65. Військово –політична доктрина України, проголошення безядерного статусу України.

Аналізуючи питання безядерного статусу України сьогодні, безумовно слід підкреслити те, що після розпаду Радянського Союзу, наша держава була третя за ядерним потенціалом, після США та Росії. Постає питання чому Україна, замість ядерного клубу, вибрала інший шлях без’ядерний. Дивлячись на міжнародні відносини сьогодні, напевно ми б своїм потенціалом розпорядилися по іншому, але слід зрозуміти чому сталось так, що Україна щоб розвивати свій ядерний потенціал і стати поруч з такими демократичними ядерними країнами як США, Франція Великобританія, вибрала зовсім інший шлях. Проте, сталося так, що ще у статусі УРСР у Декларації про Державний Суверенітет, було проголошено без’ядерність. А далі був розпад Радянського Союзу, після чого на Україну вже безпосередньо чинили тиск з цього питання. США та Росія скоординовано робили так, щоб Україна позбулася своїх стратегічних ядерних озброєнь, це насамперед позначалося загостренням відносин між цими державами, економічні блокади, проте і для самої України, після розпаду СРСР, з існуючими економічними проблемами, утримувати такий ядерний потенціал було важко. Всі події призвели до підписання Україною в 1994 році тристоронньої угоди Росії України та США, де Україна набуває без’ядерного статусу, передаючи свій ядерний потенціал Росії, а натомість отримує гарантії національної безпеки, пізніше це прагнення України підтвердилися Масандрівськими угодами, та Будапештським протоколом, що гарантували територіальну цілісність України, невтручання у її внутрішні справи, та відмови від політичного та економічного тиску, збоку інших держав. Також Росія грала на тому, що Україна отримає ядерне паливо для забезпечення діяльності Українських АЕС, цим самим Україна стане енергетично незалежною, та навіть отримає можливість на експортування електроенергії в інші країни.Остаточно свого ядерного потенціалу Україна позбулася в 1998 році, і аналізуючи ті процеси сьогодні слід сказати, що ядерний потенціал України просто був бездарно загублений, навіть у питанні забезпечення національної безпеки, збоку держав які задекларували без’ядерний статус і гарантували безпеку, ми навпаки бачимо агресію від них, навіть взяти до уваги «газові війни» між Україною та Росією. Проте, становище України тоді визначалося тим, що ми зазнавали надзвичайного тиску, погрози застосування санкцій, дивлячись об’єктивно, тодішній владі було досить важко втримати в себе такий потенціал, та слід зауважити, що Україна сама проголосила про свій без’ядерний статус, після чого тільки виник тиск. Закрадається думка, що рішення про без ядерність, приймалося не в силу національних інтересів нашої держави, а в цьому рішенні закладався інтерес іншої держави яка безпосередньо мала вплив як на Україну, так і на її керівництво, і сьогодні можна говорити, що якби не той жест, то до України було б інше відношення щодо ядерної сфери. Втримавши свій потенціал, ми б могли будувати свою зовнішню політику по іншому, я не беру за приклад Іран, а такі демократичні ядерні держави як Франція та Великобританія, які попри свій ядерний статус, активно співпрацюють з усім світом та є яскравими прикладами цивілізованих держав з розвиненою демократією і питання їх ядерного потенціалу ніхто і не піднімає. Для України це б зняло багато питань, це зміцнення власної безпеки та могутній світовий авторитет, все таки, третя ядерна держава світу. Дивлячись з іншої сторони, шлях ядерності міг погіршити відношення до України, насамперед Росії, яка була найбільше зацікавлена у без’ядерному статусі України, а також слід не забувати про блокади якими погрожувала Україні Європа. Щодо відносин з Росією то все могло б перерости в стан воєнної конфронтації двох ядерних держав що стало б загрозою застосування ядерної зброї для всього світу і могло б перерости в світову війну, а на кордоні відбувалося таке як між Індією і Пакистаном, коли світ затамувавши подих дивиться як дві ядерні держави розділяють свої інтереси в районі Кашміру. Проте, дотримуюсь думки, що втрата ядерного статусу розпочалася після Декларації, де рішенням оперував не державний інтерес і думка про Батьківщину, а насамперед геополітичний вплив який і відчувається до сьогодні. Роблячи висновки з помилок, ми розуміємо що це вже тільки історія, на сьогоднішній день змінити нічого не можливо. Проте політикам слід наголошувати що у прийнятті зовнішньополітичних рішень на першому місці має стояти національний інтерес, і власні помилки потрібно аналізувати, а не далі наступати на ті самі граблі, згадаймо Харківські угоди і Чорноморський флот, знову ж рішення приймалися всупереч національним інтересам України, а що далі, Крим…Питання зовнішньої політики держави, мають розглядатися виключно через призму її національних інтересів, до прийняття зовнішньополітичних рішень мають допускатися професіонали які дорожать державним суверенітетом, які прийшовши до влади не думали як підвищити свій імідж і наповнити кишені, а дійсно сприяли розвитку нашою держави.