66. Сутність зовнішньої політики багатовекторності України за часів президентства Кучми л.Д.

Нині для України особливо великого значення набуває розробка та формування такої зовнішньої політики, яка б сприяла успішній реалізації внутрішніх економічних та політичних реформ, формуванню нової політичної культури суспільства та нової системи цінностей. Як свідчить передовий політичний досвід, ефективна зовнішня політика держави здатна не тільки забезпечити розуміння світовим співтовариством причин та цілей таких реформ, а й сприяти їх широкій міжнародній політичній, економічній та моральній підтримці. Якщо такої зовнішньої політики в держави не буде, вона серйозно ризикує у важкий для себе час опинитися в міжнародній ізоляції. Як зазначав у інавгураційній промові 30 листопада 1999 р. Президент України Л. Д. Кучма, «на даному етапі результативність зовнішньополітичного курсу України, її міжнародний авторитет та імідж визначатимуть два основні чинники. Перший — як ми розв’язуємо внутрішні проблеми. Другий — наскільки активно й осмислено, з урахуванням національних інтересів адаптуємося до реалій сучасного світу. Світу, який, інтегруючись, продовжує жити за законами конкуренції. Ключовими орієнтирами в нашій зовнішній політиці є її багатовекторність, прогнозованість і стабільність, збереження позаблокового статусу України» [16].

У тій дуже складній економічній і політичній ситуації, в якій сьогодні опинилася Україна, її зовнішня політика повинна бути спрямована на те, щоб ефективно забезпечувати інтереси не тільки безпеки держави, а й економіки, активно боротися за ринки збуту продукції своєї промисловості та сільського господарства, налагоджувати нові й відновлювати старі взаємовигідні економічні зв’язки. Тільки розвиваючи та підтримуючи добрі стосунки з усіма своїми сусідами, налагоджуючи взаємовигідне економічне співробітництво з іншими країнами світу, Україна може гарантувати захист своїх національних інтересів [17].

Сучасний курс зовнішньої політики України характеризується чітко визначеними орієнтирами й конкретним механізмом їх послідовної реалізації. Такий підхід знайшов відображення в інавгураційній промові Президента України Л. Д. Кучми 30 листопада 1999 р.: «Підтверджуючи свій європейський вибір, ми ставимо за стратегічну мету вступ до Європейського Союзу. Вимоги до членів ЄС багато в чому збігаються з завданнями, які планується вирішувати у внутрішній сфері. І насамперед тими, що стосуються якості життя народу» [18].

Водночас політичне керівництво держави не вважає інтеграцію України в європейські структури альтернативою її діяльності в рамках СНД. Більше того, Україна у своїй зовнішньополітичній діяльності намагається бути якомога ширше репрезентованою і в «західному», і в «східному» об’єднаннях. Такий підхід є особливо важливим з огляду на реальне геополітичне становище України. Кількасотрічне перебування України в складі Російської імперії сприяло формуванню не тільки тісних економічних зв’язків, а й розвитку спільних рис культури, духовності, традицій, що не в останню чергу зумовлено історичною близькістю українського, російського та інших народів колишнього СРСР. Ця обставина підкреслює особливе значення для України лінії на стратегічне партнерство, рівноправні добросусідські відносини з Росією [19]. Якщо об’єктивно й неупереджено проаналізувати джерела постачання енергоносіїв і ринки збуту продукції українських товаровиробників, можна дійти висновку, що альтернативи традиційним зв’язкам з Росією та колишніми республіками СРСР поки що ми не маємо. Безумовно, що одномірність наших економічних та торговельних зв’язків не може бути тривалою, але сьогодні це — об’єктивна реальність, і не враховувати її у нашій зовнішній політиці означає завести державу в глухий кут.

Водночас визнання особливого значення взаємовідносин України з Росією зовсім не означає їх абсолютизації. Більше того, лише забезпечивши розвиток співробітництва із заходом на такому самому рівні, як з Росією, ми зможемо ствердити позиції української держави у світі. Проте «рух на Захід» України не може обмежуватися лише економічним співробітництвом, а має включати і вступ до провідних європейських політичних і економічних організацій, і найтісніші контакти в соціальній, культурній та політичній сферах життя. Це дає змогу висновувати, що найбільш прийнятною для України моделлю зовнішньополітичного розвитку може стати поступове входження нашої держави в нову систему загальноєвропейського економічного й політичного розвитку.

Реалізація такого варіанта зовнішньополітичного розвитку України зовсім не суперечить паралельному існуванню в даний період такого об’єднання, як Співдружність Незалежних Держав. Ця організація за роки свого існування зазнала певної еволюції та суттєвих структурних змін. У своєму ставленні до СНД Україна виходить насамперед з економічної та політичної доцільності існування Співдружності, необхідності розвитку тісних і взаємовигідних торговельно-економічних, культурних, гуманітарних відносин між державами-учасницями. Виходячи саме з цих обставин, Україна приєдналася до Договору про створення Економічного союзу СНД, підписавши угоду про асоційоване членство. Наша держава бере участь у здійсненні й багатьох інших важливих економічних угод у рамках СНД. Водночас Україна відповідно до свого законодавства не бере участі в такому міждержавному співробітництві, що спрямоване на перетворення Співдружності у наддержавну структуру конфедеративного чи федеративного характеру, не входить до військово-політичних структур СНД.

На превеликий жаль, робота з налагодження практичного економічного співробітництва країн СНД поки що має невелику ефективність. Так, зокрема, у процесі розробки договірно-правової бази економічних відносин, форм і механізмів економічної взаємодії головна увага зосереджувалася не на впровадженні цивілізованих принципів економічного співробітництва, що базуються на реальному ґрунті, а лише на кінцевих політичних аспектах інтеграції. Такий підхід був явно передчасним.

