грн.; L — середня кількість верстатів, що чекає обслуговування (довжина черги);

Со — середньогодинна зарплата одного обслуговуючого робітника, грн.; Чо — кількість робітників, зайнятих обслуговуванням; Т — фонд часу роботи устаткування в розрахунковому періоді (зміна, місяць), год.

48

49 Значення, завдання аналізу та джерела інформації реалізації продукції та виконання договірних зобов’язань

Реалізація продукції важлива заключна стадія кругообороту коштів підприємства. Від того, як організована система реалізації продукції, залежить безперервність виробничого процесу, оборот-ність оборотного капіталу, результати фінансово-господарської ді-яльності, рентабельність.

Завдання аналізу реалізації продукції:

1) оцінка виконання завдань з реалізації за обсягом, асортимен-том, строками, якістю продукції;

2) установлення динаміки обсягу реалізації продукції;

3) визначення впливу факторів на відхилення за обсягом реалізації;

4) оцінка наслідків виконання завдань з реалізації продукції.

Для аналізу використовують дані: ф. № 2 «Звіт про фінансові результати»; ф. № 22 «Зведена таблиця основних показників, які комплекс-но характеризують господарську діяльність підприємств»; бізнес-план підприємства; дані бухгалтерського обліку; матеріали податкового обліку з податку на додану вартість; матеріали маркетингової служби підприємства, фінансового та юридичного відділів.

50 Аналіз реалізації продукції на підприємстві.

Аналіз реалізації продукції проводиться в кілька етапів. Споча-тку дають оцінку еиконання планоеих завдань з реалізації продук-ції. Для цього фактичні показники виторгу від реалізації продукції порівнюють із плановим завданням, визначають абсолютне відхи-лення та відсоток виконання плану. Наступний етап аналізу передбачає еиечення динаміки реаліза-ції продукції. Фактичні показники виторгу від реалізації продукції звітного періоду порівнюють з аналогічними показниками відпові-дних попередніх періодів. Визначають темп зростання, темп приро-сту, абсолютний приріст обсягу реалізації. Потрібно порівняти також фактичні темпи зростання обсягу ре-алізації з плановими. Значне перевищення фактичного темпу над плановим дає під-ставу вважати, що в плані не повністю були враховані можливості і резерви збільшення обсягу виробництва. На відхилення за обсягом реалізації продукції впливає низка факторів:

маркетингова політика підприємства, її гнучкість, активність;

рівень виконання завдань з випуску продукції за обсягом, асо-ртиментом та якістю;

зміна залишків готової продукції на складі на початок і кінець звітного періоду;

зміна залишків товарів відвантажених на початок та кінець звітного періоду;

ритмічність виробництва;

забезпеченість підприємства тарою, транспортними засобами;

чітка система організації збуту продукції, контролю за ходом випуску, відвантаження продукції, оформлення розрахунків і над-ходження платежів від покупців;

витрати на доставку продукції; збутові знижки за прямими зв’язками та ін.

Для вивчення впливу окремих факторів на відхилення за обся-гом реалізації продукції необхідно насамперед розглянути співвід-ношення обсягу реалізованої та випущеної промислової продукції за планом та звітом і зіставити заплановану й фактичну зміну за звітний період залишків нереалізованої продукції. Зміна залишків нереалізованої продукції визначається як різниця в обсягах випуску і реалізації продукції. У ході аналізу доцільно вивчити обґрунтованість плану реаліза-ції, його взаємозв'язок з планами виробництва, собівартості проду-кції, відвантаженням та залишками нереалізованої продукції. Оцінку цих показників проводять за допомогою балансу товарної продукції. Для забезпечення успішного виконання плану з реалізації про-дукції важливо проводити попередній аналіз, у ході якого вивча-ється забезпечення виконання плану реалізації продукції. Такий аналіз проводиться за даними оперативного планування, обліку відвантаження продукції й очікуваного отримання коштів за відвантажену продукцію.

51 Аналіз виконання договірних зобов’язань підприємства з відвантаження продукції.

Оцінка виконання договірних зобов'язань із поставок продукції є важливим об'єктом аналізу діяльності підприємств. Аналіз передбачає дослідження та оцінку:

обгрунтованості та напруженості договірних зобов'язань;

виконання договірних зобов'язань і поставок продукції в ці-лому, за асортиментом, якістю і строками поставок;

змін у структурі поставок продукції на експорт;

причин відхилень у виконанні договірних зобов'язань;

впливу невиконання зобов'язань із договорів поставки на еко-номічні показники діяльності підприємства.

Інформаційною базою аналізу є дані оперативного та статисти-чного обліку, відділу збуту, маркетингу, працівники якого повинні організувати контроль за виконанням договірних зобов'язань у розрізі окремих договорів, видів продукції, строків поставки Крім того, використовують дані про сплачені підприємством штрафи, пені та неустойки, які дають інформацію про невиконання або по-рушення договорів поставок.

У ході аналізу вивчається виконання плану поставок продукції за місяць із наростаючим підсумком за період з початку року. Вивчається обґрунтованість та напруженість договорів по-ставок. Насамперед дають оцінку відповідності суми, на яку укла-дено договори поставок, виробничій потужності підприємства.

06числюють коефіцієнт напруженості як відношення обсягу необхідних поставок продукції за укладеними договорами (фактично поставленої) до виробничої потужності підприємства. Цей коефіцієнт порівнюють з фактичним виконанням договірних зобов'язань.

Кнап = ІІІІд *• М Квик , де ППд* — вироблено продукції для укладення договорів і фактичні поставки продукції за договорами, тис. грн; М— потужність підприємства, тис. грн.

Оскільки договір вважається виконаним тільки тоді, коли вико-нуються усі умови поставки, то аналіз передбачає оцінку рівня виконання зобов'язань із поставок відповідно до передбачених асортименту, якості і строків. Аналітичному дослідженню підлягає вивчення динаміки та оцінка змін у структурі поставок продукції на експорт.

Експортну продукцію оцінюють за конкретними цінами звітного року, переведеними в державну валюту за курсом Національного банку України на дату виписування розрахункових документів. Фактичний обсяг поставленої продукції за звітний період у розрізі держав-імпортерів порівнюють з аналогічним показником за попередні періоди, визначають динаміку поставок експортної продукції. Окрім того, вивчають, які зміни відбулися в структурі поставок. У ході аналізу досліджується раціональність кооперованих поставок, можливість усунення зустрічних перевезень.

Одним із завдань аналізу є вивчення причин недопоставки продукції. Такими причинами можуть бути:

невиконання завдань з випуску продукції за обсягом, асорти-ментом;

порушення ритмічності виробництва;

погіршення якості продукції, зниження її конкуренто-спроможності;

недостатньо чітка робота відділу збуту (маркетингу);

коригування завдань з випуску та реалізації продукції;

неузгодженість роботи окремих цехів та підрозділів;

відсутність добре налагодженої системи обліку, контролю, аналізу та ін.

За результатами аналізу розробляють заходи щодо безумовного виконання договірних зобов'язань.

52