31. Участь у господарському процесі державних та інших органів.

Частина 1 ст. 30 ГПК передбачає участь у судовому процесі осіб, які повинні сприяти суду в установленні обставин справи. Посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів можуть бути викликані в судове засідання для дачі пояс¬нень із питань, що виникають під час розгляду справи. Йдеться про по¬садових осіб і працівників перелічених суб'єктів, які не беруть участь у справі як сторони або треті особи. Посадові ж особи та працівники сторін і третіх осіб дають суду пояснення як представники виходячи з процесу¬ального статусу сторін та третіх осіб та їх зацікавленості у результаті розгляду справи.

Метою участі посадових осіб та інших працівників підприємств, уста¬нов, організацій, державних та інших органів є вирішення питань щодо обставин справи, дослідження наявних у справі доказів чи збирання но¬вих доказів, інших питань, що виникають під час судового розгляду.

Посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, яких викликано до господарського суду для дачі пояснень, мають право: знайомитися з матеріалами справи; давати пояснення; подавати докази; брати участь в огляді та дослідженні доказів.

Перелік прав, наданих зазначеним особам, є вичерпним і розшире¬ному тлумаченню не підлягає. Слід звернути увагу на те, що цих осіб не наділено правом брати участь у судових засіданнях. Отже, вони присутні в судовому засіданні не впродовж усього часу, а лише тоді, коли їх за¬прошують, і лише на той час, коли вони дають пояснення суду.

Частиною 2 ст. 30 ГПК визначено перелік обов'язків поса¬дових осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій, дер¬жавних та інших органів, яких викликано до господарського суду для да¬чі пояснень. Ці особи зобов'язані: з'явитись до господарського суду на його виклик; сповістити про знані їм відомості та обставини у справі; подати на вимогу господарського суду пояснення в письмовій формі.

Водночас ці особи повинні виконувати загальні процесуальні обов'яз¬ки, що їх належить виконувати всім учасникам судового процесу: добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами; виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб; вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного досліджен¬ня всіх обставин справи.

32. Поняття доказів у господарському процесі, їх види та характеристика

Згідно зі змісту ст. 32 ГПК України доказами в справі є будь-як фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Докази, зазначав М.Строгович, це, по-перше, ті факти, на підставі яких встановлюється злочин або його відсутність, винність чи невинність тієї чи іншої особи у його вчиненні, й інші обставини справи, від яких залежить міра відповідальності цієї особи. По-друге, доказами є ті, передбачені законом джерела, з яких суд одержує відомості про факти, що мають для справи значення, і за допомогою яких ці факти встановлюють.

На думку Ю.К. Осипова, фактичні дані, які є судовими доказа¬ми, виступають у судовому процесі або у вигляді відомостей про факти, що цікавлять суд, отриманих за допомогою засобів доказу¬вання з джерел доказів, або у вигляді доказових фактів. Співвідношення понять «фактичні дані», «джерела фактичних даних» та носії фактичних даних» потребують з'ясування. Визна¬чаючи докази як відомості про факти, які отримано з належних джерел, Л.М. Карнєєва зазначає, що вони є тісно пов'язаними, але не створюють єдності.

Судовими доказами, вважає Д.Чечот, є усі фактичні дані (факти, відомості про факти), а також засоби доказування, що у передбачених законом процесуальних формах використовуються у суді для всебічного і повного дослідження обставин і винесення законного й справедливого рішення.

Отже, судові докази можна визначити як ві¬домості про факти, які належить встановити для вирішення конкрет¬ної господарської справи, які отримано в порядку, визначеному гос¬подарським процесуальним законодавством і належними засобами. Судові докази - це поняття, яке охоплює два взаємопов'язаних еле¬менти: фактичні дані як зміст доказів (вони відтворюють факти реальної дійсності, є їх відображенням) і засоби доказування як про¬цесуальну форму, за допомогою якої отримуються фактичні дані.

Важливим ознаками доказів є їх належність та допустимість.

У частині 1 статті 34 ГПК викладено принцип належності до¬казів, який є традиційним для процесуального права в цілому та госпо¬дарського процесуального права зокрема. Він полягає в тому, що госпо¬дарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов'язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб'єктами доказування (сторони, треті особи) і подають докази суду.