Саме тому практичний досвід існування СНД переконав, що двостороннє співробітництво держав-учасниць у різних галузях розвивається в ньому ефективніше, ніж багатостороннє, хоч для останнього створено більш ніж достатню міжнародно-правову базу (за час існування СНД підписано близько 1000 багатосторонніх документів). Це багато в чому пояснюється об’єктивно існуючими розбіжностями в позиціях держав-учасниць. Щоб досягти високого рівня ефективності багатостороннього співробітництва в рамках СНД, необхідна реальна заінтересованість у цьому всіх сторін, а її брак неможливо замінити простим адмініструванням або створенням «наддержавних» структур. Дуже показовий у цьому відношенні приклад: тоді як сотні документів про так звану «інтеграцію», підписаних у рамках СНД на рівні глав держав і глав урядів, не діють, авіабудівні підприємства України, Росії, Казахстану створили консорціум для випуску літака АН-124. Зараз успішно ведуться переговори про продаж цього літака в інші країни, у т. ч. й розвинуті, які мають власну авіаційну промисловість. Цей приклад є яскравим виявом не абстрактної, а реальної інтеграції на базі конкретних економічних інтересів та спільної вигоди всіх заінтересованих сторін.

Необхідно зазначити, що Україна й далі вестиме активну й урівноважену політику, метою якої буде відновлення взаємовигідних зв’язків з колишніми республіками СРСР. Передовсім це стосується відносин з Росією. для дальшого успішного розвитку цих відносин велике значення мало підписання широкомасштабного політичного договору між Україною і Росією, остаточне вирішення проблем Чорноморського флоту.

Надзвичайно важливим для підтримки внутрішніх економічних реформ в Україні є азіатсько-тихоокеанський, латиноамериканський та африканський напрямки зовнішньополітичної діяльності нашої держави. Особливо перспективним щодо цього може бути налагодження взаємовигідних економічних зв’язків із країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону, який усе більше розглядається як регіон ХХІ століття і характеризується сьогодні найдинамічнішими темпами економічного розвитку у світі. Для України багато країн цього регіону можуть бути потенційними інвесторами в її економіку, бо свого часу частка України в загальносоюзному обсязі економічного співробітництва саме з цими країнами становила за деякими позиціями понад 50%.

Країни Латинської Америки, Азії та Африки також можуть стати дуже привабливим ринком для української малоконкурентоспроможної на Заході продукції. Саме на цьому зовнішньополітичному напрямку можна здійснити реалізацію багатьох взаємовигідних спільних економічних проектів. У цих країнах є інтерес, наприклад, до харківських тракторів, кременчуцьких вантажних автомобілів, київських екскаваторів, запорізьких «Таврій», антоновських літаків тощо. Необхідно пам’ятати і про те, що країни цих регіонів є джерелом важливих сировинних та інших матеріалів для підприємств нашої держави. Необхідно й надалі зміцнювати наші зв’язки з країнами Близького й Середнього Сходу. Надзвичайно важливим чинником для здійснення нашої ефективної зовнішньополітичної діяльності є зосередження в цьому регіоні значних резервів вільних капіталів та наявність містких ринків збуту для продукції українських підприємств.

Важливою складовою частиною зовнішньополітичної діяльності України є розширення її участі в діяльності міжнародних організацій. Наша держава й надалі буде проводити лінію на активне співробітництво з ООН, яка була й залишається одним із гарантів суверенітету, територіальної цілісності та непорушності наших кордонів. Ось чому необхідно й надалі здійснювати та розширяти участь України у миротворчій діяльності ООН.

Водночас необхідно зазначити, що міжнародне становище України є досить складним, оскільки складним залишається розвиток сучасних міжнародних відносин, функціонування яких відбувається під впливом різних, часто взаємно протилежних тенденцій. Виявом однієї з цих тенденцій став розпад таких багатонаціональних держав, як СРСР, Югославія, Чехословаччина, який спричинився до радикальних змін у геополітичному розвитку не тільки Європи і Азії, а й усього світу. Цей процес дезінтеграції, як свідчить розвиток подій, ще далекий від завершення.

Іншою тенденцією всесвітнього розвитку є інтеграція, яка домінує в Західній Європі, Північній Америці, певною мірою в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, де складаються потужні «інтеграційні поля» (Європейський Союз, НАФТА, АСЕАН). Сучасне світове співтовариство сьогодні активно формується за умов могутнього глобального економічно-інтеграційного процесу, який охопив майже всі регіони світу.

З самого початку свого існування Україна опинилася у сфері впливу названих процесів, різнонапрямлених міжнародних тенденцій. Так, наприклад, саме виникнення української держави є одним із результатів дезінтеграції тоталітарної системи та одним з найважливіших геополітичних зрушень у повоєнній Європі [20]. Нині Україна як незалежна держава вирішує багато економічних, політичних та соціальних проблем свого розвитку. Водночас наша держава не може стояти осторонь світових глобальних та регіональних інтеграційних процесів, не може не намагатися вплинути на їх розвиток з метою забезпечення своїх національних інтересів. З цією метою Україна розширює свою діяльність у рамках ООН та ОБСЄ, співробітництво з ЄС і НАТО.

Україна, як самостійна держава, маючи великий природний, економічний, культурний та інтелектуальний потенціал, може зробити значний внесок у розвиток світової цивілізації та забезпечення міжнародної безпеки.