Частина 2 статті 34 ГПК України містить відомий процесуальному пра¬ву принцип допустимості доказів (засобів доказування). Традиційно пра¬вило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.

Види доказів.

Докази у господарському процесі можна класифікувати наступним чином.

За способом (процесом) формування докази поділяються на: первісні докази, тобто докази-першоджерела; похідні докази, тобто докази, які відтворюють зміст іншого доказу. Поділ доказів на первісні й похідні має значення для практики судового доказування: значення процесу формування тих чи інших доказів дозво¬ляє правильно вести процес дослідження доказів в ході су¬дового розгляду, правильно формулювати питання сторо¬нам, свідкам, експерту та з'ясовувати відомості, які необ¬хідні у справі; закон зобов'язує намагатися отримати первісні докази у ви¬падку сумніву в достовірності похідних; при дослідженні доказів необхідне проведення перевірки умов формування похідних доказів та обставин, що впливають на їх достовір¬ність; суд не може відмовити в приєднанні до справи доказів з при¬чин, пов'язаних з їх першоджерелами. Достовірність як пе¬рвісних, так і похідних доказів оцінюється судом шляхом співставлення тих чи інших з усіма матеріалами справи.

За джерелом отримання судові докази поділяються на особисті та речові (предметні) залежно від того, хто є джерелом доказів - людина чи матеріальний об'єкт. Якщо має місце предмет матері¬ального світу, впливаючи на який отримують відображення яви¬ща дійсності, то такий предмет буде джерелом речового доказу. Якщо явище відображається у свідомості людини, впливаючи на її органи відчуття, то джерелом відомостей завжди буде людина незалежно від того, яким чином вони будуть нею закріплені. До особистих доказів належать пояснення сторін, свідчення свідків, висновки експертів, до речових (предметних) - письмові та речові докази.

За характером зв'язку змісту доказів з тими фактами, які необхідно установити по тій або іншій справі, докази поділяються на прямі і непрямі. На підставі прямого доказу можна зробити тільки один висновок: про наявність або відсутність доказуваного факту, оскільки зв'язок між доказом і фактом однозначний. Побічний доказ має з доказуваним фактом багатозначний зв'язок, що дозволяє судові зробити не один, а кілька ймовірних висновків про факт. На підставі одного побічного доказу неможливо одержати достовірного висновку про шуканий факт, тому практика виробила наступні правила їхнього застосування: а) щоб на підставі побічних доказів зробити достовірний висновок, потрібно їхній мати не одне, а кілька; б) вірогідність кожного з них не повинна викликати сумнівів; в) сукупність їх повинна представляти визначену систему, що дає підставу зробити один єдино можливий висновок про доказуваний факт.

Бабенко В.В. пропонує також поділ доказів в господарському процесі на: матеріальні – тобто такі докази, які стосуються безпосередньо суті спору. Ними можуть бути різноманітні договори, акти, протоколи, розрахункові документи тощо, тобто всі ті документи, які підтверджують наявність чи відсутність обставини, на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог і заперечень; процесуальні – докази, які стосуються підтвердження виникнення певних процесуальних дій в господарському процесі.

Також частиною 2 ст. 32 ГПК України визначено засоби доказування, до яких належать письмові і речові докази, висновки судових екс¬пертів, пояснення учасників судового процесу.

Стаття 36 ГПК України дає конкретне визначення: письмових доказів. «Письмові докази – це документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору».

Речові докази є першоджерелом факту здійснення правопорушення, прямим доказом його здійснення. Згідно діючого законодавства речовими доказами є предмети, які своїми властивостями свідчать про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ст. 37 ГПК України).

Одним із засобів доказування є висновок експерта. Господар¬ський суд призначає судову експертизу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору та потребують спеціальних знань. Проведення експертизи має бути доручено ком-петентним організаціям або безпосередньо спеціалістам, які мають необхідні для цього знання. Порядок призначення та проведення судової експертизи визначається Законом України «Про судову екс¬пертизу» і нормами Господарського процесуального кодексу Укра¬їни, зокрема, ст. 31 «Участь в судовому процесі судового експерта» та ст. 42 «Висновок судового експерта».